5.Роль афінської школи в становленні літературної теорії. Поняття «мімезіс»

Особливого рівня естетика досягає у Стародавній Греції. Ґрунтуючись на поглядах Піфагора, Сократа, Платона, Геракліта, Арістотеля можна було вже досить переконливо диференціювати почуття прекрасного чи потворного, трагічного чи комічного. Перші спроби використовувати почуття як основу для осмислення визначених естетичних явищ пов’язані з піфагорійцями — філософською школою, заснованою Піфагором у VI ст. до н.е. Піфагор приділяв значну увагу питанню про виховну рроль мистецтва, вперше ставить питання про обєктивні засади прекрасного, про приррду мистецтва. Піфагорійці заявили про те, що мистецтво є наслідуванням приррди – мімезіс. Про наслідування як певне творче переосмислення, а не просто зовнішнє копіювання твердив Геракліт.

6.Погляди на літературу та мистецтво Платона та Арістотеля.

Платон. Естетичні погляди Сократа одержали творче продовження у філософській концепції видатного представника античної філософії Платона (427—347 р. до н.е.). Естетична спадщина його пов’язана з дослідженням природи сприйняття прекрасного, джерел талановитості, проблем естетичного виховання. Особливу увагу філософ приділяв вивченню мистецтва. Це розуміється, зокрема, тим, що мистецтво відігравало особливу роль у житті Афін V — IV ст.. до н.е. Афінська демократія домоглася права на безкоштовне відвідування театру, усенародною повагою користалася творчість поетів і музикантів. Продовжуючи традицію Сократа, Платон пов’язував вплив мистецтва з процесом формування морального світу людини: воно виховує як позитивні, так і негативні якості. Філософ розширив естетичну проблематику. У його теоретичних діалогах присутні думки про відносність краси, про шляхи досягнення абсолютно прекрасного. І хоча абсолютно прекрасне існує у виді ідеї, зате сама можливість руху від простого до складного в становленні прекрасного відкривала шляхи до майбутніх теоретичних досягнень в області естетичного.  Ще однією дискусійною проблемою стала  спроба Платона визначити суб'єкт в естетиці. Це і думково споглядаюча людина, і світ абсолютної ідеї, і світ душі, що здатні пізнавати сутність. Визнавши, що універсальну красу створив Бог, а прекрасні предмети — це лише недосконала копія універсальної краси, Платон констатує в діалозі Гіппій Більший.  Арістотель. Вершиною античної естетики називають теоретичну спадщину Арістотеля (384—322 р. до н. э). І справді, його роботи «Поетика», «Риторика», «Політика», «Метафізика», «Етика» висвітлюють широке коло естетичних проблем.  У теорії Арістотеля знову чітко просліджується захоплення космосом — носієм гармонії, порядку, досконалості. Естетичне пізнання і мистецтво він розглядає як відображення світової гармонії. Арістотель вперше дав розгорнуту структуру естетичних категорій, запропонував власне розуміння прекрасного, трагічного, комічного. Серед значних теоретичних досягнень філософа — обґрунтування основного принципу творчої діяльності художника мімезісу (спадкування). Арістотель вважав, що мімезіс властивий людині з дитинства. Саме здатністю до спадкування людина відрізняється від тварин. Через спадкування людина здобуває перші знання, звички. Результати спадкування викликають захоплення, почуття задоволення, адже в них є присутнє дізнання.  Поняття мімезіс пізніше було трансформоване в розробку пізнавальної й емоційної функцій мистецтва, адже, на думку Арістотеля, спадкування не тільки стимулює пізнання, але і породжує почуття задоволення, активізує уявлення.