Політичний розвиток прибалтійських країн, білорусі, молдови, держав закавказзя та середньої азії

Назва

держави

Політичний

Розвиток

Литва

У роки горбачовської перебудови виразником національної ідеї в боротьбі за свободу і незалежність стала інтелігенція та створений нею у 1988 р. “Литовський рух на підтримку перебудови” — “Саюдіс”. Керівництво республіканської парторганізації, очолюване А. Бразаускасом, включилося у демократизацію країни:

• була відмінена шоста стаття республіканської конституції про керівну роль компартії;

• прийнято закони про політичні партії та засоби масової інформації;

• ухвалено рішення про реорганізацію Литовської республіканської організації КПРС у самостійну Комуністичну партію Литви.

У березні 1990 р. перемогу на виборах до Верховної Ради Литви здобув “Саюдіс”, а його лідер В. Ландсбергіс став спікером Литовського парламенту.

11 березня 1990 р. Верховна Рада Литви прийняла Декларацію незалежності. 31 жовтня 1990 р. почала діяти литовська митниця. На ці кроки Литви

Литва

Москва відповіла економічною блокадою. У Литву були введені додаткові підрозділи десантних військ. Уранці 11 січня 1991 р. на вулицях Вільнюса з’явилися танки, які стріляли холостими залпами. Десантні підрозділи зайняли будівлю Департаменту охорони краю, Будинок преси. З промосковських політичних сил створено Комітет національного порятунку, метою якого було відновлення чинності радянської конституції в Литві. Десантники і спецпідрозділи союзного МВС оточили головний поштамп, телецентр і телебашню, в місті було запроваджено комендантську годину. В ніч на 13 січня 1991 р., застосувавши сльозоточивий газ проти мирних жителів, російські війська розпочали штурм телецентру. Було вбито 13 осіб, 163 отримали поранення. Але спроба військового перевороту в Литві провалилася.

25 жовтня 1992 р. на всенародному референдумі прийнято Конституцію Литви, яка закріпила незалежний і демократичний характер республіки. Право законодавчої ініціативи отримали громадяни: 50 тис. із тих, хто має виборче право, могли подати свій проект закону, який повинен бути розглянутий. Запроваджувалася посада президента.

Латвія

Перебудовчі процеси в СРСР прискорили консолідацію патріотично налаштованих верств Латвії у Народний фронт Латвії, який розпочав боротьбу за повернення країни до незалежності.

Навесні 1990 р. відбулися парламентські вибори, 2/3 місць на яких отримали політики, котрі обіцяли своїм виборцям домогтися створення самостійної й незалежної Латвії.

4 жовтня 1990 р. 138 депутатів Верховної Ради Латвії проголосували за декларацію. “Про відновлення незалежності латвійської республіки”.

14 січня 1991 р. загін міліції особливого призначення зробив невдалу спробу захопити Будинок радіо в Ризі, що призвело до загибелі трьох осіб.

21 серпня 1991 р. Верховна Рада Латвії прийняла закон, за яким Латвія проголошувалася неалежною демократичною республікою. Основним законом

Латвія

Латвії стала Конституція Латвійської республіки, прийнята 15 лютого 1922 р. і доповнена кількома поправками у 1993 і 1994 pp.

До 31 травня 1994 р. з Латвії були виведені російські війська.

Естонія

У 1988 р. створено Народний фронт Естонії, що повів боротьбу за суверенітет республіки і здобув перемогу на парламентських виборах 1990 р.

30 березня 1990 р. Верховна Рада Естонії більшістю голосів прийняла постанову “Про державний статус Естонії”, в якому влада СРСР у республіці проголошувалася незаконною. 3 березня 1991 р. Всеестонський референдум щодо відновлення державної самостійності й незалежності Естонської республіки підтвердив, що більшість жителів Естонії підтримують незалежність.

28 червня 1992 р. на референдумі прийнято конституцію Естонської республіки. В Естонії політична стабільність.

Висновки

1. Найпослідовніше конституційний процес і політичні реформи відбулися в країнах Прибалтики, які рішуче позбулися радянської спадщини.

2. їхня правова система наближена до загальноєвропейських стандартів.

