Співвідношення категорій: правовий режим, адміністративно-правовий режим, митний режим. Легальний дефінієнс останнього.
Для того щоб повно, всебічного, об’єктивного та логічно дослідити категорію «митний режим» та чітко окреслити теоретичне підґрунтя, на якому розбудовується остання, необхідно визначитися з такими категоріями як «правовий режим» та «адміністративно-правовий режим».
Отже, спочатку необхідно зупинитись на змістовних ознаках узагальнюючої категорії «режим», а потім - «правовий режим», «адміністративно-правовий режим» та «митний режим».
Етимологічно поняття «режим» походить від французького «regime» - порядок та латинського - «regimen» - управління. У загально вживаному значенні останнє означає систему заходів і правил, запроваджених для досягнення певної мети або певні умови, необхідні для забезпечення роботи, функціонування, існування чого-небудь [22, с.1021].
Тобто, можна зазначити, що режим вводить якусь діяльність у певні рамки завдяки встановленню системи правил, створення певних умов, що в кінцевому витоку спрямовано на досягнення мети діяльності.
На розвиток зазначеного поняття було сформульовано поняття «правовий режим». Останнє є дуже широке юридичне поняття. І не дивлячись на те, що вчені, в тому числі адміністративісти, досить давно займаються цими проблемами, єдиної точки зору відносно сутності даного явища не склалося.
У юридичній літературі правовий режим визначається:
як порядок регулювання, виражений у комплексі правових засобів, що характеризують особливе сполучення взаємодіючих між собою дозволів, заборон і позитивних зобов’язань і створюють особливу спрямованість регулювання [18, с.185].
як система норм права, яка регулює діяльність та відносини між людьми з приводу визначених об’єктів [19].
як систему умов і методів правового регулювання, так би мовити “розпорядок” дії права, його функціональну характеристику [30, 17–18].
Перший з вищенаведених дефінієнсів сформульований С.С. Алексєєвим та вважається фундаментальним у правовій доктрині. С.С. Алексєєв перший класифікував правові режими на первинні, або загальні (загальнодозвільні та загальнозабороняючі) та вторинні, або спеціальні (режим конкретних об’єктів). Перші – являють собою такий комплекс правових засобів, який виражає загальні та вихідні співвідношення способів правового регулювання на даній ділянці соціального життя;
Другі – являють собою відомі модифікації загальних режимів, що вносять або особливі пільги та переваги, які містяться в додаткових правах, або особливі обмеження, які полягають в додаткових заборонах. Крім того, С.С. Алексєєв зазначає, що окремо необхідно виділити галузеві режими, які є базою для загальних та являють собою сукупність відповідних правових засобів регулювання, що обумовлюють особливий напрямок регулювання правовідносин, які входять в предмет правого регулювання відповідної галузі. [18, с.187].
З вищенаведеного, можна зазначити, що категорія «правовий режим» є загальнотеоретичною, тому не відображає галузевої специфіки права. Через це, адміністративним правом використовується більш вузьке поняття «адміністративно-правовий режим».
Необхідно також доповнити, що поняття адміністративно-правового режиму в адміністративно правовій доктрині розглядалося лише в контексті охорони державної безпеки. Вважалося, що адміністративно-правовий режим у наведеному контексті пов’язаний з екстраординарним обмеженням прав та свобод людини, які закріплені Конституцією України, і не може поширюватися на ситуації нормального функціонування соціально-економічних і політичних інститутів [34].
Однак протягом тривалого часу в науці склалася тенденція до більш ширшого розуміння цієї категорії.
Так, В.В. Ласточкін кваліфікує адміністративно-правовий режим як сукупність правових засад і необхідних організаційних управлінських заходів, що забезпечують порядок реалізації окремими громадянами своїх прав та обов’язків, а також такий порядок діяльності державних органів, який найадекватніше відповідає інтересам безпеки й охорони громадського порядку на суворо обмеженій ділянці державного управління. [30, с. 55–56].
М. В. Ковальова визначає адміністративно-правовий режим як форму правового регулювання, що побудована на комплексі юридичних і організаційно-технічних процедур та адміністративно-правових засобів і визначає міру можливої та належної поведінки суб’єктів і надає особливу спрямованість суспільним відносинам у сфері державного управління [25, c.80].
Ю. П. Битяк визначає адміністративно-правовий режим як певне об’єднання адміністративно-правових способів регулювання, що проявляється у централізованому порядку, імперативному методі правового впливу та асиметрії суб’єктів правовідносин [20, c.276].
