3. Форми людської активності: від поведінки до соціальних відносин

Суспільство – це активність, діяльність людей. Воно існує до тих пір, поки люди здійснюють по відношенню один до одного чи до самих себе певні дії. Не існує суспільства без діючих людей. Автором такого підходу вважають М. Вебера, який стверджував, що предметом соціології є людські дії, які формують той кінцевий матеріал, з якого виникають різні структури, організації, інститути, а невіддільним від дій елементом стають їх значення. Аналіз людських дій має привести до їх розуміння, яке досягається через інтерпретацію властивих їм значень, мотивованих (які визначаються діючими суб’єктами) або культурних (які визначаються групами, в яких діють суб’єкти). Тому соціологію М. Вебера називають «теорією дії», «гуманістичною», «розуміючою».

П. Штомпка для опису форм людської активності використовує ряд термінів, зокрема, поведінка, дія, соціальна діяльність, соціальна дія, соціальний контакт, взаємодія (інтеракція), мережа взаємодій, повторювана взаємодія, регулярна взаємодія, регульована взаємодія, соціальні відносини (зв’язки), тощо. Цей набір понять має свою логіку – кожна наступна категорія дещо багатше попередньої, відрізняється від неї якою-небудь новою, додатковою визначальною рисою. Для поведінки такою є фізичний рух, для дії – значення, для соціальної діяльності – спрямованість на інших, для соціальної дії – орієнтація на реакцію інших, для соціального контакту – взаємні спорадичні реакції, для взаємодії – послідовність взаємних реакцій, для мережі взаємодій – взаємодія між декількома суб’єктами, для повторюваної взаємодії – випадкові епізоди взаємодії, для регулярної взаємодії – ритмічні епізоди взаємодії, для регулюючої взаємодії – нормативно позначений процес, для соціальних відносин – схема взаємодій між позиціями (ролями). Для соціологів найважливішими для аналізу є такі поняття, як «соціальна дія», «взаємодія» і «соціальні відносини».

Соціальна дія.

М. Вебер виділяє такий вид людської активності, як соціальна дія – це дія, орієнтована на активну чи потенційну реакцію на неї інших людей. В діях такого типу значно більшою мірою, ніж у соціальній діяльності, проявляється другий суб’єкт, не лише як адресат, на якого спрямована дія, а як партнер, який реагує на цю дію. Новим додатковим елементом тут буде орієнтація на очікувану реакцію адресата і готовність до модифікації власних дій залежно від характеру цієї реакції. Отже, те, як ми себе поведемо, залежить від значення – психологічного чи культурного, яке ми приписуємо дії, як своїй власній, так і очікуваній нами з боку партнера.

За визначенням Дж. Г. Міда, ключовим моментом успішної соціальної дії є адекватне «подання собі іншого», ідентифікація партнера, до якого звернена наша дія і який має виконати наші очікування. Для цього іноді використовують зовнішні явні ознаки, якими можуть бути певні елементи або форма одягу. В певних ієрархічних структурах, наприклад в армії, правильне розпізнавання статусу партнера особливо важливе. Відтак, система погонів, зірочок, нашивок на мундирах. Крім цього, існують багато інших сигналів, за якими можна розпізнати наміри інших людей, наприклад, посмішка, зоровий контакт тощо.

Згідно типології М. Вебера соціальні дії поділяють не декілька типів.

Перший тип – цілераціональні (інструментальні) дії. Раціональність в простішому значенні означає розрахунок. Відтак мова йде про такі дії, яким передує певна спроба уявити можливі наслідки і попередньо розрахувати оптимальні дії. Іншими словами, це розрахунок досягнень і затрат. Наочним прикладом раціональних дій є економічні акції: покупки, продажі тощо. Протилежністю цьому є дії імпульсивні, спонтанні, необдумані.

Другий тип – ціннісно-раціональні дії. Мається на увазі така ситуація, коли ми кажемо «ціль виправдовує засоби». Мова йде про такі дії людей, для яких поставлена ціль суб’єктивна ціль являє собою таку цінність, що вони готові йти на великі жертви. Цю категорію раціональності можуть ілюструвати приклади героїв, які готові віддати статки, свободу й життя за справу, яку вони вважають найважливішою.

Третій тип дій – це традиційні дії. Тут ми діємо певним чином лише тому, що так щось робилося завжди, або тому, що так поводяться всі в нашому колі. Ми наслідуємо багато автоматичних дій, які здійснювалися здавна й отримали повсюдне поширення. Традиційні дії звільняють нас від необхідності кожного разу приймати рішення, робити вибір, розраховувати. Найбільша кількість традиційних дій здійснюється в релігійному та сімейному контексті.

