Лекція №14 наукове впорядкування геосистем

Геосистем як територіальних ділянок земної поверхні є дуже багато. Так, на рівнинній частині України в межах однієї макрогеохори виділяються кілька тисяч наногеохор, у межах басейнів високих порядків – тисячі елементарних та сотні басейнів 2-го порядку. Таке ж число ПГ- ланок та ПГ – поясів у ПГ-комплексах великих рік, ландшафтних смуг у пара динамічному районі. Внаслідок такої високої хорологічної різноманітності хоричних геосистем, аналіз кожної з них як індивідуального об’єкта з притаманними тільки йому рисами стає практично неможливим. До того ж, такий аналіз позбавляє можливості одержати нові знання, що з’являються при співставленні ступеня та характеру подібності окремих геосистем між собою. На основі цього співставлення окремі геосистеми можуть бути упорядковані в їх однорідні групи (класифікація), ряди (ординація), регіони (районування). Ці три способи наукового упорядкування не суперечать один одному, а знаходяться у відношенні взаємодоповнення (Р.Уіттекер, 1973, К.Кір шоу, 1974, Б.М.Міркін, 1985). Для вирішення одних завдань більш доцільною може бути класифікація геосистем, для вирішення інших – їх ординація.

14.1 Логічні правила та критерії природності класифікацій

Класифікація геосистем полягає в їх упорядкуванні в супідрядну (здебільшого ієрархічну) систему таксонів, кожний з яких виділяється як група геосистем, однакових за певним критерієм (основою ділення). Класифікація може бути виконана дедуктивно (поділ усієї множини геосистем на менші за об’ємом таксони) та індуктивно (об’єднання індивідуальних геосистем у більші таксони). На практиці часто обидва ці способи комбінують.

Результат класифікації залежить від логічних правил, за якими геосистеми упорядковуються в групи (таксони). Традиційні класифікації грунтуються на трьох правилах логіки (правилах поділу понять): об’єм членів класифікації має бути рівним об’єму поняття, що класифікується; один член класифікації може належати тільки до одного таксону певного рівня (тобто жодну з геосистем не можна віднести одночасно до двох різних груп); кожний таксон виділяється за однією основою ділення (за одним критерієм). До цих обов’язкових правил як бажане додається четверте – в класифікації не слід пропускати логічних ступенів.

С.В.Мейер та Ю.А.Шрейдер (1976) називають три умови, яким повинна відповідати природна класифікація: об’єктивність (критерії виділення таксонів слід сформулювати так, щоб, дотримуючись їх, будь-який дослідник одержав один і той самий результат); надійність (можливість визначення класифікаційної належності геосистеми за відсутності деякої частини ознак, які її характеризують); прогностична сила (можливість за класифікаційною схемою передбачити геосистеми, які можуть бути в певному регіоні).

14.2 Базові та прикладні класифікації

Для геосистем характерна багато вимірність, тому різні їх класифікації слід будувати відповідно до мети дослідження. Чим вужча, конкретніша я мета, тим природнішою буде класифікація. Однак це не виключає класифікації геосистем безвідносно деякого завдання. Таку класифікацію геосистем А.Г.Ісаченко називає базовою на відміну від прикладних – орієнтованих на вирішення конкретного практичного або наукового завдання. Базова класифікація може бути тільки одна, а прикладних багато. Нам здається, що можна вести мову про ієрархію базових класифікацій. Відповідно до деякого досить широкого набору завдань можна створити свою базову класифікацію (для агроландшафтних потреб взагалі, меліоративних, містобудування тощо). На основі цих базових класифікацій можна створити прикладні класифікації для вирішення вужчих наукових або практичних завдань. Так, на основі базової агроекологічної класифікації (її створено для вирішення комплексу завдань, пов’язаних з ландшафтно-екологічним обгрунтуванням сільського господарства) розробляються конкретніші класифікації, наприклад, для обгрунтування контурно-меліоративного землевпорядкування, підбору культур та структури сівозміни, обгрунтування агротехнічних заходів, норм внесення добрив тощо. До того ж для геосистем різних типів ЛТС потрібні власні підходи в класифікації. У табл.. 17 та 18 [1] як приклади наведено таксономічні схеми класифікації геосистем генетико-морфологічної та позиційно-динамічної ЛТС, які можна вважати базовими для комплексу завдань ландшафтно-екологічного обгрунтування землеробства.

Основні методичні положення, на основі яких розроблені класифікації: 1) для геосистем різних типів ЛТС склад ознак, за якими виділяються таксони (основи ділення), та черговість їх врахування різні; 2) основами ділення приймаються лише такі ознаки геосистем та критерії їх співставлення, які в найбільшому ступені визначають умови зростання, продуктивність, лімітуючи фактори культурних рослин та агро систем в цілому; можливий при землеробстві розвиток деструктивних природних процесів, ландшафтні особливості, які зумовлюють землевпорядкування тощо; 3) послідовність врахування ознак, за якими виділяють таксони, визначається ступенем їх незалежності від решти класифікаційних ознак. На початкових етапах дедуктивної класифікації (тобто при класифікації “зверху” ) враховуються ознаки, що характеризують зовнішні фактори динаміки геосистем (надходження тепла та опадів як основні фактори-ресурси та місцеположення – як незалежний від геосистеми фактор-регулятор), на кінцевих – ознаки, які являють собою складні функції від факторів, врахованих на попередніх етапах класифікації (багатство едафотопу та місцеві екологічні режими); 4) ряд ознак, які послідовно враховуються при класифікації, - єдиний, проте при класифікації геосистем певного рангу деякі з цих ознак можна не враховувати як малоінформативні.