40. Соціальна маргінальність: поняття, типологія. Маргінальність в Україні.

Перехідне українське суспільство характеризується динамічністю, несформо-ваністю соціальної структури, яка відрізняється від структури розвинених суспільств. Вперше у соціологічний обіг поняття маргінальність (ввів у 1928 р. американський учений Роберт Езра Парк.  В основі природи маргінальної людини - почуття моральної дихотомії, перебування "в двох світах" одночасно, роздвоєння і конфлікту, коли старі звички відкинуті, а нові - ще не сформовані.

Розрізняють три традиції у поясненні маргінальності^*178:

Культурна маргінальність - в ії основі - взаємодія двох ціннісно-нормативних систем культур, що нерідко конфліктують між собою. Внаслідок цього у індивіда виникає неадаптованість, невизначеність статусу та ролі, двозначність ситуації.

Маргінальність соціальної ролі - виникає: у випадку невдалої спроби входження до позитивної референтної групи.

Структурна маргінальність - соціальні групи, які втратили свої права та можливість їх реалізації чи перебувають у дещо гірших умовах, внаслідок політичної, економічної та соціальної нерівності.

"Головна відмінність сучасного українського суспільства від західного полягає в тому, що в нашій країні маргінали складають більшість, а не меншість населення. Ізоляція та низька соціальна активність, будучи наслідками бідності, виступають і основними її джерелами. Витіснення людей з економічної сфери, соціальна ізольованість, призводять до відсутності механізмів впливу громадськості на процес прийняття рішень"^*188. Фактичне безсилля та безправність, відсутність дієвих механізмів реалізації власних соціальних, економічних та політичних інтересів - продуктивне тло масової маргіналізації населення в сучасному українському суспільстві.

Майже 16 % українців у пошуках роботи їдуть за межі України. В 2006 р. 43 % дорослого населення були переконані, що в їхньому населеному пункті важко знайти будь-яку роботу (у 2005 р. - 46 %). Останніми роками зростає трудова міграція за кордон. 

41. Поняття, структура і функції культури.

Культура відіграє все більшу роль у формуванні та зміцненні громадянського суспільства, розвитку творчих здібностей людини, побудові правового суспільства. Культура впливає на всі сфери суспільної та індивідуальної життєдіяльності - труд, побут, дозвілля, мислення, спосіб життя суспільства й особистості.

Структура культури. Культура ділиться на матеріальну і духовну. Причому теоретики зосереджують всю увагу на аналізі духовної культури, яка є значно багатша, багатоманітніша і є основною формою існування культури. Функції культури. Складний і багатоплановий характер культури як суспільно-історичного явища зумовлює її багатофункціональність. Серед всіх можна виділити найосновніші:

• Пізнавальна.

• Світоглядна.

• Комунікативна.

• Оцінно-нормативна.

• Інтегрована.

Суть пізнавальної полягає в тому, що культура розкриває перед людиною досягнення людства. Через культуру, яка об'єднує в органічну цілісність природничі, технічні й гуманітарні знання, людина пізнає світ. Оволодіває різними формами знань.

Суть світоглядної - проявляється в тому, що вона синтезує в цілісну і завершену форму всю сукупність складників духовного світу особи - пізнавальних, емоційних, оцінних, вольових. К-ра і світогляд перебувають у діалектичній єдності.

Суть комунікативної зводиться до передачі історичного досвіду поколінь через механізм культурної спадковності та формування на цій основі різноманітних способів і типів спілкування між людьми. Цю ф-цію к-ра виконує з допомогою складної знакової системи, яка зберігає досвід поколінь в словах, поняттях, формулах науки, обрядах релігії, засобах в-ва, предметах споживання. При цьому одні символічні ф-ли мають яскраво виражений загальний, людський зміст, інші - національний, регіональний, релігійний. Залежно від історичного плану, х-ру суспільного середовища вплив символ. виразі к-ри прояв у відносинах між людьми по-різному.

Оцінно-нормативна реалізується через систему цінностей і норм, які служать регуляторами суспільних відносин, культурно-духовними орієнтирами на певному етапі розвитку суспільства. Для епохи Ренесансу - цінністю була універсалізація особи, для індустріальної доби - її вузька спеціалізація. Є цінності вічні (заповіді Мойсея, проповіді Христа).

Інтегрована Виражається в здатності об'єднувати людей незалежно від світогляду її ідеології, національної приналежності у певні соціальні угрупування, а народи - в світову цивілізацію.