Четвертий тип являють собою афективні (емоційні) дії. Вони здійснюються внаслідок того, що ми відчуваємо сильну потребу висловити таким чином певний душевний стан – радість, гнів, страх і т.ін. Найбільш адекватна реакція на афективні дії партнера – емпатія – спроба ввійти в його положення, зрозуміти його стан, вникнути в його почуття (хоча достатньо важко вимагати цього від Дездемони в той момент, коли її душили). Зауважимо, що іноді люди імітують афективні дії з метою вплинути на партнера. Тоді вони стають спеціально спланованою маніпуляцією і їх можна віднести до цілераціональних дій. Наприклад, жебрак плаче, щоб спонукати співчуття і заробити гроші.

М. Вебер вказував, що в сучасному суспільстві відбувається «розчаклування світу» – зменшення ролі традиційних та афективних дій за рахунок збільшення раціональних дій, заснованих на розрахунку.

Взаємодія (інтеракція).

Соціальний контакт, внаслідок своєї короткочасності, має незначні наслідки. Але може статися так, що він утворює тільки перший раунд, відкриваючи більш тривалішу перспективу взаємно орієнтованих дій. При цьому одна людина діє, орієнтуючись на другу; потім ця друга діє, орієнтуючись на першу; а потім знову перша, орієнтуючись на другу і так далі. Також вони почергово змінюють, модифікують свої дії, підлаштовуючи їх до того, що робить партнер. Така динамічна послідовність взаємно обернених один на одного дій, обмежених одним епізодом, у соціології називається взаємодія (інтеракція). Модель взаємодії має декілька складових: єдність діючих осіб (ті самі партнери), єдність дії (весь час мова йде про ту саму справу), єдність місця (партнери знаходяться в одному просторі), єдність часу (акція продовжується безперервно). Але застосування сучасних засобів комунікації дозволяє більш вільно трактувати обов’язкові умови єдності місця і часу при взаємодії. Партнери можуть вступати у взаємодію здалека (наприклад, по телефону, Інтернету), а також можуть реагувати із запізненням (наприклад, при обміні листами).

Залежно від змісту самої акції взаємодії між її партнерами формується характерна дистанція, яка може бути більшою чи меншою. Едвард Холл зробив навіть точні розрахунки, визначивши чотири типи дистанції взаємодії. Перша, інтимна дистанція, яка існує при взаємодії між батьками і дітьми, між коханцями, – за його підрахунками коливається від 30 до 45 см. Друга, особиста дистанція, наприклад між друзями, знайомими, – від 45 см до 1,2 м. Третя, соціальна дистанція, наприклад, між директором і співробітником, – від 1,2 до 3,6 м. Четверта, публічна дистанція, характерна для оратора на трибуні, священика на амвоні, актора на сцені, – понад 3,6 м. Крім цього, дистанція між партнерами залежить не лише від змісту і характеру взаємодії, але й від певних культурних традицій та звичаїв. У різних суспільствах ми зустрічаємо різні неписані правила щодо цього.

Також значення при взаємодії має не тільки дистанція, але й просторові рамки, характер, форма оточення. Іноді такі рамки спрощують, а іноді, навпаки, ускладнюють контакт. Наприклад, в англійському пабі відвідувачі сидять на високих стільцях за загальною стійкою, яка тягнеться вздовж бару, і це сприяє тому, що між незнайомими людьми зав’язуються розмови. І навпаки, в’язнів іноді розміщують в окремі камери, щоб вони не контактували. Отже, дистанція взаємодії – це очікувана відстань між партнерами в процесі взаємодії, яка залежить від їх соціальних ролей, ситуаційного контексту, а також культури, представниками якої вони є.

До цього ми вели мову про взаємодію між двома суб’єктами. Таку основну форму інтеракції Г. Зімель визначив як «діаду». Але взаємодії можуть ускладнюватися, включаючи більше партнерів. Тоді виникають якісно нові «соціальні форми». У нових умовах стає можливою коаліція, яка об’єднує двох партнерів проти третього: це може знати відображення в суперечці, дискусії, конкуренції, боротьбі. Можливою також стає стратегія «Розділяй і володарюй», тобто спроба посварити партнерів і завдяки цьому мати переваги проти кожного з них окремо. Можливо, нарешті, й прийняття колективного рішення за допомогою голосування, виявлення більшості.