3. У своїй зовнішній політиці орієнтуються на країни Західної Європи та Скандинавії.

4. Литва, Латвія та Естонія відмовилися від участі в СНД і від розподілу майна СРСР.

5. Усі країни Балтії домоглися виведення зі своїх територій російських військ.

6. У всіх країнах Балтії були обмежені політичні права російськомовного населення і вони не мають громадянства, бо їхній процент був досить високий: у Латвії — 48%, в Естонії — 39%, латвійці становили меншість у всіх семи містах республіки.

7. Країни Прибалтики прагнуть стати повноправними членами європейського співтовариства. З 1999 р. — вони у НАТО, а з травня 2004 р. — у ЄС.

Назва

держави

Політичний

розвиток

Білорусь

Липень 1994 р. Президентом обрано О. Лукашенка.

1.1996 р. О. Лукашенко розігнав Верховну Раду, насадив зверху нову редакцію Конституції.

2. Глави регіонів призначає президент замість обрання їх.

3. О. Лукашенко став шукати зовнішніх “ворогів”, щоб пояснити негаразди в Білорусі:

• було вислано з республіки фонд Сороса;

• влітку 1998 р. вислано з дипломатичного селища “Дрозди” західних послів, які орендували тут дачі. У відповідь Європа згорнула всі кредитні лінії і відмовилася визнати нову законодавчу владу.

4. Напруженість у відносинах із Заходом режим О. Лукашенка намагається компенсувати поглибленням взаємовідносин з Росією:

• Квітень 1996 р. Президенти обох країн підписали Договір про утворення Співдружності Білорусі й Росії.

• 2 квітня 1997 р. Було підписано Договір про створення російсько-білоруського союзу.

• 8 грудня 1999 р. Підписано Договір про створення Союзу держав Білорусі й Росії.

5. На сьогодні телефони всіх, хто викликає будь-яку підозру, прослуховуються.

6. Ті, хто не замовкає, просто зникають. Так, пропав безвісти екс-міністр внутрішніх справ Ю. Захаренко, фінансист В. Гончар та ін.

7. За твердженням президента, у Білорусі немає опозиції, а є “вороги народу”.

8. Значна частина “непокірних” опинилася у в’язниці:

• у в’язниці перебував колишній міністр сільського господарства В. Леонов;

• засуджений колишній прем’єр М. Чигир.

9. Закриваються опозиційні газети.

10. У жовтні 2004 р. О. Лукашенко провів референдум про продовження свого президенства ще на один строк.

Висновок

Президент О. Лукашенко встановив у країні авторитарний режим особистої влади, веде жорстоку боротьбу проти опозиції.

Назва

держави

Політичний

розвиток

Молдова

Утворення Молдови одразу було ускладнено збройним конфліктом між Придністровською самопроголошеною республікою і офіційним Кишиневом (1993 p.).

У Придністров’ї базувалася 14-та російська армія. 31994 р. почався переговорний процес, який тривав до 1997 р. і припинив збройне протистояння.

У 1997 р. в Москві за посередництвом президента Росії Б. Єльцина та президента України Л. Кучми була підписана угода. Придністров’ю надавалася широка автономія з правом самостійності, якщо в майбутньому Молдова об’єднається з Румунією. Територіальна цілісність Молдови була збережена. У квітні 2001 р. президентом Молдови було обрано комуніста М. Вороніна.

Закавказзя

Держави Закавказзя — це регіон політичної нестабільності, політичних конфліктів та конфронтації, які посилились від часів горбачовської перебудови.

Вірмено-азербайджанський конфлікт

3 1988 р. спалахнув вірмено-азербайджанський конфлікт щодо статусу Нагірного Карабаху, який згодом переріс у справжню війну.

Листопад 1991 р. Верховна Рада Азербайджану ухвалила рішення про ліквідацію статусу Нагірно-Карабаської автономної області. У відповідь 10 грудня 1991 р. у Нагірному Карабасі було проведено референдум про державну незалежність і було проголошено Нагірно-Карабаську Республіку, сформовано уряд, парламент, встановлено тісні зв’язки з Вірменією (Нагірний Карабах заселений переважно вірменами). Це призвело до збройного конфлікту з Азербайджаном.

