79. Інтерпретація та операціоналізація понять у соціологічному дослідженні

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ГОЛОВНИХ ПОНЯТЬ — один з основних етапів розробки програми соціол. дослідження. Суть цієї процедури полягає у виявленні логічної структури головних понять (до них належать поняття, якими користуються при визначенні проблеми, об'єкта, предмета, мети та гіпотез дослідження), обґрунтуванні методів та інструментарію дослідження, тобто у переході від теорет. тез програми до обґрунтування процедур збирання емпіричної інформації з метою перевірки висунутих гіпотез.

Виокремлюють три етапи: теорет., емпіричний та операціональний (його наз. ще процедурою операціоналізації).

Теорет. інтерпретація — це уточнення змісту аналізованих понять Труднощі, з якими стикається соціолог на цьому етапі, пов'язані з тим, що у соціол . дослідженнях користуються поняттями різних сусп. наук, оціночно-нормативними поняттями, а також поняттями з повсякденного життя. Багато з них є звичними, тому виникає своєрідна ілюзія, що чим уживанішим є поняття, тим зрозуміліший його зміст. Але, як правило, більшість понять не має достатньо чіткого визначення, у різних джерелах припускається їх різне тлумачення. Тому одним з головних правил процедури уточнення є заборона використання з цією метою тлумачних словників. Це логічний аналіз, співвіднесення аналізованого поняття, з одного боку, з категоріями та поняттями філософії, соціології" та тих наук, які займаються вивченням цієї предметної царини, а з другого — конкретизація змісту аналізованого поняття через поняття меншої загальності, які належать до досліджуваної царини дійсності.Остання фаза І. г. п. — їх операціональна інтерпретація, або процедура операціоналізації. Це пошук емпіричних показників, розробка індексів і шкал. На цьому етапі розробляються процедури дослідження, інструменти реєстрації та вимірювання, визначаються методи збирання первинної інформації, припустимі процедури перетворення та аналізу ознак та інтерпретації даних у ході перевірки гіпотез.

80. Вибірка в соціологічному дослідженні

Вибірка — це сукупність елементів об’єкта соціологічного дослідження, що підлягає безпосередньому вивченню; сукупність способів, прийомів, процедур відбору елементів об’єкта, одиниць спостереження й вивчення при масових соціологічних дослідженнях.

Безліч соціальних об’єктів, які є предметом вивчення в програмі соціологічного дослідження, утворюють генеральну сукупність.

Більшість соціологічних досліджень носять не суцільний, коли вивчаються всі елементи об’єкта, а вибірковий характер. При розгляді будь-якої схеми побудови вибірки повинні бути враховані два фактори: 1) наявність або відсутність ймовірного механізму відбору й 2) наявність або відсутність об’єктивності при відборі. Облік цих факторів дає такі основні види вибірки: випадкова, квазівипадкова, квотна, багатоступінчаста та ін.

Вибірка випадкова. Спосіб відбору, при якому кожний елемент генеральної сукупності має деяку, відмінну від нуля, імовірність бути відібраним.

Реалізувати процедуру простого випадкового відбору можна двома прийомами: лотерейним методом і за допомогою таблиці випадкових чисел.

Вибірка невипадкова. Виділяють два види невипадкового відбору: спрямований відбір (цілеспрямований, цільовий, вибір на розсуд) і-стихійний. Спрямований відбір характеризується вибором одиниць або груп одиниць за яким-небудь заздалегідь визначеним принципом. Найпоширенішими формами спрямованого відбору вважаються: вибір типових об’єктів, метод «сніжної грудки» і вибір квотами,

Стихійні вибірки формуються довільно й, як правило, незалежно від дослідника. Прикладами стихійного відбору можуть служити опитування за допомогою засобів масової інформації, «вибірка першого зустрічного», опитування пасажирів на зупинках або в транспорті тощо.

Вибірка квотна — мікромодель об’єкта соціологічного дослідження, сформована на основі статистичних відомостей (параметрів, квот) переважно про соціально-демографічні характеристики елементів генеральної сукупності.

Квотний метод вибірки передбачає попередню наявність статистичних відомостей щодо ряду істотних характеристик генеральної сукупності. Однак ці відомості не використовуються для визначення обсягу вибірки, тому що надалі відбір респондентів здійснюється не випадково, а цілеспрямовано, за допомогою інтерв’юерів. Число характеристик, дані про які вибираються як квоти, як правило, не перевищує чотирьох.

Вибірка багатоступінчаста — вид вибірки, побудований із застосуванням процедури поетапного відбору об’єктів, до того ж сукупність об’єктів, відібраних на попередньому етапі (сходинці) стає вихідною для відбору на наступному. Проміжні об’єкти, що становлять вибіркову сукупність на вищих сходинках багатоступінчастої вибірки, називаються одиницями відбору. Розрізняють одиниці відбору першої сходинки (первинні одиниці), одиниці відбору другої сходинки (вторинні одиниці) тощо. Об’єкти нижньої сходинки, з яких безпосередньо ведеться збір соціологічної інформації, називаються одиницями спостереження.

Генеральна сукупність — усі студенти вузів. Застосовуються три сходинки відбору. На першій виділяються вузи за напрямками. Друга сходинка — у кожній групі вузів робиться випадковий непропорційний відбір. Наприклад, відбирається по одному або два вузи з кожної групи. На третій сходинці у вузах визначаються факультети й курси, на яких пройде дослідження. Четверта сходинка припускає визначення студентських груп, які будуть опитані. Одиницею спостереження є студент.

Репрезентативність (від фр. representant — представник) — здатність вибіркової сукупності відтворювати основні характеристики генеральної сукупності. Репрезентативність досягається за рахунок правильного формування вибірки, яка за принциповими для дослідження параметрами має відтворювати загальний об'єкт дослідження.

Вибірка не може абсолютно точно відтворювати генеральну сукупність, тому вона завжди матиме певні відхилення від неї. Помилка репрезентативності — відхилення вибіркової сукупності за певними характеристиками від генеральної сукупності. Чим більша величина відхилень, тим значніша помилка репрезентативності, тим нижча якість отриманих даних.