2. Розвиток предметно-маніпулятивної та ігрової діяльності.

В ранньому віці дитина відкриває для себе світ предметів та їх призначення як надбань людської матеріальної та духовної культури – за рахунок функціонування повідної діяльності віку – предметно-маніпулятивної. Її відмінність від простого маніпулювання предметами дитиною немовлячого віку полягає в тому, що способи дій дитини з предметами починають підкорятись функціональному призначенню даних предметів в житті культурної людини. Піврічне маля з ложкою, м’ячем чи книгою, стільчиком діє зовсім інакше, ніж шести-восьмимісячна дитина, тобто активність дитини старшого віку з предметами носить характер дій відповідних загальнокультурному призначенню цих предметів.

Зразком для оволодіння дій з предметами виступає для дитини дорослий. Наслідуючи дії дорослого, дитина зачісується гребінцем, намагається їсти ложкою, годує ляльку, заколисує ведмедика тощо. Після року вона спроможна виконувати такі функціональні предметні дії і по пам’яті, самостійно. Але на цій стадії вона може повторити дію спочатку тільки на тому самому предметі. Отже, предмет ще виступає як конкретна річ, а не як представник певного класу предметів (не як гребінець взагалі, а як цей конкретний гребінець). Ця особливість виявляється і в розумінні дитиною слова як назви окремого предмету (гребінець – „цей гребінець”). У засвоєнні дитиною предметних дій все більшого значення набувають словесні вказівки дорослого. Словами дорослі привертають увагу дитини до предмета, ставлять завдання, визначають спосіб і програму дій. Показуючи і пояснюючи , діючи разом з дитиною, вони терпляче формують у неї способи користування найпростішими, суспільно виробленими предметами.

На другому році життя дитина починає довільно наслідувати й такі дії, які їй спеціально не показують, але які вона сама бачить у навколишньому житті. Вона, наприклад, намагається підмітати віником, стукати молотком, висувати шухляду, вмикати телевізор тощо. Засвоювані способи виконання таких дій переносяться на інші предмети, не тотожні з тими, на яких вироблялась дія. Поступово предмети, з якими можна діяти однаково, з якими однаково діють дорослі, об’єднуються в одну групу, незважаючи на різницю в розмірі, кольорі тощо, відбувається перше узагальнення дій.

З першого півріччя другого року життя відбувається також і перенесення зосвоюваних дій із справжніх предметів на іграшкові, а також у іншу ситуацію. Так, дитина підносить до рота порожню ложечку чи чашку або ж робить щеплення ляльці паличкою, годує її. Отож, розвиваючись, предметні дії відокремлюються від предметів, з якими були пов’язані, що створює умови для виникнення сюжетної гри. У ході подальшого розвитку предметних дій дитина вчиться використовувати один предмет замість іншого, самостійно створюючи умови для відтворення дій дорослих.

Характерною особливістю таких „ігор у дії” є те, що вони потребують сюжетних іграшок. Предмети ж, які додатково вводяться у гру, називаються

певним словом лише після того, як дитина здійснить з ними певні дії (камінчик – мило тощо). Самих себе діти починають називати іменем дорослого (завжди конкретного) також після відтворення ними його дій. Наслідуючи дорослого, на цьому етапі вони фактично діють, не маючи ще попереднього свідомого наміру, не уявляючи послідовності майбутніх дій чи результату. Цією особливістю відзначаються ігрові й предметні дії, самообслуговування, що виникають на стадії початку та всередині раннього віку. Лише наприкінці його вони стають більш цілеспрямованими. Оформлений у словах задум малюнка чи уявлення про роль, яку бере на себе дитина. Випереджає сам процес гри чи малювання. Це свідчить про зародження свідомої довільності дій дитини.

На другому році життя дитина відтворює дії дорослих з предметами, у неї з’являються предметні ігри-наслідування, що являють собою перші кроки до символізації, пов’язаної з засвоєнням норм та форм поведінки дорослих, а далі – з формуванням у дитини певних особистісних якостей. Дитячі ігри предметного плану можна поділити на три типи – гра-дослідження, гра-конструювання і рольова гра.

Розглянемо розвиток наслідування як механізму научіння в ранньому віці, так як через механізм наслідування дітям передаються форми поведінки батьків і діти краще засвоюють особистісні якості, притаманні батькам. Однорічна дитина вельми здатна наслідувати почуте та побачене: жести, звуки, різні рухи. На початку другого року життя виникає здатність дітей до відстроченого наслідування – вони можуть повторити те, що бачили тиждень тому. Здатність до наслідування лежить в основі рухового та розумового розвитку дитини раннього віку. Коли вона вміло копіює когось, дорослі зазвичай посміхаються і тим самим емоційно підкріплюють дії дитини, заохочують її. Це розвиває у дитини схильність до засвоєння нового

через наслідування, впливає на вибір ними форм наслідувальної поведінки.

На третьому році життя дитини у неї спостерігаються перші ознаки формування статеворольової поведінки через наслідування. Дитина починає більше копіювати дорослому однієї з нею статі, причому перевагу надає поведінці своїх батьків, аніж інших дорослих.