52. Способи захисту від кредитного ризику

I спосіб - встановлення позичальникам лімітів кредитування. Як правило, банки встановлюють ліміт, який регламентує розмір обороту по видачах кредиту за певний період (ліміт видачі). У деяких випадках встановлюється ліміт заборгованості, що регламентує заборгованість за кредитом на певну дату.

II спосіб — диверсифікація кредитних вкладень. Це означає розподіл кредитів між різними суб'єктами правовідносин, клієнтами різних форм власності і галузей економіки, між різними регіонами країни тощо. В деяких випадках дотримання банком диверсифікації здійснюється за допомогою нормативів або вимог, які встановлюються НБУ.

III спосіб — оперативність при стягненні боргу — передбачає необхідність підтримувати з позичальником тісні контакти протягом усього строку користування кредитом. Банк повинен слідкувати за станом справ у клієнта і у разі необхідності застосовувати упереджувальні дії щодо захисту своїх інтересів.

IV спосіб — страхування кредитних операцій. Він означає, що банки повинні створювати страхові фонди як на макро-, так і мікрорівнях, а також страхувати окремі кредитні угоди в спеціалізованих страхових компаніях.

V спосіб — забезпеченість кредиту. У практиці роботи українських комерційних банків найпоширенішими формами забезпечення зобов'язань позичальника перед банком є застава майна, гарантія (поручительство) третьої особи, стягнення пені і штрафів, переуступка на користь банку вимог і рахунків позичальника третій особі, страхування відповідальності позичальника перед банком за непогашення кредитів і ризику непогашення кредитів. Правові основи цих форм застави визначені Цивільним кодексом України.

53. Формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за позичками комерційних банків.

З метою розрахунку обсягу резерву під кредитні ризики та визначення чистого кредитного ризику банк повинен проаналізувати кредитний портфель.

Аналіз кредитного портфеля та класифікація кредитних операцій (валового кредитного ризику) здійснюється за такими критеріями:

* оцінка фінансового стану позичальника;

* стан обслуговування позичальником кредитної заборгованості за основним боргом і відсотків за ним у розрізі кожної окремої заборгованості та спроможність позичальника надалі обслуговувати цей борг;

*рівень забезпечення кредитної операції.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно згідно з його внутрішніми положеннями щодо проведення активних операцій (кредитних) та методикою проведення оцінки фінансового стану позичальника з урахуванням вимог НБУ.

Оцінку фінансового стану позичальника з урахуванням поточного стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості банк здійснює в кожному випадку укладання договору про здійснення кредитної операції, а надалі — не рідше ніж один раз на три місяці, а для банків — не рідше ніж один раз на місяць Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника – юридичної особи комерційний банк має враховувати такі економічні показники його діяльності: обсяг реалізації, прибутки та збитки, рентабельність, ліквідність, грошові потоки, склад та динаміку дебіторсько-кредиторської заборгованості, собівартість продукції. Також мають бути враховані фактори суб’єктивного характеру: ефективність управління позичальника, його ринкова позиція і залежність від циклічних та структурних змін в економіці та галузі, погашення кредитної заборгованості позичальником у минулому, професіоналізм керівництва.

Згідно з оцінкою фінансового стану позичальника та перспектив його розвитку кредити слід відносити до таких категорій:

клас А — фінансова діяльність дуже добра і дає змогу погашати основну суму кредиту і відсотки за ним у встановлені строки;

клас Б — фінансова діяльність добра, але немає можливості підтримувати її на цьому рівні протягом тривалого часу;

клас В — фінансова діяльність задовільна, але спостерігається чітка тенденція до погіршення;

клас Г— фінансова діяльність погана і спостерігається її чітка циклічність протягом коротких періодів часу;

клас Д— фінансова діяльність свідчить про збитки і очевидно, що ні основна сума кредиту, ні відсотки за ним не можуть бути сплачені.

54. Поняття, характеристика та види векселів.

Вексель - це складений за встановленою законодавством формою документ, що є цінним папером і розрахунковим засобом, який засвідчує безумовне зобов'язання однієї особи сплатити іншій певну суму грошей у визначеному місці після настання встановленого строку.

Простий вексель — це борговий цінний папір, який містить просту, нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити векселедержателю певну суму грошей при настанні певного строку. Прості векселі бувають іменними та на пред'явника. У простому іменному векселі вказано, кому саме векселедавець зобов'язується виплатити гроші. У простому векселі на пред'явника ім'я векселедержателя не вказується.

Переказний вексель - це борговий цінний папір, який містить нічим не обумовлене письмове розпорядження кредитора, адресоване боржнику, про те, щоб останній виплатив за пред'явленням або в день, вказаний у векселі, певну суму грошей певній особі, або за наказом останнього, або пред'явнику векселя.Комерційні або торгові (товарні) векселі - це векселі, видані на підставі товарного боргу, наданих послуг, виконаних робіт та ін.

Фінансові векселі - це векселі, джерелом яких є фінансові операції та в основі видачі яких лежить одержання грошової позики проти видачі боргового зобов'язання.

Казначейські векселі випускаються державними органами управління для покриття дефіциту державного бюджету.

В основі видачі і комерційних, і фінансових векселів завжди є фактична угода про одержання товарного (комерційного) чи грошового (банківського) кредиту.