Соціальні відносини (зв’язки).

Соціальні відносини (зв’язки) – це абстрактне взаємовідношення соціальних статусів, яке реалізується у множині взаємодій, які полягають у виконанні взаємно орієнтованих, нормативно приписаних соціальних ролей. Це взаємодії, які відбуваються між тими самими партнерами та носять не лише повторюваний або регулярний, але й регульований характер. І якщо соціальні взаємодії являють собою відносини між суб’єктами, то соціальні відносини – це відносини між соціальними позиціями, і пов’язаними з ними ролями. Прикладів соціальних відносин у різних контекстах можна навести безліч: професор – студенти, начальник – співробітник, батько – дитина, чоловік – дружина, покупець – продавець, лікар – пацієнт, друг – друг і т.ін.

Для класифікації розмаїття соціальних відносин використовують декілька критеріїв.

1) Перший критерій – мета соціальних відносин. Відтак типи: інструментальні та самоцінні (автотелічні). Мета інструментальних відносин – отримання певної вигоди, благ; при цьому сама участь у них не являє для партнерів якоїсь цінності. Прикладами таких відносин найчастіше можуть бути економічні акції, взаємодії господарських партнерів, акти купівлі-продажу, оренди, прийняття на роботу. Мета самоцінних відносин – сама участь у них і те задоволення, яке партнери від цього отримують від самих відносин. Кохання, дружба, розваги, знайомство, гра – приклади таких відносин. На думку багатьох дослідників самоцінні відносини закладені в контекст людських потреб. Зокрема, Г. Зімель вживав термін «соціація», який означає потребу в товаристві. Іноді трапляються випадки імітації самоцінних відносин з метою отримання певної вигоди. Також бувають змішанні випадки, при яких може діяти і одна, і друга мотивація. Наприклад, викладач може працювати в університеті заради заробітку, але може при цьому отримувати задоволення і можливість творчої реалізації. Чи вечеря з друзями може бути використана не лише для отримання задоволення, а для отримання потрібної інформації та встановлення потрібних контактів.

2) Другий критерії – нормативне регулювання, а типи відносин – формальні та неформальні. Формальні відносини зобов’язують до дотримання певної форми. Наприклад, суддя має дотримуватися в ході слухання справи суворої процедури, в якій передбачені певні слова, вирази, жести, тощо. Неформальні відносини протікають значною мірою спонтанно. Прикладами таких відносин можуть бути батьківська влада, університетська лекція.

3) Третій критерій – сфера взаємодій, які входять в рамки соціальних відносин. Отже, типи соціальних відносин – дифузні й специфічні. Відносини, які включають значний об’єм взаємодій, багато різних тем і предметів, навколо яких ці взаємодії здійснюються, називаються дифузними; а відносини, обмежені одним предметом – специфічними. Прикладами відносини першого типу можуть бути відносини між чоловіком і дружиною, між друзями; а прикладами другого типу – відносини між лікарем і пацієнтом, продавцем і покупцем.

4) Четвертий критерій – часова тривалість і міцність, продукує поділ соціальних відносин на постійні і тимчасові. Прикладом перших можуть бути подружні відносини, а других – відносини студентів протягом навчання.

5) П’ятий критерій – співвідношення соціальних позицій, а типи – егалітарні (рівні) та неегалітарні (нерівні) відносини. Мова йде про ситуаційне положення, в якому знаходяться по відношенню один до одного партнери, займаючи певне місце за соціальними показниками. Іншими словами, чи рівні їхні статусні положення. Прикладами першого типу можуть служити відносини між друзями, колегами по роботі; а другого – між начальником і підлеглими, офіцером і солдатами. Особливу категорію серед не егалітарних відносин складають зв’язки людей з представниками професій, які володіють специфічними можливостями і засобами експертизи, наприклад, з лікарями, адвокатами, економічними аналітиками, автослюсарями тощо. Р. Мертон називав їх представниками професій, які «несуть допомогу».

6) Шостий критерій – схожість чи відмінність соціально-значущих рис. Відтак виділяють типи відносин – гомогенні та гетерогенні. Маються на увазі такі ознаки партнерів, як стать, національність, тобто такі, які не є ієрархічними. Прикладом першого типу служать відносини всередині певного етносу, а прикладом других – відносини між представниками різних статей.

7) Сьомий критерій – роль і ступінь вираження емоційних складових, а типи відносин – інтимні та офіційні. Приклади першого типу: кохання, дружба, батьківські відносини; приклади другого типу: професійні відносини.