4.4.3 Типологія

Оскільки міграція мінеральних речовин визначається багатьма факторами і призводить до різноманітних наслідків, типізувати геосистеми за особливостями речовинних потоків можна за багатьма ознаками. У ландшафтній екології питання типології геосистем за цими особливостями практично не розглядалось, а в рамках геохімії ландшафту запрпоновано кілька схем класифікацій елементарних ландшафтів (М.А.Глазовська, 1964, 1988; О.І.Перельман, 1975 та ін.).

За хімічним складом особливе значення має типологія геосистем за елементами, які мають високий вміст (кларк) у геосистемі та енергійно мігрують і накопичуються в ній, визначаючи умови міграції й інших речовин. У геохімії ландшафту такі елементи називаються типоморфними і до них належать H, Fe, Al, Ca, Na, Mg, HCO₃, SO₄, H₂S, Cl та ін. За переважаючою роллю типоморфного елемента або їх групи виділяються відповідні типи геосистем, наприклад: кислі (Н), кислі глейові (H – Fe) – поширені в хвойних лісах; кальцієві (Са), кальцій – натрієві (Са – Na) – в степах; натрієві (Na), хлоридно-натрієві (Cl – Na) - в геосистемах степових западин та подів із солончаками тощо (див., наприклад , М.А.Глазовська, 1985).

За типом круговороту мінеральних елементів можна розділити на азотні низькозольні застійні (розвинуті в тундрі), кальцієво-азотні середньозольні сильно загальмованого обороту (поширені в хвойних та дрібнолистих лісах), азотно-кальцієві середньозольні загальмованого обороту (широколисті ліси), азотно-кремнієві середньозольні інтенсивного обороту (степи), натрієво-хлоридні дуже високозольні дуже інтенсивного обороту (солончаки)та інші типи, включаючи й такі, що враховують токсичні техногенні елементи, залучені до круговороту (наприклад, Sr-90 в соснових лісах біля Чорнобиля).

За складом та місцеположенням ландшафтно-геохімічних бар’єрів у їх вертикальній структурі виділяються такі типи геосистем: безбар’рні; фітобар’єрні (лісові геосистеми з високим індексом листяної поверхні); різо-педобар’рні (геосистеми, ландшафтно-геохімічні бар’єри яких містять в межах кореневмісного шару грунту) з їх поділом на підтипи залежно від типу бар’єру (наприклад, різо-педобар’єрні глейові, різо-педобар’єрні сорбційні,те ж лужносорбційні; якщо в грунті два бар’єри – лужний та сорбційний тощо); педо-бар’єрні (бар’ри знаходяться у грунті нижче кореневої системи) та їх підтипи; літобар’єрні та їх підтипи; комплексно-бар’єрні (наприклад, фіто-різобар’єрні, педо-літобар’єрні тощо з їх більш детальною характеристикою на рівні підтипів). Більшість геосистем належать до комплексно-бар’єрного типу. Пропоновану типологію можна розвинути за рахунок врахування “ємності” бар’єрів – їх здатності гальмувати інтенсивність міграції речовин.

Е к о б і о ц е н т р и ч н а т и п о л о г і я. Продуктивність та видовий склад рослинних угруповань значною мірою визначаються вмістом у грунті поживних речовин (N, P, K та мікроелементів), тому багатство місцезростання Л.Г.Раменський, Г.Еленберг, П.С.Погребняк та інші екологи вважали одним з головних критеріїв класифікації екотопів. З ландшафтно-екологічного погляду найбільш відповідною можна вважати типологію умов місцезростань за багатством грунту елементами живлення, обгрунтовану Д.М.Цигановим (19830. Виділяються такі геосистеми: оліготрофні (вкрай бідні на солі: 34-80 мг/л), семіоліготрофні (солей дуже мало: 75-82 мг/л), субмезотрофні (80-120), мезотрофні (порівняно насичені солями: 100-150), субевтрофні (добра забезпеченість солями: 150-200), евтрофні (найбільша забезпеченість солями при відсутності ознак засолення грунтів), пертрофні (забезпеченість солями більша за оптимум, але ще не пригнічує росту рослин).

За ступенем засоленості грунтів є такі геосисткми: глікофітні (слабкосолонцюваті грунти, ознаки пригнічення рослин невиразні), семігалофітні (глибокозасолені, середньосолонцюваті грунти), субгалофітні (середньо – та сильносолонцюваті засолені грунти), галофітні (солонці та поверхнево засолені грунти), супергалофітні (солончаки).