Серед фінансових векселів виділяються векселі, підставою для видачі яких є не будь-яка реальна кредитна угода, а лише мета одержання товарного або переважно грошового кредиту, який не вдалося б одержати іншим способом. До подібних векселів належать дружні та бронзові векселі.

55. Врахування та перерахування векселів. Операція врахування (дисконту) векселів полягає у купівлі банком векселя за іменним індосаментом у векселедержателя до настання строку платежу. При цьому банк стає повноправним власником векселя з усіма правами й обов'язками згідно з вексельним правом, а векселедержатель отримує суму векселя, зменшену на величину банківської відсоткової ставки, яку ще називають дисконтом, а також накладних витрат на здійснення операції. Дана операція отримала назву облікового кредиту.Для отримання облікового кредиту векселедержатель подає в банк заяву разом з пакетом фінансових документів, що характеризують його платоспроможність. Працівники банку з'ясовують, яка сума векселів буде надана до врахування, перевіряють кредитоспроможність потенційного позичальника за звичайною процедурою, після чого вирішується питання про можливість надання позики. У разі позитивного рішення клієнту відкривається ліміт кредитування, який залежить від вартості вексельного портфеля клієнта, але не може перевищувати його загальної кредитоспроможності.Векселі до врахування подаються в банк при реєстрах, які складаються позичальником векселедержателем і містять інформацію про векселі, що передаються банкові, а саме: номер векселя, вексельну суму, назву і реквізити векселедавця, індосантів, аваліста, дату і місце платежу, складання векселя. Прийняття векселів оформляється квитанцією, яка видається позичальнику. Після цього реєстри векселів нумеруються і записуються у Відомість реєстрів, поданих до врахування векселів. Перед укладанням договору на врахування векселів векселі повинні пройти перевірку їх юридичної та економічної надійності. Юридична надійність векселя полягає у правильності заповнення реквізитів векселя згідно з Положенням про переказний і простий вексель, відсутності виправлень, прострочення строку платежу, дійсності повноважень осіб, що підписали вексель, справжності цих підписів, наявності безперервного ряду індосаментів, повноті сплати суми державного мита. Економічна надійність векселя полягає у впевненості в його оплаті. Для цього в банку проводиться аналіз кредитоспроможності не лише клієнтів, а й боржника за векселем та індосантів. При врахуванні банки віддають перевагу комерційним векселям, хоча можуть бути враховані і деякі фінансові векселі, наприклад акцептовані відомими банками. Аналіз економічної надійності векселя націлений на виявлення «дружніх»і «бронзових» векселів та їх заміни. Векселі, що подаються до врахування, повинні мати не менше двох підписів: векселедавця та першого векселедержателя. При цьому банки надають перевагу короткостроковим векселям (як правило, строком до 90 днів), оскільки вони менш залежні від змін У платоспроможності клієнта і загальної економічної кон'юнктури. Сума, яка підлягає утриманню на користь банку, складається з відсоткової ставки (дисконту), а для іногородніх векселів — також з порто (поштових витрат) та дамно (комісії за інкасування Іногородніх векселів). Нарахування суми дисконту здійснюється за такою формулою: С = (КТВ) / (100*360), С - сума дисконту; К— номінальна сума векселя; Т— строк у днях від дня врахування до дня платежу за векселем; В — відсоткова ставка врахування векселів. Надання облікового кредиту відбувається після підписання договору про врахування векселів, в якому зазначаються суб'єкти угоди, їхні права та обов'язки, основні параметри угоди. Прийняті до врахування векселі реєструються у спеціальній Книзі обліку врахованих векселів, яка щороку відкривається банком і призначена для обліку хронології операцій із врахування векселів.

56. Кредити під заставу векселів.

Надання банком кредитів під заставу векселів здійснюється на загальних принципах банківського кредиту. Прийняття векселів у заставу банк здійснює на підставі укладеного з векселедержателем-позичальником договору застави, в якому встановлюється місце зберігання заставлених векселів. В заставу приймається векселі, строк платежу за якими є більш віддаленим у часі, ніж термін дії позики. Вексель може бути переданий у заставу згідно з відповідним договором шляхом: 1. здійснення заставного індонсаменту і передавання його заставо-тримачеві; 2. здійснення іменного індонсаменту на користь заставотримача; 3. здійснення іменного чи бланкового індосаменту і передавання векселя заставотримачеві; 4. простого передавання векселя на зберігання в депозит державної нотаріальної контори; 5. простого передавання векселя на зберігання заставотримачеві без вчинення на його користь будь-якого індосаменту. Векселі подаються пред'явником у заставу з реєстром векселів в якому векселі розташовуються у порядку настання строків платежу, починаючи з найближчого. Після прийняття банком позитивного рішення про прийняття в заставу всіх або окремих векселів визначається оціночна вартість кожного векселя і суму кредиту, що надається, а з позичальником укладається договір застави. Договір надання кредиту під заставу векселів може містити положення, що стосується специфіки застави, зокрема такі: - право банку при потребі звертати на погашення боргу суми, що надходить в оплату прийнятих у заставу векселів; - право банку дозволити позичальнику за його ініціативою замінювати одні векселі до строку їх оплати іншими. Звернення банком щодо стягнення на заставлені векселі може бути здійснене шляхом: 1. Пред'явлення векселя до платежу зобов'язаній особі, якщо вексель одержаний за заставним або передавальним індосаментом; 2. Продажу, якщо вексель одержаний за передавальним індосаментом.