3. Новатори нашої сучасності . В.Ф.Шаталова

В основі новаторського досвіду вчителя фізики В.Ф.Шаталова полягає методика подачі нового матеріалу укрупненими блоками, що зумовлює значне скорочення термінів вивчення окремих навчальних предметів. Виклад матеріалу великими блоками (тема, розділ), зауважує педагог, дозволяє краще його осмислити, усвідомити логічні взаємозв’язки там, де раніше були лише окремі теореми, правила, параграфи. Учню надається можливість побачити весь шлях, а не його частину.

За методикою В.Ф.Шаталова робота з новим матеріалом містить декілька етапів. Перший етап – це розгорнуте, образно-емоційне пояснення дібраних учителем параграфів. Другий етап – стислий виклад навчально матеріалу за опорним плакатом (збільшена копія аркуша з опорними сигналами), озвучення, розшифровка закодованого за допомогою різноманітних символів основних понять і логічних взаємозв’язків між ними. Третій етап – вивчення опорних сигналів, які отримує кожний учень і вклеює їх у свої альбоми. Четвертий – робота з підручником і аркушем опорних сигналів в домашніх умовах. П’ятий – письмове відтворення опорних сигналів на наступному уроці. Шостий етап – відповіді за опорними сигналами (письмові й усні: тихі, магнітофонні за аркушами взаємоконтролю і т. ін.). Сьомий – постійне повторення й поглиблення матеріалу. Який раніше вивчався (організація взаємодопомоги – „педагогічний десант” – не лише між однокласниками, але й між старшими й молодшими учнями).

Зазначені етапи, зазначає В.Ф.Шаталов, сприяють глибокому розумінню теоретичних питань, що у свою чергу породжує бажання на практиці випробувати свої сили, а час, що був заощаджений завдяки сконцентрованому вивченню теорії, дозволяє збільшити кількість розв’язання задач, розібрати їх типи, можливі варіанти рішень.

На уроці на дошці розв’язується задача. Діти стежать за розв’язком і поясненням. Типова задача задається додому, яку можуть розв’язати всі учні. В.Ф.Шаталов наголошує на тому, зо за умови знання теорії, вже після перших успішних спроб розв’язання задачі виникає бажання самостійно працювати, з’являється смак самостійної роботи.

Педагог-новатор пропонує запроваджувати в навчально-виховний процес нетрадиційні форми організації уроків: уроки відкритих думок (дозволяє використовувати на уроках різноманітну науково-популярну літературу, надає можливість кожному висловити свою думку щодо інформації, яку повідомляє учень, підкріплюючи або спростовуючи її), уроки відкритих задач (на цих уроках кожний учень має право звернутися до вчителя з проханням розв’язати задачу, що викликала труднощі), уроки творчості тощо. По-новому пропонує В.Ф.Шаталов й оцінювати знання учнів, пропонуючи впроваджувати роботу з листками взаємоконтролю, застосовуючи письмове (з використанням опорних сигналів) і магнітофонне опитування, використовуючи листки відкритого обліку знань і т. ін.

4.Новатори нашої сучасності . І.П.Іванова

Привертає увагу й комунарська методика І.П.Іванова, що має майже піввікову історію. Комунарська методика (методика колективного творчого виховання, методика колективних творчих справ, „орлятська методика”) розпочалась у 1959 році як спосіб організації життя Комуни юних фрунзенців.

Методика колективної творчої діяльності як система впливу на особистість, розроблена І.П.Івановим разом з колегами, спрямована на виховання активної творчої особистості шляхом залучення її до участі в соціальній творчості, передбачає активність усіх учасників виховного процесу.

Основними принципами комунарства І.П.Іванов визначає такі: навчання кращому життю через включення у постійну, щоденну добротворчість, абсолютна безкорисливість, виховання у собі звички дбати про людей й отримувати від цієї турботи задоволення; самоорганізація, самодіяльність, самовиховання, самоврядування, самоаналіз; нові стосунки з дорослими, з педагогами; творчість як риса будь-якої діяльності; колективізм у самому високому розумінні слова. Комуна - це спілка однодумців, братів за духом.

Під терміном "комунарська методика" розуміється методика ініціативного, демократичного співробітництва вихованців та їхніх наставників. Комунарська методика надає об'єктивну можливість вибору діяльності і творчого прояву.

Гра, ігровий тренінг – метод стимуляції творчої активності учасників процесу, самореалізації особистісних можливостей в певний момент і в конкретній ситуації „успіх – неуспіх”, зняття напруженості в колективі під час групової дії. І.П.Івановим сформульовано принципи комунарської методики:

1. опора на мікроколективи, що створені за ознакою дружби (ланки або творчі бригади);

2. обговорення життєво важливих питань на загальних зборах у два етапи – спочатку в мікроколективах, де кожний охоче, не соромлячись висловлює свою думку, вносить пропозиції, а потім „по колу”, з виступами мікро колективів і всіх бажаючих;

3. складання в такий же спосіб плану громадського життя колективу;

підготовка мікроколективами сюрпризів до кожної загальної творчої справи;

чергування між мікроколективами постійних справ – доручень для колективу і людей, що оточують (наприклад, чергування, випуски усного журналу тощо);

4.розвідка справ і друзів;

5.періодичне (щомісячне) звітування ланкових і бригадирів творчих бригад;

6.створення і робота „ради справи” – такого об’єднання представників ланок (творчих бригад), кожне з яких стає організатором однієї із загальних 7.творчих справ що заплановані колективом;

8.здійснення колективного планування в органічному зв’язку з обговоренням власного досвіду, накопиченого раніше;

9.постановка на загальних зборах колективу питань-задач „Що нам вдалося зробити гарно і чому?”, „Що не вдалося і чому?”, „Що ми тепер будемо робити і для кого?” і т. ін.

