Тема. Правові та організаційні основи охорони праці

 Питання теми

1. Конституційні засади охорони праці в Україні

2. Законодавство України про охорону праці

3. Закон України «Про охорону праці»

   0. 3.1 Основні принципи державної політики України у галузі охорони праці

   1. 3.2 Гарантії прав працівників на охорону праці, пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці

   2. 3.3 Охорона праці жінок, неповнолітніх, інвалідів

   3. 3.4 Обов'язки працівників щодо додержання вимог нормативно-правових актів з охорони праці

   4. 3.5 Обов’язкові медичні огляди працівників певних категорій

   5. 3.6 Відповідальність посадових осіб і працівників за порушення законодавства про охорону праці

4. Нормативно-правові акти з охорони праці (НПАОП): визначення, основні вимоги та ознаки

   0. 4.1 Структура НПАОП

   1. 4.2 Реєстр НПАОП

5. Стандарти в галузі охорони праці

   0. 5.1 Система стандартів безпеки праці (ССБП)

   1. 5.2 Міждержавні стандарти ССБП

   2. 5.3 Національні стандарти України з охорони праці

   3. 5.4 Санітарні, будівельні норми, інші загальнодержавні документи з охорони праці

6. Акти з охорони праці, що діють на підприємстві, їх склад і структура

   0. 6.1 Розробка та затвердження актів з охорони праці, що діють на підприємстві

   1. 6.2 Інструкції з охорони праці

7. Фінансування охорони праці

   0. 7.1 Основні принципи і джерела

   1. 7.2 Заходи і засоби з охорони праці, витрати на здійснення і придбання яких включаються до валових витрат

 Прочитайте

1. Конституція України.

2. Закон України «Про охорону праці» в редакції від 21.11.2002 р. зі змінами.

3. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 р.

4. НПАОП. 0.00-4.15-98 Положення про розробку інструкцій з охорони праці.

5. НПАОП 0.00 – 6.03 – 93 Порядок опрацювання та затвердження власником нормативних актів про охорону праці, що діють на підприємстві».

6. «Перелік заходів та засобів з охорони праці, витрати на здійснення та придбання яких включається до валових витрат», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 р. № 994.

7. Основи охорони праці [Текст] : підручник / М. П. Гандзюк, Є. П. Желібо, М. О. Халімовський ; ред. М. П. Гандзюк. - К. : Каравела, 2003. - С. 23-37, 49-50; 63-65.

8. Катренко, Л. А. Охорона праці [Текст] : навч. посібник / Л. А. Катренко, Ю. В. Кіт, І. П. Пістун. - 2-ге вид., стер. - Суми : Університетська книга, 2011. - С. 8-46.

9. Охорона праці [Текст] : навч. посібник / В. П. Кучерявий [та ін.] ; ред. В. П. Кучерявий. - Львів : Оріяна-Нова, 2007. - С. 10-18, 27-29, 40.

10. Русаловський, А. В. Правові та організаційні питання охорони праці [Текст] : Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / А.В. Русаловський. - К.: Університет «Україна», 2011, С. 57-84.

 Методичні вказівки

Опрацьовуючи матеріал теми, необхідно знати, що в Україні створена і діє ціла система законодавчих та нормативно-правових актів, що регламентують питання охорони праці в усіх галузях виробництва та сферах діяльності.

Вивчити структуру законодавчого та нормативно-правового забезпечення охорони праці.

Структура законодавчого та нормативно-правового забезпечення охорони праці

Основні законодавчі та нормативно-правові акти з охорони праці:

• Закони України

• Нормативно-правові акти з охорони праці (НПАОП)

• Національні стандарти України

• Міждержавні стандарти системи стандартів безпеки праці

• Державні санітарні норми

• Державні будівельні норми.

Правовою основою законодавства України про охорону праці є:

1. Конституція України.

2. Закон України «Про охорону праці» в редакції від 21.11.2002 р.

3. Кодекс законів про працю України (КЗпП) від 10.12.1971 р.

4. Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999 р.

5. Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я » від 19.11.1992 р.

6. Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24.02.1994 р.

7. Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 08.02.1995 р.

8. Закон України «Про пожежну безпеку» від 17.12.1993 р.

Вивчаючи Закон України «Про охорону праці», звернути увагу на:

• основні принципи державної політики України у галузі охорони праці;

• гарантії прав працівників на охорону праці, пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці;

• охорону праці жінок, неповнолітніх, інвалідів;

• обов'язки працівників щодо додержання вимог нормативно-правових актів з охорони праці;

• організацію обов’язкових медичних оглядів працівників певних категорій;

• відповідальність посадових осіб і працівників за порушення законодавства про охорону праці.

