14.4 Районування

Районуванням є упорядкування просторово-суміжних геосистем, подібних за встановленими критеріями, в індивідуальні територіальні одиниці різних рангів – регіони. Кожний регіон є ланкою ієрархічної системи, входячи до складу регіонів вищих рангів. Регіоном найвищого рангу можна вважати планету в цілому, нижчого – територію одного геотопу.

Районування – проблема, яка поки що являє собою цілину для ландшафтної екології. Теорій та методів районування в межах екології поки що не розроблено. Вона користується, та й то при вирішенні обмеженого кола завдань, схемами районування, запропонованими в біогеографії та геоботаніці. У фізичній же географії багатий досвід розробки цієї проблеми: обґрунтовано основні теоретичні принципи і методи комплексного (ландшафтного), галузевого (ґрунтового, геоморфологічного тощо), прикладного (агро ландшафтного, природно-рекреаційного тощо) районування, складено багато різних варіантів схем районування світу, континентів, окремих країн та регіонів.

Принципи та методи фізико-географічного районування розроблено в 60-70 – ті роки і з того часу вони зазнали мало суттєвих змін. Складені різними авторами схеми районування мало розрізняються в контурній основі. Відмінності полягають лише в наданні певному регіону різного таксономічного значення (в одних схемах фізико-географічна країна вважається регіоном, рангом, вищим за зону, в інших – навпаки, в третіх, так званих дворядних, - цим одиницям наджається один ранг). Певна інваріантність теоретико-методичних засад та схем районування дала підстави деяким географам вважати, що в розвитку проблеми районування у фізичній географії спостерігається застиглість. Проте це може свідчити і про досить високий рівень її досягнутої розробки. В усякому разі ландшафтна екологія в обгрунтуванні ландшафтно-екологічного районування має широко використовувати досвід комплексної фізичної географії.

Вищі одиниці фізико-географічного районування (пояс, зона, країна, провінція) можна прийняти за одиниці ландшафтно-екологічного районування, оскільки критерії їх виділення мають як ландшафтний, так і екологічний зміст (М.О.Гвоздецький, 1979, П.Г.Тищенко, 1988, А.Г.Ісаченко, 1990). Єдиний виняток – виняток фізико-географічна країна. Хоч ландшафтознавці називають кілька критеріїв, які слід враховувати при її виділенні, усі вони підпорядковуюся лише одному – єдності країни в геоструктурному відношенні (її відповідності платформі чи геосинклінальній області певного віку).

Лекція № 15 соціально-економічні функції геосистем

15.1 Соціальні функції геосистем

Більшість потреб суспільства забезпечується за рахунок природи, і хоч геоситеми як природні утворення зовсім не призначені “обслуговувати “ суспільство, вони здатні виконувати деякі функції для задоволення його потреб. На цій підставі в ландшафтознавство (О.А.Мінц, В.С.Преображенський, 1970; П.Каваляускас, 1975; А.Басалікас, 1977) введено поняття функції ландшафту (екосистеми, геосистеми). Під нею розуміють суспільно важливу мету, якої суспільство досягає за рахунок геосистеми або за її участю (В.С.Преображенський та ін., 1988).

Суспільство і окрема людина накладають на природні геосистеми бажані вимоги і саме під цими вимогами розуміються функції, які геосистеми мають виконувати. З розвитком суспільства ці вимоги розширюються, і відповідно зростає число функцій геосистеми. У такому розумінні функція геосистеми – поняття більш антропічне, ніж природне, на відміну від її потенціалу, який визначається природними особливостями геосистеми.

Запропоновано кілька варіантів типології функцій природних систем. Е.Німанн (1977) розрізняє чотири групи функцій: виробничі (задовольняють промислове та сільськогосподарське виробництва енергетичними та речовинними ресурсами); антропоекологічні (зумовлюють здоров’я людини); етичні та естетичні; “ландескультурні” (не досить чітко визначена група функцій, що включає вилучення відходів, самоочищення геосистем і т.п.).

Від функції, яку виконує геосистема, суттєво залежать її структурні особливості та динамічні тенденції. Так, генетично далекі геосистеми, що виконують однакову функцію (наприклад аграрну), за набутими при цьому властивостями стають значно більш подібними, ніж геосистеми одного виду, але різного функціонального використання. Виконання геосистемами деяких функцій, таких, наприклад, як урбаністична, практично повністю нівелює їх первинні природні відмінності. Звідси зрозуміла увага, яку надають ландшафтознавці та геоекологи класифікації геосистем за виконуваними функціями. Вона може грунтуватися на типології угідь, як це прийнято в США, де виділяється 1200 категорій використання земель (Р.Андерсон, 1977). Проте більш виправданий підхід до класифікації, що виходить власне з функцій геосистеми. Базуючись на цьому, В.І.Тимчинський та П.Г.Тищенко (1981) запропонували функціональну типологію ландшафтів (геосистем), у якій за основними функціями геосистем виділено 12 їх функціональних типів: заповідні, мисливсько-промислові, лісогосподарські, рекреаційні, лучно-пасовищні, землеробські, водогосподарські, селитебні (населених пунктів), шляхово-транспортні, промислові, гірсько-промислові, не використовувані.

Геосистеми можуть виконувати кілька функцій. У цьому разі виділяються проміжні типи, наприклад, заповідно-рекреаційні (геосистеми національних парків). Функціональні типи геосистем поділяються на підтипи, наприклад, лісогосподарські – на: експлуатаційні, захисні, резервні тощо. Для деяких підтипів виділяються функціональні види геосистем, наприклад, для захисного лісогосподарського: грунтозахисні, водозахисні, санітарні тощо.