9.Принципи теорії класицизму Николи Буало («Поетичне мистецтво»). Теорія літературних стилів в класицистичну добу.

Теоретичним підґрунтям літератури класицизму була антична теорія поетики і насамперед «Поетика» Аристотеля.Найпослідовнішим, найґрунтовнішим формулюванням принципів класицизму був теоретичний трактат «Мистецтво поетичне» Нікола Буало.

   Важливим складником теорії та практики класицизму була встановлена ієрархія жанрів, серед яких найважливішими вважалися античні: епопея, трагедія, дидактична поема, ода, байка, сатира. Жанри поділяються на високі (ода, трагедія, епопея), в яких зображувались значні історичні події, видатні особистості, і низькі (комедія, сатира, байка), в яких висміювались людські вади і слабкості. Також виділяли і середні жанри (елегії, історичні твори, дружні послання), які використовувались для змалювання побутового життя, любовних переживань, дружніх почуттів.

У галузі мови класицизм становив вимоги ясності та чистоти, ідеалом була мова афористична, понятійна, яка відповідала б засадам теорії трьох стилів: кожному жанру відповідала певна лексика, яка визначалася високим, низьким або нейтральним стилями.    Теоретики класицизму визначають для драматичних творів закон «трьох єдностей» (дії, часу й місця): розгортання подій у п’єсах має відбуватися впродовж нетривалого часу – не більше однієї доби (єдність часу), зосереджуватися в одному місці (єдність місця), охоплювати єдиний драматичний конфлікт (єдність дії).    Твори класицистів були повчальними. Герої були або позитивні, або негативні. Завжди була присутня моральна оцінка зображуваному. Головним завданням літератури було виховувати в людині кращі громадянські якості.

10.Теоретико-літературна концепція Гегеля.

Ґеорґ Вільгельм Фрідріх Геґель  - основним поняттям його філософської системи є «абсолютний дух», який саморозвиває себе в 3 формах, проходячи 3 ступені: мистецтво, релігія, філософія. Якщо в мистецтві він пізнає себе через вільне споглядання, то в релігії цей процес відбувається через благоговійні уявлення, у філософії ж він набирає форми пізнання в поняттях. Філософія, на думку Гегеля, завершує розвиток, що є явною суперечністю з провідною ідеєю його діалектики — ідеєю історизму, розвитку.

 

У кожному художньому творі німецький учений бачив єдність протилежностей: загального та індивідуального, сутності та явища, закономірного та випадкового, що ста­новлять певний зміст і певну форму. В об'ємній праці «Лекції з естетики», в основу якої покладено курси, про­читані Геґелем у Гейдельберзькому та Берлінському уні­верситетах на початку XIX століття, дослідник виходить з того, що предметом поезії є ідея в її почуттєвому виражен­ні. Мистецтво виникає тоді, коли духовна сутність життя знаходить свою реалізацію в зображенні окремих людських індивідів. «Словесне мистецтво, — наголошував Геґель, — стосовно як його змісту, так і способу його викладу, — має незмірно більше поле, ніж у всіх інших мистецтв. Будь-який зміст засвоюється і формується поезією, всі предмети духу та природи, події, історії, діяння, вчинки, зовнішні та внутрішні стани».

Художній образ для Гегеля є ідеалом, природа якого полягає у «зведенні зовнішнього існування до духовного, коли зовнішнє явище як співвідносне духу стає його розкриттям».

Роздумуючи над природою ідеалу в мистецтві, німецький філософ приходить до поняття характеру як основного предмета художнього перетворення дійсності. Характер може виявити себе в національній та історичній сутності. Основним законом художнього перевтілення життя є типізація.

У своєму розвиткові мистецтво проходить три істо­ричні форми: символічну, класичну, романтичну. У симво­лічній формі мистецтва, а її Геґель пов'язує передусім зі Сходом, ідея ще шукає свого справжнього художнього вираження, оскільки вона ще абстрактна і не впевнена сама в собі, а тому не має в собі і всередині самої себе відповідного прояву. Початок символічного мистецтва Геґель пов'язує зі здивуванням: «Людина, яку ще ніщо не дивує, живе в стані тупості. її ніщо не цікавить, для неї ніщо не існує, тому що вона ще не відрізняє себе для самої себе і не відділяє від предметів і їхнього безпосереднього оди­ничного існування». Йдеться про те, що початок будь-якого мистецтва знаходиться там, де людина починає виокремлювати себе з природи, усвідомлювати свою не­повторність.

Класична форма мистецтва, вважає Гегель, «є завер­шена в собі до вільної цілісності єдність змісту і повніс­тю відповідної йому форми». Цю форму мистецтва німецький філософ пов'язує зі стародавньою Грецією, оскільки саме там після тисячолітнього бродіння духу мистецтво набуло краси зовнішнього вигляду й розум­ного змісту, відобразивши таким чином певну тимчасову гармонію людини з природою та суспільством. Саме тут, на думку Гегеля, знаходить своє втілення ідея прекрасного, тобто ідеал. «Нічого більш прекрасного бути не може і не буде», — категорично стверджував Геґель.