10. Судова влада в Україні. Конституційний Суд України. Система судів загальної юрисдикції.

Здійснення судової влади (правосуддя) в Україні покладається виключно на суди. Сфера повноважень органів судової влади визначена Конституцією (розділ 2: ст. 29-31; розділ 8: ст. 124-131; розділ 12: ст. 147-153; розділ 15, положення 12).

Завданням правосуддя є розгляд спорів, що мають юридичне зна­чення, визнання факту здійснення злочину і винності або невинності певної особи в його здійсненні і призначення відповідної міри пока­рання. Передача цих повноважень судами в компетенцію інших дер­жавних органів або самовільне привласнення їх іншими органами чи посадовцями не допускається. Згідно Конституції предметом право­суддя є всі правовідносини, які виникають у державі (ст. 124).

У статті 124 Конституції України указується, що судочинство здій­снюється Конституційним Судом України і судами загальної юрисдикції.

Конституційний Суд виступає єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Всі інші суди - від районних (міських) до Верховного Суду України - називаються судами загальної юрисдикції.

Найвищим судовим органом в системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України, вищими судовими органами спеціалізова­них судів є відповідні вищі суди. Система цих судів відповідно до Конституції повинна будуватися на принципах територіальності та спеціалізації.

Ст. 125 Конституції підкреслює неприпустимість створення над­звичайних і особливих судів, які діяли б за межами конституційно встановленої системи судів або керувалися якимись особливими, спе­ціально для них створеними, правилами здійснення правосуддя.

Присудження приймаються судами ім'ям України. Вони є обо­в'язковими для всіх суб'єктів на всій території України. За їх невико­нання встановлюється юридична відповідальність.

Конституція України встановлює ряд основних засад здійснення правосуддя:

1. законність, тобто розгляд всіх без виключення справ на підставі і в порядку, передбачених законодавством;

1. рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом;

2. забезпечення доведеності вини, тобто необхідність використовування всіх передбачених законом засобів для збору доказів вини або невинності підсудного;

3. змагальність сторін (звинувачення і захисту) і свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості;

2. підтримка державного звинувачення в суді прокурором;

3. забезпечення обвинуваченому права на захист;

4. гласність судового процесу і його повна фіксація технічними засобами;

5. забезпечення апеляційного і касаційного оскарження рішення суду, окрім випадків, встановлених законом;

4. обов'язковість рішень суду.

По відношенню до судів окремих юрисдикцій (наприклад судів у справах неповнолітніх, апеляційних судів і т. д.) закон може визначати й інші основи судочинства, окрім названих в Конституції.

Згідно Конституції, Конституційний Суд України є єдиним орга­ном конституційної юрисдикції в Україні. Конкретний порядок організації і діяльності Конституційного Суду України, процедура розгляду ним справ визначаються Законом України «Про Конститу­ційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р.

Виключно до сфери його компетенції відноситься вирішення пи­тань про відповідність законів і інших правових актів Конституції України, а також офіційне тлумачення Конституції України і законів України.

З цих питань Конституційний Суд ухвалює рішення, які обов'язкові до виконання на території України, остаточні і не можуть бути оскаржені.

Конституційний Суд України складається з 18 суддів Конституційного Суду України. Для забезпечення незалежності Кон­ституційного Суду України від будь-якого державного органу у формуванні його складу беруть участь Президент України, Верховна Рада України і з'їзд суддів України. Кожний з названих суб'єктів призначає по 6 суддів Конституційного Суду України. Кожен суддя Конституційного Суду України призначається на 9 років без права бути призначеним на повторний термін. Така заборона запобігає виникненню ситуації, коли суддя, з метою забезпечити своє переобрання на новий термін, піддається впливу органу, що його призначив.

Кандидат в судді Конституційного Суду України повинен відпо­відати ряду умов: бути громадянином України; досягти сорокалітнього віку; мати вищу юридичну освіту; мати стаж роботи по юридичній спеціальності не менше десяти років; проживати в Україні протягом останніх 20 років; володіти державною (українською) мовою.

Таким чином, до кандидата в судді Конституційного Суду Украї­ни Конституція України встановлює жорсткіші вимоги, ніж до канди­дата в Президенти України. Ця обставина ще раз підкреслює роль і зна­чення Конституційного Суду в житті держави і суспільства.

Роботу Конституційного Суду направляє його Голова, якого на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду його судді обирають з свого складу шляхом таємного голосування строком на 3 роки. Повторне обрання тієї ж особи на цю посаду не допускається.

На суддів Конституційного Суду України повністю розповсюд­жуються гарантії незалежності і недоторканності, а також підстави для звільнення з посади, які закріплені Конституцією України по відно­шенню до професійних суддів (розділ VIII.). Особа, обрана на посаду судді Конституційного Суду, не може посідати будь-які оплачувані посади або виконувати іншу оплачувану роботу. У вільний від служ­бових обов'язків час вона може займатися лише науковою, викла­дацькою і творчою діяльністю. Член Конституційного Суду не може належати до політичних партій, рухів, профспілок.

Повноваження судді припиняються у випадках, передбачених ст. 23 Закону України «Про Конституційний Суд України».