Збройні сили Нагірного Карабаху і Вірменії завдали значних поразок азербайджанським військам і захопили частину території Азербайджану, на якій встановили “коридор” з Вірменією. Збройний конфлікт тривав до 1994 р. Значну увагу цьому регіону приділила ООН, було досягнуто перемир’я, але проблеми статусу Нагірного Карабаху залишилися невирішеними.

Закавказзя

Грузино-абхазька війна

Цілісності Грузії загрожували події в Абхазії.

25 серпня 1990 р. Верховна Рада Абхазької АРСР прийняла Декларацію про суверенітет Абхазії.

23 липня 1992 р. Було прийнято постанову про державну незалежність Абхазії.

Серпень 1992 р. У відповідь Грузія ввела свої війська на територію Абхазії.

Почалася грузино-абхазька війна, яка тривала з вересня 1992 р. по жовтень 1993 р.

Росія надала Абхазії допомогу і та зуміла відстояти свої позиції, проголосивши Республіку Абхазію суверенною демократичною державою і суб’єктом міжнародного права. Але її ніхто не визнав.

Щоб позбавити Абхазії підтримки Росії, Е. Шеварднадзе дав згоду на розміщення чотирьох російських баз на території Грузії.

Грудень 1995 р. Країни СНД запровадили економічні санкції проти Абхазії. Росія сприяла тепер мирним переговорам Абхазії з Грузією, яка погодилася на перебуванні у складі Грузії на правах автономії.

Південна Осетія

3 1989 р. у Південній Осетії почалася боротьба за перетворення автономної області Грузії на незалежну державу. Грузія вдалася до силових методів. Згодом миротворчі війська у складі російського, північно-осетинського і грузинського батальйонів домоглися стабілізації обстановки.

Січень 1992 р. У Південній Осетії було проведено референдум і за його результатами проголошено Південну Осетію незалежною республікою.

Між Грузією і Південною Осетією довгі роки тривав переговорний процес, який не дав позитивних результатів. Напруженість триває і сьогодні.

Вірменія

Після здобуття незалежності Вірменія стала на шлях проведення ринкових реформ. Першим президентом країни став Леон Тер-Петросян, який був при владі до 1998 р. В країні важке економічне і політичне становище, повільно просувалися реформи, зростав “тіньовий капітал” і корупція.

Вірменія

У 1998 р. на президентських виборах переміг Роберт Кочарян, якого вдруге було переобрано у 2003 р.

У Вірменії низький рівень життя населення, безробіття, повільно здійснюється структурна перебудова народного господарства. Набирає сили опозиція, влаштовуючи масові акції протесту проти існуючої влади (навесні 2004 p.).

Грузія

В період горбачовської перебудови в Грузії формувалися опозиційні рухи.

Травень 1990 р. Президентом країни було обрано відомого письменника, правозахисника і дисидента З. Гамсахурдія.

Січень 1992 р. У Грузії було сформовано Військову Раду, яка використала протиборство внутрішньо-політичних сил, невдоволення економічними труднощами значної частини населення й усунула від влади З. Гамсахурдія.

Березень 1992 р. Військова Рада оголосила про саморозпуск і створення Державної Ради на чолі з колишнім Першим секретарем ЦК КП Грузії, міністром закордонних справ СРСР Е. Шеварднадзе.

Жовтень 1992 р. На загальних зборах було обрано новий парламент, головою якого став Е. Шеварднадзе. Листопад 1995 p. Е. Шеварднадзе обрано президентом країни.

Грудень 2003 р. Внаслідок численних демонстрацій протесту народних мас, незадоволених фальсифікацією владою результатів парламентських виборів, на яких перемогла опозиція і щоб уникнути збройного протистояння, Е. Шеварднадзе добровільно пішов у відставку.

Січень 2004 р. На позачергових парламентських виборах перемогу здобув лідер опозиції Михайло Саакашвілі, який орієнтується на західноєвропейські цінності і допомогу західноєвропейських структур та США на шляху демократичного розвитку й успішного проведення ринкових реформ.