Комунарська методика розвиває самостійність учнів. На першому її етапі дорослі виводять дітей на суспільно значущу роботу, часто керуючись своїми інтересами, уявленнями. На другому етапі в пошуку бере участь актив колективу. Пошук завжди соціальний, розвиває організаторські здібності учнів, виховує почуття господаря своєї організації, своєї школи, країни; а на третьому етапі беруть участь у пошуку всі члени дитячого колективу.

Що ж таке колективна творча справа? Це суспільно важлива справа. Головне її призначення – покращення життя свого колективу і навколишнього життя. Вона – колективна, тому що планується, готується, здійснюється й обговорюється вихованцями і вихователями як молодшими і старшими товаришами. Вона – творча, тому що, плануючи й здійснюючи задумане, оцінюючи зроблене і роблячи висновки на майбутнє, вихованці разом з вихователями проводять пошук найкращих шляхів, способів вирішення практичних задач. Вона творча ще й тому, що робиться не за шаблоном, стандартом, а завжди виступає в нових варіантах.

Колективна творча справа – не плюс, не додаток до традиційних виховних справ (трудових, спортивних, пізнавальних, художніх і т. ін.), а спосіб організації цих справ. Будь-які збори, класний час, класний вечір, похід, суботник можна перетворити в колективну творчу справу, якщо застосувати до них певні організаційно педагогічні правила.

Комунарська методика з початку виникнення висунула такі найважливіші критерії, на основі яких виробляється оцінка її ефективності: 1) суспільно корисне спрямування; 2) колективність; 3) багатоплановий характер; 4) романтична форма; 5) творча основа.

Комунарська методика визначає ланки організації процесу виховної діяльності: визначення мети; збір і вивчення необхідної для діяльності інформації; аналіз зібраної інформації разом з дітьми і визначення конструктивних завдань, що випливають з цього аналізу; вибір засобів їхнього вирішення і планування роботи; створення матеріальної бази, необхідної для діяльності; розподіл ролей і доручень, залучення добровільних помічників у справи; спонукання до справи всіх і кожного; реалізація справ на практиці; аудит за результативністю справ, які проводяться, корегування з урахуванням даних аудиту; підведення підсумків завдання за результатами; наступні справи і перспектива.

В основі педагогіки колективних творчих справ лежать шість ідей, що складають „ідеологію” комунарської методики:

1. колективна організація діяльності: засіб організації діяльності, за якого всі члени колективу залучаються до планування, підготовку, здійснення та обговорення (аналіз) спільних справ;

2. колективна творчість: організація і проведення спільних справ, ситуацій колективного спілкування не за шаблоном, не за поданим сценарієм, а з видумкою, фантазією, грою, імпровізацією;

3. колективне цілеполагання: спільне вироблення і осмислення дітьми та дорослими мети й ідеалів свого колективного життя, а також вибір наступних справ;

4. ситуації-взірці: обмежений за часом (от кількох годин до місяця) відрізок життя колективу, в якому вихованці і дорослі живуть підвищено інтенсивним, напруженим колективним життям відповідно до ідеалів демократії, гуманізму, творчості. За один такий день готуються, проводяться, осмислюються 5-7 спільних творчих справ, направлених на турботу один про одного тощо;

5. емоційне насичення життя колективу: символи (значок, емблема, форма, девізи тощо) і обряди (наприклад, "орлятське коло");

6. суспільне спрямування діяльності колективу: спрямування справ на користь і радість людям.

Основних етапів організації колективної творчої справи три: етап колективної підготовки справи (вона включає колективне планування і власне підготовку), етап проведення справи та етап аналізу.

Етап колективної підготовки справи. Первинний колектив розподіляється на групи („зірочки”, ланки, бригади). Кожна така група висуває одного-двох представників у тимчасову групу організаторів певної справи („рада справи”), а також вносить свої пропозиції щодо її проведення і підготовки. „Рада справи” розробляє проект КТС, дає завдання групам, бере на себе функції координатора й організатора.

Етап проведення колективної справи. Можна говорити про деякі принципи організації колективної справи як творчої. Це принципи змагання, гри, імпровізації. Під час проведення колективної справи як творчої повинні обов’язково передбачатися можливості для придумування, зображення дітьми чогось „зараз”, „тут”. Найбільш розповсюдженими формами КТС є: „бій”, „захист”, „естафета”, „подорож”, рольова гра. Під час проведення колективної творчої справи особливе значення має емоційний настрій учасників. Цьому сприяють усі відомі засоби емоційного впливу: оформлення, музика, пісні, освітлення, сюрпризи.

Етап аналізу. В ході аналізу, обговорення проведеної справи перед дітьми ставляться такі запитання: Чи була користь, радість від нашої діяльності людям, які оточують? Чи були ми дружними, організованими, доброзичливими? Чи була наша справа проведена з видумкою, фантазією? Хто виявив себе з найкращого боку і в чому? та ін.

Звісно, потрібно, щоб діти прийняли ці запитання, ці цінності як свої. А це не відбувається само собою. Таке прийняття народжується в довірі до педагогів і товаришів і у власному досвіді цікавого, творчого життя. Створити атмосферу довіри та відвертості під час колективного аналізу допомагають задушевна розмова, пісні, сюрпризи, вся обстановка й уміло виражена позиція педагога.