Звернути увагу на порядок розробки та затвердження актів з охорони праці, що діють на підприємстві.

0. Опрацювати питання фінансування охорони праці: основні принципи і джерела; заходи і засоби з охорони праці, витрати на здійснення і придбання яких включаються до валових витрат.

 Теоретичні відомості

Основні принципи державної політики України у галузі охорони праці

Таблиця 1. Основні принципи державної політики України у галузі охорони праці

Принцип	Зміст
Пріоритет життя і здоров’я працівників	Пріоритет життя і здоров'я працівників, повна відповідальність роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці.
Соціальний захист працівників	Соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Адаптація до можливостей людини	Адаптація трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану.
Інформація та навчання	Інформування населення, проведення навчання, професійна підготовка і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці.
Незалежність від форм власності та видів діяльності	Встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності.
Економічні методи управління охороною праці.	Використання економічних методів управління охороною праці, участь держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству.
Комплексний підхід	Комплексне розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля.
Координація	Координація діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях.
Суцільний технічний контроль	Підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці.
Міжнародне співробітництво	Використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

Права працівників на охорону праці при укладенні трудового договору

(стаття 5 Закону України «Про охорону праці»)

Умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці.

Під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під підпис про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.

Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи.

Усі працівники згідно із законом підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Права працівників на охорону праці під час роботи

(стаття 6 Закону України «Про охорону праці»)

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля. Він зобов'язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця. Факт наявності такої ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої він є, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці (якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також страхового експерта з охорони праці.

За період простою з причин, передбачених частиною другою цієї статті, які виникли не з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток.

Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку.

Працівника, який за станом здоров'я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і у разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.

На час зупинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або устаткування органом державного нагляду за охороною праці чи службою охорони праці за працівником зберігаються місце роботи, а також середній заробіток.

Права працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці (стаття 7 Закону України «Про охорону праці»)

Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

У разі роз'їзного характеру роботи працівникові виплачується грошова компенсація на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів на умовах, передбачених колективним договором.

Роботодавець може за свої кошти додатково встановлювати за колективним договором (угодою, трудовим договором) працівникові пільги і компенсації, не передбачені законодавством.

Протягом дії укладеного з працівником трудового договору роботодавець повинен, не пізніш як за 2 місяці, письмово інформувати працівника про зміни виробничих умов та розмірів пільг і компенсацій, з урахуванням тих, що надаються йому додатково.

Робочий час (глава IV Кодексу законів про працю України)

Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень (стаття 50 КЗпП).

Для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці встановлюється скорочена тривалість робочого часу – не більш як 36 годин на тиждень (стаття 51 КЗпП).

Для працівників установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При п'ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня (статті 50 і 51 КЗпП).

На тих підприємствах, в установах, організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. При шестиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин при тижневій нормі 40 годин, 6 годин при тижневій нормі 36 годин і 4 годин при тижневій нормі 24 години (стаття 52 КЗпП).

Напередодні святкових і неробочих днів тривалість роботи працівників, крім працівників, зазначених у статті 51 КЗпП, скорочується на одну годину як при п'ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні.

Напередодні вихідних днів тривалість роботи при шестиденному робочому тижні не може перевищувати 5 годин (стаття 53 КЗпП).

При роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину.

Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку (стаття 54 КЗпП).

За угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. На просьбу вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

Оплата праці в цих випадках провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку (стаття 56 КЗпП).

Надурочні роботи, як правило, не допускаються. Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня.

Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік (стаття 65 КЗпП).

Час відпочинку (главаV Кодексу законів про працю України)

Працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Перерва не включається в робочий час. Перерва для відпочинку і харчування повинна надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи.

Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку.

На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникові повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації (стаття 66 КЗпП).

При п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні – один вихідний день.

Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем (стаття 67 КЗпП).

Робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації і лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством.

Залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу (стаття 71 КЗпП).

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Охорона праці жінок

Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт, пов'язаних з санітарним та побутовим обслуговуванням), а також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я.

Відповідно до статті 178 Кодексу законів про працю України (КЗпП) передбачено переведення на легшу роботу вагітних жінок і жінок, які мають дітей до трьох років.

На підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів – 70) календарних днів після пологів, починаючи з дня пологів.

Тривалість відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами обчислюється сумарно і становить 126 календарних днів (140 календарних днів – у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів). Вона надається жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів.

За бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства (стаття 179 КЗпП).

Не допускається залучення до робіт у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні і направлення у відрядження вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років (стаття 176 КЗпП).

Жінкам, що мають дітей віком до півтора року, надаються, крім загальної перерви для відпочинку і харчування, додаткові перерви для годування дитини.

Ці перерви надаються не рідше ніж через три години тривалістю не менше тридцяти хвилин кожна.

При наявності двох і більше грудних дітей тривалість перерви встановлюється не менше години.

Перерви для годування дитини включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком (стаття 183 КЗпП).

Жінки, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, не можуть залучатись до надурочних робіт або направлятись у відрядження без їх згоди (стаття 177 КЗпП).

Жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 182.1 КЗпП ).

Існують норми гранично допустимих навантажень для жінок при підійманні та переміщенні важких речей (таблиця 2).

Таблиця 2. Граничні норми підіймання та переміщення важких речей жінками

Характер роботи	Гранично допустима вага вантажу, кг
Підіймання та переміщення вантажів при чергуванні з іншою роботою (до 2 разів на годину)	10
Підіймання та переміщення вантажів постійно протягом робочої зміни	7
Сумарна вага вантажу, який переміщується протягом кожної години робочої зміни, не повинна перевищувати: з робочої поверхні з підлоги	350 175

Охорона праці неповнолітніх

Не допускається залучення неповнолітніх до праці на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні, а також до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я.

Неповнолітні приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду.

Не допускається прийняття на роботу осіб молодше шістнадцяти років.

За згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть, як виняток, прийматись на роботу особи, які досягли п'ятнадцяти років.

Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює (стаття 188 КЗпП).

Для неповнолітніх осіб передбачена скорочена тривалість робочого часу: для працівників віком від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) – 24 години на тиждень (стаття 51 КЗпП).

Особам віком до вісімнадцяти років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день (стаття 75 КЗпП).

Для неповнолітніх осіб затверджені граничні норми підіймання та переміщення важких речей (таблиця 3).

Таблиця 3. Граничні норми підіймання та переміщення важких речей неповнолітніми

Число повних років	Тимчасова робота, юнаки	Тимчасова робота, дівчата	Тривала робота, юнаки	Тривала робота, дівчата
14 років	5 кг	2,5 кг	–	–
15 років	12 кг	6 кг	8,4 кг	4,2 кг
16 років	14 кг	7 кг	11,2 кг	5,6 кг
17 років	16 кг	8 кг	12,6 кг	6,3 кг

Охорона праці інвалідів (стаття 12 Закону України «Про охорону праці»)

Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

У випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов'язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій.

Залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час можливе лише за їх згодою та за умови, що це не суперечить рекомендаціям медико-соціальної експертної комісії.

Відповідальність посадових осіб і працівників за порушення законодавства про охорону праці

Дисциплінарна відповідальність – відповідальність посадових осіб, робочих і службовців за порушення правил і норм з охорони праці, котрі не призвели до тяжких наслідків. Вона полягає в накладанні дисциплінарних стягнень адміністрацією підприємства. На посадові особи накладаються такі стягнення: догана, звільнення з роботи (стаття 147 Кодексу законів про працю України).

Адміністративна відповідальність накладається на посадових осіб (керівники підприємств і їх заступники, головні інженери та інші посадові особи), винних за порушення правил і норм охорони праці у вигляді грошового штрафу.

Матеріальна відповідальність настає тоді коли в результаті порушення вимог охорони праці підприємство несе матеріальні збитки. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не може перевищувати повного розміру заподіяної шкоди.

Матеріальна відповідальність може накладатися тоді, коли з прямої вини працівника підприємству нанесені значні матеріальні збитки. Робітники і службовці зобов’язані відшкодувати шкоду, спричинену підприємству, незалежно від притягнення їх до дисциплінарної відповідальності.

Кримінальна відповідальність настає тоді, коли порушення правил і норм охорони праці потягнули за собою або могли привести до нещасних випадків з людьми, або коли нанесені значні матеріальні збитки. До кримінальної відповідальності можуть притягуватися лише ті посадові особи, котрі в силу своїх службових обов’язків або по спеціальному розпорядженню зобов’язані створювати або контролювати безпечні умови праці. Кримінальна відповідальність визначається в судовому порядку.

