7.Становлення соц.Як самост.Науки.Соціолог.Проект о.Конта

В історії суспільної думки фр.вчений Огюст Конт (1798 - 1857 pp.) відомий як родоначальник позитивістської філософії і соціології, спрямованих на звільнення науки від умоглядної філософії (метафізики) і теології. Термін соціологія вперше запропонував і вперше використав у 1824 р. в своїх листах О. Конт. Але широко відомим цей термін став після публікації О. Контом четвертого тому свого "Курсу позитивної філософії".Він обґрунтував необхідність наукового підходу до вивчення сусп-ва, виділення соц. в якості самост.науки,пізнання законів суспільного розвитку і практичного використання досягнень науки в цілях здійснення соціальних реформ на благо суспільства. Конт вважав, що соц.є наукою особливою, яка відповідає новому соц.порядку в індустріальній Європі-наукою, яка повинна викор.прийоми спостереження, експерименту і порівняння. О. Конт з апропонував свою класифікацію наук. Він розмістив їх у відповідності з:• історією їх виникнення,• розвитку і залежності одна від одної,• ускладненням їх предмету,• зростанням складності явищ, які вони вивчають. За логікою О. Конта, наступною сходинкою має бути окрема наука про найбільш складний життєвий організм-суспільство. Так у цій класифікації з'являється спочатку "соціальна фізика", якій пізніше Конт дає назву "соціологія". Досліджуючи хід розвитку людського розуму в різних областях, О. Конт вивів закон трьох стадій його розвитку чи трьох різних теоретичних станів:• теологічного,• метафізичного,• наукового (позитивного). Це значить, що людський розум у силу своєї природи користається спочатку теологічним (релігійним), потім метафізичним (філос.,абстрактно-теор.) і, нарешті, позитивним (науковим) методом мислення. Попередній стан розумового розвитку є, з погляду Конта, необхідною умовою розвитку наступного. Послідовність руху різними галузями знань позитивного стану відповідає різноманітній природі явищ і визначається ступенем їхньої "спільності, простоти і взаємної залежності".

8.Позитивізм і натуралізм в соц.Органіцизм і еволюціонізм г.Спенсера

Позитивізм -провідний напрямок у соц..19 ст., програмні, методологічні й світоглядні установки якого були сформульовані й розроблені в працях Конта, Спенсера та ін. Головне устремління позитивізму відмова від умоглядних міркувань про суспільство, створення «позитивної» соціальної теорії, що повинна була стати настільки ж доказовою й загальнозначущою, як природно наукові теорії. Прагнув протиставити метод спостереження, порівняльний, історичний і, певною мірою, хоча й у меншому ступені, математичний методи. Характерними рисами раннього позитивізму були натуралізм, органіцизм, еволюціонізм і феноменалізм. Його моделлю служили біологія, анатомія й фізіологія людини, а також в деякій мірі механіка. Позитивізм стверджував наявність незмінних законів функціонування й розвитку сусп-ва, які розглядалися як частина або як продовження природних законів і, поряд з останніми, трактувалися феноменолістично, тому що виключалася можливість пізнання причин і сутності соц. явищ. Неспроможність біологічного й механістичного редукціонізму що стала досить очевидною до кінця XIX ст., призвела до кризи  позитивізму й сприяла розвитку психологізму в соціології, а також виникненню різних форм антипозитивістської соціології.

Однак позитивістська традиція не згасла й була продовжена в XX ст. р істотно перетвореному вигляді в рамках неопозитивізму в соц.Основні принципи неопозитивізму полягають у визнанні того, що:1)  соц.явища підкорюються законам, загальним для всієї дійсності — природної і соц.-істор. (натуралізм);2)  методи соц. дослід. повинні бути такими ж точними, суворими й об’єктивними, як методи природознавства (сцієнтизм);3)  «суб’єктивні аспекти» людської поведінки можна досліджувати тільки через відкриту поведінку (біхевіоризм);4)  істинність наукових понять і тверджень повинна встановлюватися на основі емпіричних процедур (верифікаціонізм);5)  всі соц. явища повинні бути описані й виражені кількісно (квантифікація);

6)  соц. як наука повинна бути вільна від ціннісних суджень і зв’язку з ідеологією (методологічний об’єктивізм).

Ідеї О. Конта одержали подальший розвиток у працях видатного англ. філософа та соціолога Герберта Спенсера (1820-1903). У соціології Г. Спенсера можна виділити основні елементи — еволюціонізм і органіцизм. Еволюція, за Г. Спенсером-це універсальний процес, що пояснює зміни, як у природі, так і в суспільстві.  Соціальна еволюція, на думку Г. Спенсера, характеризуєть­ся переходом від простого суспільства до складного, а по суті, від військового суспільства до індустріального. Соціальна еволюція, з точки зору вченого, виражає єдність і боротьбу двох взаємозалежних процесів — соціальної диференціації та соціальної інтегра­ції.Суспільство—це соціальний організм, що поєднує в собі «елементи, що почувають» — індивідів. Наявність двох ідей у соціології Г. Спенсера (опис структу­ри суспільства за аналогією з організмом та ідея еволюціоніз­му) визначило його роль як основоположника двох напрямків у соціології — органіцизму й еволюціонізму. Крім того, Г. Спен­сер є попередником структурного функціоналізму та систем­ного аналізу, оскільки першим застосував поняття соціальної структури й соціальної функції, соціальної системи, соціальної диференціації та інтеграції.