18.Причини виненкнення держави .

Цей процес спричинила спільна дія багатьох факторів -економічного, політичного, соціального тощо. До їх числа, зокрема, належать такі основні чинники:

1. Економічні: перехід від споживчого господарства до виробничого; три великих розподіли праці (виділення скотарства, відокремлення ремесла від землеробства, поява людей, які займалися лише обміном - купців); зростання продуктивності праці й поява надлишкового продукту; можливість експлуатації чужої праці; концентрація засобів праці та запасів товару в окремій сім'ї; внутрішньородова нерівність, виникнення приватної власності.

2. Політичні: неможливість існування в нових умовах родоплемінної організації; виникнення класів з протилежними інтересами; необхідність в органі, здатному забезпечити функціонування суспільства як цілісного організму; потреба у сильній владі з відокремленим апаратом, що має можливість здійснювати примус.

3. Соціальні: ліквідація племінного та общинного колективізму, виникнення патріархальної сім'ї; виникнення соціальних протиріч між групами людей; ускладнення процесів соціального регулювання; упорядкування відносин між людьми; необхідність вирішення спорів, що виникають у результаті індивідуалізації суспільства.

4. Психологічні: заміна єдиної свідомості свідомістю з почуттям вини; розподіл свідомості на права й обов'язки.

5. Культурні: необхідність управління суспільством цивілізованішими методами.

Традиційно розрізняють три форми виникнення держави:

- афінську - класична форма, відповідно до якої держава виникла як результат класових антагонізмів, що розвивались у середині суспільства;

- римську - виникнення держави прискорилося боротьбою плебеїв (прийшлого населення, яке не було визнано окремим класом цього суспільства) та патриціїв (римської родової знаті);

- германську - виникнення держави прискорилося завоюванням територій, для управління якими родове суспільство не було пристосоване.

19. Правосвідомість :поняття та види.

Правосвідомість — це система ідей, уявлень, емоцій і почуттів, які виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до чинного, минулого та бажаного права, а також до діяльності, пов'язаної з правом.

Правосвідомість становить відносно самостійну сферу (ділянку) свідомості:

• суспільної;

• групової;

• індивідуальної.

20.Юридичні властивості інтерпритаційно – правових актів .

Юридичні властивості інтерпретаційно-право­вих актів:

- формальна обов'язковість (загальна або інди­відуальна) для адресатів застосування і реалізації інтерпретованої норми;

- закріплення в таких актах правил розуміння норми (а не правил фізичної поведінки);

- можливість їх прийняття лише правотворчими або спеціально уповноваженими суб'єктами;

- наявність (поряд із властивими нормативно-правовим актам) спеціальних письмових форм їх виразу: роз'яснень, інструктивних листів та ін.;

- не тільки пряма їх дія в часі, а й, звичайно, зворотна дія.

23.Правові відносини :поняття ,види

Правовідносини - це найбільш значимі суспільні відносини, врегульовані правовими нормами, в яких учасники повязані між собою взаємними юридичними правами та обовязками, що охороняються державою.

До числа найважливіших ознак правовідносин, що відрізняють їх від інших відносин соціального характеру відносяться наступні.

Всі види правовідносин можуть бути класифіковані по різних підставах.

По функціях, які виконують правові норми, які лежать в основі тих чи інших правовідносин, вони можуть бути поділені на:

• регулятивні, що виникають у сфері регулювання позитивних різних явищ суспільного життя - сімейних, фінансових, майнових і т. д.;

• охоронні, що виникають у процесі припинення і запобігання протиправної поведінки у сфері кримінально-правового регулювання, а також повязані із застосуванням відносно учасників суспільних відносин інших видів юридичної відповідальності- адміністративної, дисциплінарної і т. д.

За галузями права виділяють наступні види правовідносин:

- адміністративно-правові;

- цивільно-правові;

- державно-правові;

- сімейно-правові;

- кримінально-правові;

- фінансово-правові;

- цивільно-процесуальні;

- кримінально-процесуальних;

- та інші види правовідносин.

24.ТИПОЛОГІЯ ДЕРЖАВ .Основні причини зміни типів держав.

Типологія — це теорія про типи тих чи інших явищ. Коли ми говоримо про типологію держав, то це значить, що йдеться про «поділ» усіх держав, що існували у минулому і існують натепер, на групи, класи — типи. Поділ держав на типи покликаний допомогти з'ясувати, чиї інтереси виражали і обслуговували держави, об'єднані в даний тип.

Тип держави — сукупність держав, що мають схожі загальні риси, які проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку, ґрунтуванні на однакових економічних (виробничих) відносинах, на однаковому поєднанні загальносоціального і вузькогрупового (класового) аспектів їх сутності, аналогічному рівні культурно-духовного розвитку.

Тип держави характеризується:

• елітою (класом, соціальною групою), що перебуває при владі;

•  системою виробничих відносин і форм власності, на яких ця влада ґрунтується;

•  системою методів і засобів, які застосовує ця влада для захисту виробничих відносин і форм власності;

• реальним (а не декларованим) загальносоціальним змістом політики держави, її справжньою роллю у суспільстві;

• рівнем культурно-духовного розвитку населення держави в цілому і особи зокрема.

Є два підходи до типології держав:

формаційний

цивілізаційний

Формаційний підхід заснований на марксистському вченні про зміну суспільно-економічних формацій (їх базис — тип виробничих відносин), кожній із яких відповідає свій історичний тип держав. Рабовласницькій суспільно-економічній формації відповідає рабовласницький тип держави, феодальній — феодальний, буржуазній — буржуазний. Формація — це історичний тип суспільства, що ґрунтується на певному способі виробництва. Перехід від однієї суспільно-економічної формації до іншої відбувається внаслідок зміни таких, що віджили, типів виробничих відносин і заміни їх новим економічним ладом.

Поняття історичного типу держави пов'язується з установленням закономірної залежності класової сутності держави від економічних відносин, що домінують у суспільстві на певному етапі його розвитку. Історичний тип відповідно до марксистсько-ленінської теорії відбиває єдність класової сутності всіх держав, що мають загальну економічну основу, обумовлену пануванням даного типу власності на засоби виробництва.

При такому підході держава набуває суто класової визначеності, виступаючи як диктатура економічно пануючого класу. Називаючи три основні типи експлуататорських держав (рабовласницький, феодальний, буржуазний), К. Маркс, Ф. Енгельс, В.І. Ленін виділяли й останній (неексплуататорський) історичний тип — соціалістичну державу, яка у найближчій історичній перспективі повинна перерости в громадське комуністичне самоврядування. Соціалістична держава фактично розглядалася як антикапіталістична, що було хибною теоретичною основою для ототожнення прогресивних (цивілізованих) і регресивних (примітивних) моделей соціалізму, а також некоректних трактувань сутності комуністичної формації.

Класово-формаційний підхід до типології держав був єдиним у нашій науковій і навчальній літературі до 90-х років XX ст.

Інший підхід — цивілізаційний — покладає в основу типової класифікації держав поняття «цивілізація»