Згідно статті 43 Закону України «Про охорону праці» за порушення законодавства про охорону праці та невиконання приписів (розпоряджень) посадових осіб органів виконавчої влади з нагляду за охороною праці юридичні та фізичні особи, які відповідно до законодавства використовують найману працю, притягаються органами виконавчої влади з нагляду за охороною праці до сплати штрафу в порядку, встановленому законом.

Сплата штрафу не звільняє юридичну або фізичну особу, яка відповідно до законодавства використовує найману працю, від усунення виявлених порушень у визначені строки.

Максимальний розмір штрафу не може перевищувати п'яти відсотків середньомісячного фонду заробітної плати за попередній рік юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю.

Несплата або неповна сплата юридичними чи фізичними особами, які відповідно до законодавства використовують найману працю, штрафу тягне за собою нарахування пені на несплачену суму штрафу (його частини) з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла в період такої несплати, за кожен день прострочення.

Кошти від застосування штрафних санкцій до юридичних чи фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, посадових осіб і працівників, визначених цією статтею, зараховуються до Державного бюджету України.

Притягнення до відповідальності посадових осіб і працівників за порушення законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці здійснюється відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Інструкції з охорони праці

Інструкція є нормативним актом, що містить обов’язки для дотримання працівниками вимоги з охорони праці при виконанні ними робіт певного виду або за певною професією на робочих місцях, у виробничих приміщеннях, на території підприємства і будівельних майданчиках або в інших місцях, де за дорученням власника чи уповноваженого ним органу (роботодавця) виконуються ці роботи, трудові чи службові обов’язки.

Інструкції з охорони праці розробляються у відповідності до державного нормативного акту ДНАОП 0.00 – 4.15 – 98 Положення про розробку інструкції з охорони праці, затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці від 29.01.1998 № 9.

Інструкції поділяються на:

• інструкції, що належать до державних міжгалузевих нормативних актів про охорону праці;

• примірні інструкції;

• інструкції, що діють на підприємстві.

Зміст та побудова інструкцій

Кожній інструкції присвоюється назва і скорочене позначення (код, порядковий номер).

Інструкціям, що розробляються і затверджуються на підприємствах, присвоюються порядкові номери службами охорони праці цих підприємств.

Інструкції повинні містити такі розділи:

• загальні положення;

• вимоги безпеки перед початком роботи;

• вимоги безпеки під час виконання роботи;

• вимоги безпеки після закінчення роботи;

• вимоги безпеки в аварійних ситуаціях.

Порядок розробки, затвердження та введення інструкцій в дію

Загальне керівництво розробкою (переглядом) інструкцій на підприємстві покладається на роботодавця.

Роботодавець несе відповідальність за організацію своєчасної розробки (перегляду) та забезпечення всіх працівників необхідними інструкціями.

Розробка (перегляд) необхідних інструкцій, що діють на підприємстві, здійснюється безпосередніми керівниками робіт (начальник виробництва, цеху, дільниці, відділу, лабораторії та інших відповідних їм підрозділів підприємства), які несуть відповідальність за своєчасне виконання цієї роботи.

Здійснення систематичного контролю за своєчасною розробкою нових та відповідністю діючих на підприємстві інструкцій вимогам чинного законодавства, їх періодичним переглядом та своєчасним внесенням змін і доповнень до них, а також подання відповідної методичної допомоги розробникам і організація придбання для них примірних інструкцій, стандартів ССБП та інших нормативно-технічних і організаційно-методичних документів про охорону праці покладається роботодавцем на службу охорони праці підприємства.

Інструкція, що діє на підприємстві, набуває чинності з дня її затвердження, якщо інше не передбачене наказом роботодавця.

Перегляд, припинення чинності та скасування інструкцій

Перегляд інструкцій, що належать до державних міжгалузевих нормативних актів про охорону праці та примірних інструкцій, проводиться в міру потреби, але не рідше одного разу на 10 років; перегляд інструкцій, що діють на підприємстві, – в терміни, передбачені державними нормативними актами про охорону праці, на підставі яких вони опрацьовані, але не рідше одного разу на 5 років, а для професій або видів робіт з підвищеною небезпекою – не рідше одного разу на 3 роки.

Фінансування охорони праці

Основні принципи і джерела.

Згідно статті 19 Закону України «Про охорону праці» фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем.

Для підприємств незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять не менше 0,5% від суми реалізованої продукції.

