63. Органи держави: поняття та види.

Основним структурним елементом державного механізму, першоосновою державного апарату є державний орган. Це окремий службовець чи структурно організований державою або безпосередньо народом колектив державних службовців, наділений владними повноваженнями, відповідним матеріально-технічним забезпеченням, створений на законних підставах для виконання конкретних завдань і функцій держави.

Він володіє рядом загальних ознак, що відрізняють його від органів недержавних громадсько-політичних організацій. Зокрема, тільки державний орган виступає у межах своєї компетенції як офіційний виразник інтересів усього суспільства. Всі державні органи обов'язково створюються і функціонують відповідно до норм права й на їх підставі, наділяються владними повноваженнями, які дають змогу здійснювати політику заходами не тільки переконання, а й державного примусу. Крім того, за ознаками спеціалізації державні органи в механізмі держави структурно відокремлені.

Вони реалізують свої повноваження, функціонально взаємодіючи між собою.

Існує також ряд специфічних ознак державних органів:

1) формування їх безпосередньо державою чи населенням і здійснення ними функцій від імені держави;

2) наявність організаційної структури, територіального масштабу діяльності, спеціального положення, що визначає місце і роль у державі, а також порядок їхніх взаємовідносин з іншими державними органами й організаціями;

3) надання державним органам і виконання ними чітко визначених повноважень державно-владного характеру.

Незважаючи на те, що державні органи є складовою державного апарату, вони мають відмінності, і їх можна поділити на певні види за різними критеріями:

- за змістом діяльності (органи законодавчої влади, органи державного управління чи виконавчі органи, судові органи, контрольно-наглядові органи, глава держави);

- за місцем у системі державного апарату (первинні; вторинні, що походять від первинних та підзвітні їм);

- за способом створення (виборні, призначувальні, ті, що можуть успадковуватися);

- за часом функціонування (постійні, тимчасові);

- за складом (одноособові, колегіальні);

- за масштабом діяльності (центральні, місцеві та локальні).

64. Правотворчість держав соціально-демократичної орієнтації

Правотворчість — це діяльність компетентних державних органів, уповноважених державою громадських об'єднань, трудових колективів або (у передбачених законом випадках) всього народу чи його територіальних спільностей із встановлення, зміни чи скасування юридичних норм Для цього сама правотворча діяльність повинна підпорядковуватися певним керівним засадам, принципам. Принципи орієнтованої на соціальну демократію правотворчості:

- гуманізм: юридичні норми мають закріплювати й охороняти соціальні умови, необхідні для здійснення та захисту основних прав людини, прав народу (нації), усього людства;

- демократизм: норми права повинні виражати волю більшості населення, враховувати інтереси різних соціальних груп; до участі у правотворчості залучаються найширші верстви населення, різноманітні об'єднання громадян;

- збереження національної самобутності та інтернаціоналізм: в юридичних нормах мають бути виражені і враховані специфічні інтереси кожної нації, народності та етнічної групи, що проживають на території даної держави; у правотворчій діяльності повинні брати участь представники всіх націй, народностей і національних груп — для максимального забезпечення прав кожного народу (нації);

- науковість: юридичні норми повинні відповідати досягнутому рівню розвитку суспільства, реальним соціальним умовам, закономірностям суспільного життя; при їх розробці слід використовувати новітні висновки відповідних наук;

- законність: юридичні норми повинні встановлювати тільки компетентні органи в межах їх повноважень, з дотриманням визначеної процедури, а головне — відповідно до змісту конституції та інших законів держави;

- техніко-юридична досконалість: при розробці та встановленні юридичних норм слід застосовувати оптимальні, рекомендовані юридичною наукою і випробувані практикою засоби правотворчої техніки.

Стадії правотворчості:

- підготовки проекту нормативно-правового акта (прийняття рішення про необхідність розробки проекту; визначення проектантів; розробка проекту; погодження проекту (із зацікавленими організаціями); доопрацювання проекту);

- прийняття нормативно-правового акта (внесення проекту до правотворчого органу на обговорення; обговорення проекту у правотворчому органі; прийняття нормативно-правового акта);

- оприлюднення (опублікування) нормативно-правового акта.