Висновки

Грузія дотримується прозахідної зовнішньополітичної орієнтації:

• 23 грудня 1994 р. Грузія підписала угоду про приєднання до програми НАТО “Партнерство заради миру”;

• квітень 1996 р. Грузія підписала договір про співробітництво і партнерство з Євросоюзом у галузі економіки і торгівлі;

• Грузія домагається реалізації програми Євроазійського транспортного коридору “Європа — Кавказ — Азія”, який має з’єднати держави Закавказзя й Центральної Азії з Європою в обхід Росії.

Назва

держави

Політичний

розвиток

Азербайджан

Демократичні процеси в СРСР мали значний вплив на Азербайджан. Після розпаду СРСР в Азербайджані відбувалася гостра боротьба за владу, була здійснена серія переворотів. До влади повернувся Г. Алієв, колишній Перший секретар ЦК КП Азербайджану. Прийшовши до влади, Г. Алієв здійснив цілу низку важливих кроків, що забезпечили йому значну підтримку населення.

1. Азербайджан вступив до СНД, налагодив з колишніми радянськими республіками, а тепер незалежними державами, тісне економічне і політичне співробітництво.

2. Було досягнуто перемир’я в азербайджано-вірменському конфлікті, вирішення проблеми статусу Нагірного Карабаху було переведено в рамки переговорного процесу.

3. Продовжувалися економічні реформи.

4. Велика увага приділяється видобутку нафти, оснащенню нафтових промислів технікою, розробляються проекти транспортування каспійської нафти.

5. Підписано контракти про розробку покладів нафти на шельфі Каспійського моря із західними нафтовими компаніями.

Жовтень 2003 р. Відбулися вибори президента Азербайджану, на яких президентом країни був обраний син Г. Алієва Ільгам Алієв.

Держави

Центральної Азії

У Казахстані, Киргизстані, Узбекистані, Таджикистані, Туркменістані авторитарні моделі державності.

1. У цих країнах президенти продовжили свої повноваження після закінчення їхнього строку перебування при владі.

2. Березневі події 2005 р. в Киргизстані називають “тюльпановою революцією”. Аскар Акаев був змушений піти у відставку, відбулися вибори нового президента країни (липень 2005p.), на яких перемогу здобув Курманбек Бакієв.

У грудні 2005 р. відбулися президентські вибори а Казахстані. Нурсултан Назарбаев у найближчі 7 років утретє виконуватиме обов’язки президента Казахстану (уперше став президентом 24 квітня 1990 p.).

3. Революційні події в Узбекистані (2005 р.) були розгромлені та потоплені в крові.

4. В усіх середньоазійських республіках сформувалася кланова система влади, яка опирається на національні та релігійні традиції.

5. Зростає вплив мусульманського духовенства.

6. Демократизація цих країн є декоративною.

7. У більшості держав Центральної Азії забезпечено мир, за винятком Таджикистану, в якій з 1992 р. триває збройний громадянський конфлікт між колишньою державно-партійною елітою та ісламськими фундаменталістами. Уряд заборонив діяльність партій та організацій, що підтримували під час конфлікту опозицію. (Ісламську партію відродження; Демократичну партію, Рух “Растохез” та ін.)

У вересні 1993 р. на зустрічі керівників держав СНД було прийнято рішення про формування на території Таджикистану колективних миротворчих сил за участю військ Росії, Казахстану, Киргизстану, Узбекистану і Таджикістану для підтримання миру в Таджикістані й надання допомоги російським прикордонникам в охороні афгано-таджицького кордону, через який відбувається контрабанда наркотиків.

8. У багатьох центральноазіатських країнах склався “культ особи”. Активно “культ особи” туркмен-баші (батька туркменів) С. Ніязова насаджується, в Туркменістані.

9. У 90-х pp. Спостерігається прагнення центральноазійських країн до тісної координації своєї діяльності.

Держави

Центральної Ази

У 1994 р. підписано Ташкентський пакт (Росія, Казахстан, Узбекистан, Киргизстан, Таджикистан), який передбачає співпрацю в галузі оборони. У 1999 р. Узбекистан заявив про припинення своєї участі у цьому союзі.