Лекція

студента групи ФП-3-1

Волкова І.О.

ТЕМА

«Діяльність педагогів-новаторів.»

План:

1. Передовий педагогічний доствід

2. Новатори нашої сучасності .Ш.А.Амонашвілі .

3. Новатори нашої сучасності . В.Ф.Шаталова

4. Новатори нашої сучасності . І.П.Іванова

5. Новатори нашої сучасності .М.П.Гузик

6. Новатори нашої сучасності . М.М.Палтишев

1.Передовий педагогічний доствід

Надзвичайно важливу роль у модернізації освіти, удосконаленні навчально-виховного процесу, підвищенні якості навчання й виховання школярів відіграє передовий педагогічний досвід. І.Ф.Кривонос зауважує, що передовий педагогічний досвід формується на базі педагогічного досвіду в цілому як самостійна функціональна підсистема із своїм набором ефективних прийомів та методів навчання і виховання, правилами їх застосування й оцінки. Серед типових відмітних рис, які характеризують у комплексі цю підсистему, автор виокремлює такі: 1) передовий досвід передбачає осмислення значної кількості педагогічних фактів (явищ); 2) його становлення – процес свідомий, а не стихійний; 3) передовий досвід сприяє розвитку педагогічної теорії і практики. Характерною рисою передового досвіду є також те, що він забезпечує позитивний результат при меншій, ніж звичайно, затраті часу і зусиль.

Передовий педагогічний досвід, за Н.Є.Мойсеюк, – це діяльність педагога, що забезпечує стійку ефективність навчально-виховного процесу шляхом використання оригінальний форм, методів, прийомів, засобів навчання та виховання, нових систем навчання і виховання або вже відомих форм, методів, прийомів, засобів роботи на підставі їх удосконалення.

Одним із видів передового педагогічного досвіду є новаторський досвід (від лат. novator – обновник), який передбачає впровадження нових прогресивних ідей, розробку не відомих раніше педагогічній науці форми, методи, прийоми діяльності; сприяє суттєвій модифікації вже відомих форм, методів і прийомів діяльності з урахуванням вимог сьогодення; висвітлює нові шляхи вирішення часткових і загальних педагогічних завдань. Видатними новаторами сучасності є Ш.А.Амонашвілі, І.П.Волков, І.П.Іванов, Є.М.Ільїн, С.М.Лисенкова, М.М.Палтишев та інші педагоги, досвід яких сьогодні широко впроваджується у практиці багатьох загальноосвітніх навчальних закладів.

М.М.Фіцла зауважує, що в досвіді педагогів-новаторів чітко простежуються риси, які відрізняють їхню педагогічну діяльність, розкривають індивідуальність. Проте, в їхній роботі є й спільні риси, зокрема такі ідеї педагогіки співпраці: використання багатства стосунків у колективі з виховною метою; обмірковування форм і методів роботи з таким розрахунком, щоб діти взаємо виховувалися; прищеплення учням уміння аналізувати свою діяльність і сосунки; єдність педагогів і учнів у навчально-виховному процесі; навчання без примусу; оптимістичний погляд на учня, його можливості; формування в учнів об’єктивної самооцінки і ставлення до навколишньої дійсності.

2. Новатори нашої сучасності. Ш.А.Амонашвілі

Новаторський досвід Ш.А.Амонашвілі висвітлює проблеми організації навчально-виховного процесу шестирічок. У своїй праці „ До школи – з шести років” розкриваються основні вимоги до особистості вчителя, який працює з учнями шестирічного віку, принципи, що необхідно враховувати в ході організації навчально-виховного процесу, особливості дітей-шестирічок, їхні відмінності від дітей семирічного віку і т. ін.

Учитель зауважує, що для ефективної організації навчально-виховної роботи з дітьми-шестирічками необхідно враховувати певні особливості й властивості цього віку.

По-перше, у таких дітей недостатній соціально-моральний і пізнавальний досвід, що не дозволяє учню регулювати свою поведінку в колективі, стримувати імпульсивні бажання, якщо вони суперечать інтересам інших, приймати вимоги, доручення, заборони і дозвіл старших, підкорятися громадським порядкам, усвідомлювати свою провину, бути носієм колективної думки, виявляти співучасть тощо. З огляду на це вчителю шести річок необхідно протягом першого півріччя терпляче і настирливо навчати їх умінням та навичкам, що необхідні для успішного навчання увазі, стриманості, розумінню навчальної задачі, відповідальності, підкоренню правилам колективного життя.