Для підприємств, що утримуються за рахунок бюджету, витрати на охорону праці передбачаються в державному або місцевих бюджетах і становлять не менше 0,2% від фонду оплати праці.

Заходи і засоби з охорони праці, витрати на здійснення і придбання яких включаються до валових витрат.

Сума витрат з охорони праці, що належать до валових витрат юридичної чи фізичної особи, яка використовує найману працю, визначаються згідно з переліком заходів та засобів з охорони праці, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Цей перелік періодично переглядається і приводиться у відповідність до діючого податкового законодавства. Зараз діє «Перелік заходів та засобів з охорони праці, витрати на здійснення та придбання яких включається до валових витрат», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 р. № 994.

Наприклад цим переліком передбачаються, зокрема, такі заходи охорони праці:

• проведення атестації робочих місць на відповідність нормативно правовим актам з охорони праці та аудиту з охорони праці, оформлення стендів, оснащення кабінетів, виставок, придбання необхідних нормативно-правових актів, наочних посібників, літератури, плакатів, відеофільмів, макетів, програмних продуктів тощо з питань охорони праці.

• проведення цільового навчання з охорони праці працівників, організація семінарів та оглядів-конкурсів з цих питань за умови, що витрати на їх проведення не будуть перевищувати двох відсотків оподаткованого прибутку платника податку за попередній звітний (податковий) рік.

Таким чином, кошти, які виділяються на охорону праці, не обкладаються прибутковим податком і не можуть використовуватися для інших цілей. Витрати на охорону праці, котрі передбачаються в державному і місцевих бюджетах, виділяються окремим рядком.

Згідно з Законом України «Про охорону праці», працівники не несуть ніяких витрат на реалізацію заходів по охороні праці.

 Запитання для самоконтролю

1. Назвіть основні конституційні засади охорони праці в Україні.

2. Які основні види законодавчих та інших нормативно-правових актів регламентують питання охорони праці в усіх сферах діяльності?

3. Назвіть основні законодавчі акти України, які є правовою основою охорони праці.

4. На кого поширюється дія Закону України «Про охорону праці»?

5. На яких основних принципах базується державна політика в галузі охорони праці?

6. Хто гарантує права працівників на безпечну працю?

7. В чому полягають права працівників на охорону праці при укладанні трудового договору?

8. Якими є основні права працівників на охорону праці під час роботи?

9. В чому полягають права працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці?

10. Хто зобов’язаний відшкодувати шкоду у разі ушкодження здоров’я працівників або у разі їх смерті?

11. Які особливості охорони праці жінок встановлюються законодавством?

12. Які особливості охорони праці неповнолітніх встановлюються законодавством?

13. Які додаткові обов’язки покладаються на роботодавця для забезпечення безпечної праці інвалідів?

14. Назвіть основні обов'язки працівників щодо додержання вимог нормативно-правових актів з охорони праці?

15. Які категорії працівників повинні проходити обов’язкові періодичні медичні огляди?

16. Які види відповідальності встановлюються Законом України «Про охорону праці» за порушення законодавства про охорону праці?

17. Дайте визначення НПАОП.

18. Наведіть структуру позначення (кодування) НПАОП.

19. Дайте визначення Реєстру НПАОП.

20. Який статус нині мають стандарти Системи стандартів безпеки праці ССБТ колишнього СРСР та СНД?

21. Наведіть структуру ССБТ.

22. Яким нормативно-правовим актом регламентується порядок опрацювання та затвердження актів з охорони праці, що діють на підприємстві?

23. Які вимоги пред’являються до актів з охорони праці, що діють на підприємстві?

24. Назвіть призначення інструкцій з охорони праці.

25. Назвіть види інструкцій з охорони праці.

26. Яким нормативно-правовим актом визначається порядок розробки інструкцій з охорони праці?

27. Хто розробляє та затверджує інструкції з охорони праці, що діють на підприємстві?

28. Які розділи обов’язково повинні містити в інструкції з охорони праці?

29. Хто зобов’язаний фінансувати заходи з охорони праці?

30. З яких джерел передбачається фінансування загальнодержавних, галузевих та регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, інших державних програм, спрямованих на запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням?

31. Якими є мінімальні рівні витрат роботодавця на охорону праці для підприємств, що утримуються за рахунок бюджету?

32. При яких умовах роботодавцю дозволяється фінансувати заходи з охорони праці за рахунок собівартості своєї продукції?