В.В. Конопльов під адміністративно-правовим режимом розуміє правову форму динаміки адміністративно-правових відносин у часі й просторі, що має визначену мету регулювання та забезпечена комплексом правових засобів [28, c.172].
Адміністративно-правовий режим впливає на діяльність державних органів у їхній взаємодії з громадянами та організаціями щодо реалізації кожним своїх функціональних обов’язків у регулюванні різних соціальних об’єктів і процесів. Він може бути охарактеризований як загальний режим діяльності державних органів, розрахований на повсякденну адміністративну роботу, типові управлінські ситуації. Коли ж потрібні особливі заходи виконавчої діяльності, які застосовуються щодо певного об’єкта на чітко визначеній території, тоді встановлюються спеціальні адміністративно-правові режими [35, с. 109].
Говорити про спеціальні адміністративно-правові режими можна лише тоді, коли вони отримали своє законодавче закріплення. Як правило, в законі визначаються вид режиму та його носій, умови запровадження, суб’єкт, що здійснює режимне управління, режимні заходи [29, с. 45–46].
І.В. Співак у своїй роботі зазначив, що найважливішим критерієм для здійснення класифікації адміністративно-правових режимів є об’єкт спрямування дії “режимних норм”, їх свідома спрямованість на дотримання національної безпеки [35, c.107], такої ж позиції дотримується В.В.Конопльов, при цьому акцентуючи свою увагу саме на спеціальних адміністративно-правових режимах, начебто саме останнім притаманна яскраво виражена специфіка об’єкта правового регулювання. Беручи об’єкт як критерій класифікації, автор виділяє наступні види спеціальних адміністративно-правових режимів: інформаційні режими; режими державної служби; митні режими; надзвичайні режими; режими окремих видів господарської діяльності тощо [28, c. 173].
Виходячи з наведеного, можна виділити ознаки адміністративно-правових режимів:
застосовуються у сфері державного управління;
базуються на правових нормах, що встановлюють особливий порядок діяльності у тих, чи інших сферах;
являють собою особливий порядок правового регулювання із дозволів, заборон, позитивних зобов’язань;
певною мірою трансформують правовідносини, що перебувають у сфері їх впливу;
змінюють правовий статус суб’єктів правовідносин;
мають специфічний об’єкт правового регулювання;
законодавчо закріплені (вид режиму та його носій, умови запровадження, суб’єкт, що здійснює режимне управління, режимні заходи).
охороняються державою.
Рис. 1
Визначивши основні положення щодо адміністративно-правового режиму, логічно звернутись до митного законодавства.
Відповідно до п.25 ст.4 Митного кодексу України 2012 року митний режим - комплекс взаємопов’язаних правових норм, що відповідно до заявленої мети переміщення товарів через митний кордон України визначають митну процедуру щодо цих товарів, їх правовий статус, умови оподаткування і обумовлюють їх використання після митного оформлення.
Для з’ясування чи є митний режим адміністративно-правовим, слід порівняти його з ознаками останнього, які були визначені вище.
Митний режим застосовується у сфері державної митної справи, заходи якої спрямовані на реалізацію державної політики у сфері державної митної справи як системи цілей, принципів, функцій, напрямів, засобів і механізмів діяльності держави…[4]. Отже, митний режим застосовується у сфері державного управління.
В визначенні митного режиму зазначено, що останній – комплекс взаємопов’язаних правових норм.
Являє собою особливий порядок правового регулювання із дозволів, заборон, позитивних зобов’язань;
Кожен митний режим установлює «різні»: митну процедуру щодо товарів, що переміщуються через митний кордон України, їх правовий статус, умови оподаткування тощо. Завдяки цьому правові відносини в межах одного з видів режиму трансформуються й істотно відрізняються від правовідносин, що складаються в межах іншого виду митного режиму.
Шляхом застосування одного з видів митного режиму власник товарів, що перетинають митний кордон України, змінює коло своїх юридичних прав та обов’язків, тобто його правовий статус певною мірою змінюється.
Специфічний об’єкт правового регулювання - правовідносини щодо встановлення порядку переміщення товарів через митний кордон.
Відповідно до ч.2 ст.70 МКУ 2012р. митні режими встановлюються виключно МКУ 2012р. [4], тобто перелік останніх є чітко законодавчо визначений, причому одним нормативно-правовим актом, а також чітко визначений зміст кожного митного режиму;
охороняється державою.
З вищезазначеного можна побачити, що митному режиму притаманні всі ознаки, що характеризують адміністративно-правовий режим. Що в свою чергу дозволяє стверджувати, що він належить до числа адміністративно-правових режимів.