Іншою особливістю є переважання актуальних потреб та імпульсивної активності в дітей шестирічного віку. Пов’язано це насамперед з тим, що у дитини виникають різноманітні потреби, які постійно змінюються. Їх особливість полягає в тому, що вони переживаються як невідкладні, що примушують малюка одразу приступати до їх задоволення. Зазначене спричиняє необдуману поведінку. Часто дитина добре знає, що не можна чогось робити, але сила бажання приглушає в неї розумність. Цим пояснюється те, що вона може всередині уроку встати, вийти з класу, почати їсти принесений з дому бутерброд, яблуко і т. ін.

Дуже тісно актуальні потреби дітей шестирічного віку переплітаються з їхньою імпульсивною активністю, яка виявляється в тому, що діти переходять до дії з першого спонукання: вчитель ще до встиг закінчити запитання, а дитина вже відповідає, вчитель ще не пояснив завдання, а дитина вже намагається його виконувати тощо.

Наступна особливість, яку необхідно враховувати в роботі з дітьми шестирічного віку, – прагнення до ігрової діяльності. Шестирічна дитина в силу функціональної тенденції не може жити без активності, без гри. Призупинити ігрову діяльність і примусово включити малюка в іншу, що суперечить руху інтерфункціональних сил, зауважує Ш.А.Амонашвілі, – означає загальмувати інтенсивний розвиток і всебічне розкриття її задатків. Саме такий примус до навчальної діяльності може спричинити небажання дитини вчитися, він незлюбить школу, книги, навчання, самого вчителя.

Яким же вимогам, на думку педагога, повинен відповідати педагогічний процес, що найбільш сприятливий для формування особистості молодшого школяра та його всебічного розвитку?

1. У педагогічному процесі дитину постійно повинно супроводжувати відчуття вільного вибору, яке полягає в тому, щоб необхідне для засвоєння в певний період зробити особистісно значущим, тобто щоб дитина навчальне завдання усвідомлювала як вільно обрану, приймав його на підставі бажання.

Навчатися із захопленням і бажанням дитина буде лише в тому разі, якщо вчитель залучає її до різноманітної діяльності, в якій дитина сама здобуває знання, спостерігаючи, досліджуючи, роблячи висновки, вільно висловлюючи свої думки і враження. Така навчальна праця потребує зусиль, напруження всіх внутрішніх сил, а тому доставляє радість і задоволення.

Відтак, педагогічний процес повинен постійно стимулювати і заохочувати самостійну навчально-пізнавальну діяльність усіх і кожного, спонукати дітей до співтворчості, співробітництва з учителем.

2. Педагогічний процес повинен характеризуватися яскраво вираженою розливальною тенденцією. Спрямований розвиток і водночас становлення особистості кожної окремої дитини може відбуватися лише у процесі пізнавальної, утворювальної, перетворювальної, морально-етичної діяльності, що здійснюється в колективних або соціально-мотивованих індивідуальних формах її організації.

Розвиток потребує труднощів. Труднощі, які виникають на шляху реалізації мотивованої, тобто особистісно значущої діяльності, затримуючи і призупиняючи їх, і є умовами, що модифікують особистісні цілі в таку якісну гаму, що необхідна для подолання, усунення цих труднощів. Модифікація психічних сил і наступна спільна активність, спрямована на подолання труднощів, одночасно і є процесом виникнення, зміцнення, становлення новоутворень, тобто розвиток. Педагогічний процес – це співробітництво педагога з дитиною, коли вчитель допомагає учню в подоланні труднощів.

3. Педагогічний процес повинен надати дитині радість життя. Не потрібно боятися того, що турбуючись про надання дитині радості життя, вчитель може зруйнувати урок, підмінити навчальну роботу розвагами, а, отже, забути про досягнення навчальних цілей. Навпаки, зауважує Ш.А.Амонашвілі, саме ці „відступи”, тимчасове перенесення уваги на події, які хвилюють когось з дітей, наповнюють їхню подальшу діяльність на уроці важливим для них сенсом. Тобто завдання вчителя полягає в тому, щоб створити невимушену обстановку, налаштувати на урок, допомогти дітям відчути себе його хазяїнами, доти їм позитивний емоційний заряд, звільнити від негативних емоцій, з якими вони могли прийти до класу.

Відтак, Ш.А.Амонашвілі доходить висновку, що в педагогічному процесі дитина повинна мати відчуття постійного збагачення життя, задоволення своїх все більше різноманітних пізнавальних і духовних потреб, що постійно зростають. Навчання стане сенсом життя для дитини, якщо воно керується з її позиції, реалізуючи внутрішню готовність до розвитку, самостійності, самоствердження, морального становлення.