Повноваження Конституційного Суду визначені ст. 150 Конституції України і ст. 13 Закону «Про Конституційний Суд України». Консти­туційний Суд ухвалює рішення і дає висновки у справах відносно:

1. конституційності законів і інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів Украї­ни, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2. відповідності Конституції України діючим міжнародним дого­ворам України або тим міжнародним договорам, які виносяться на Верховну Раду України для надання згоди на їх обов'язковість;

3. дотримання конституційної процедури розслідування і розгля­ду справи про усунення Президента України від поста у порядку імпічменту в межах, визначених ст. 111 і 151 Конституції України;

4. офіційного тлумачення Конституції і законів України (ст. 13 Закону).

До повноважень Конституційного Суду не відносяться питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.

Формами звернення в Конституційний Суд України є конститу­ційне звернення і конституційний обіг.

Конституційне подання — це письмове клопотання про визнання правового акту (його окремих положень) неконституційним, про ви­значення конституційності міжнародного договору або про необхід­ність офіційного тлумачення Конституції України і законів України. Конституційним поданням є також подання Верховної Ради України щодо висновку відносно дотримання Конституційної процедури роз­слідування і розгляду справи про усунення Президента України від поста у порядку імпічменту.

Суб'єктами права на конституційне подання з питань ухвалення рішень Конституційним Судом України у випадках, передбачених п. 1 ст. 13 Закону України «Про Конституційний Суд України» є:

• Пре­зидент України,

• не менше сорока п'яти народних депутатів України (підпис депутата не може бути відкликаний)

• Верховний Суд Украї­ни

• Уповноважений Верховної Ради України з прав людини

• Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

Суб'єктами права на конституційне подання з питань щодо вис­новку Конституційним Судом України у випадках, передбачених п.п. 2, 3,4 ст. 13 і ст. 41 Закону «Про Конституційний Суд України», є:

• Президент України;

• Кабінет Міністрів України і інші органи державної влади;

• Верховна Рада України;

• не менше сорока п'яти народних депутатів України (підпис депутата не може бути відкликаний)';

• Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;

• Верховний Суд України;

• Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування (Закону).

Конституційне звернення — це письмове клопотання в Конститу­ційний Суд України про необхідність офіційного тлумачення Конституції України і законів України з метою забезпечення реалізації і захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи.

Суб'єктами права на конституційне звернення з питань офіційного тлумачення Конституції і Законів України (п. 4 ст. 13 Закону) є:

• офіційні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства);

• юридичні особи.

Рішення і висновки Конституційного Суду України мотивуються письмово, підписуються окремо суддями Конституційного Суду України, які голосували за їх ухвалення і які голосували проти їх ухва­лення, і обнародуються. Вони є остаточними і не оскаржуються. Особ­лива думка судді, який підписав рішення або висновок, висловлюється суддею у письмовій формі і додається до рішення або висновку Кон­ституційного Суду. Рішення і висновки Конституційного Суду разом з особливою думкою судді публікуються в «Віснику Конституційного Суду Украї­ни» і є обов'язковими для виконання.

Суди загальної юрисдикції України забезпечують захист прав і свобод громадян за допомогою розгляду кримінальних, цивільних, адміністративних і інших справ. До них відносяться місцеві суди, апеляційні суди, вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України.

Принципи системи судів загальної юрисдикції (ст. 124 Конституції)

Принцип територіальності	місцеві суди, до яких відносяться суди в межах району, міста (окрім міст районного підпорядкування), райо­ну в місті, декількох районів або району і міста, а також військові суди гарнізонів, створюються з урахуванням адміністративно-територіаль­ного поділу України
Принцип спеціалізації	передбачає внутрішню спеціалізацію суддів у судах, упровадження організаційних структур по спеціалізації здійснення правосуддя - галузевих судів для розгля­ду окремих категорій позовів, зокрема кримінальних, цивільних, сімейних, адміністративних, господарських. Реалізація цього принципу сприяє підвищенню кваліфікації суддів, компетентному розгляду юридичних справ

Найвищим судовим органом в системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України, що має повноваження переглядати будь-яке присудження судів нижчих ланок; вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди.

В Україні відповідно до закону діють апеляційні і місцеві суди. Це практично означає, що рішення місцевих судів (система яких приве­дена вище) можна опротестувати в апеляційні суди, до яких найчастіше відносять суди областей, міст Києва і Севастополя, Автономної Рес­публіки Крим, військових регіонів і Військово-морських Сил та інші прирівняні до них суди. Саме ці суди згідно процесуальному законо­давству повинні перевіряти законність і обґрунтованість рішень районних (міських) і прирівняних до них судів в апеляційному по­рядку. Відомо, що вищі спеціалізовані суди повинні бути апеляційною і касаційною інстанцією по відношенню до спеціалізованих судів нижчої ланки, а Верховний Суд України, як вже наголошувалося, по­винен мати право переглянути будь-яке присудження судів нижчих ланок.

Згідно Конституції правосуддя в Україні здійснюють професійні судді, а також, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні. Конституція України встановлює, що народ безпосередньо бере участь в здійсненні правосуддя через народних засідателів і при­сяжних, порядок обрання і функціонування яких повинні визначатися відповідно до законів. При цьому засідателі та присяжні в кримінальному процесі, як правило, виносять вердикт про винність або невинність під­судного, а в цивільному процесі вирішують питання факту (наприклад, факт поділу майна між родичами).

Судочинство в Україні здійснюється суддею одноосібно, колегією суддів або судом присяжних.

Порядок призначення суддів, їх повноваження і звільнення регла­ментуються ст. 126,127,128. На посаду судді може бути рекомендова­ний кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молод­ший 25 років, що має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менше 3 років, проживає в Україні не менше 10 років і володіє державною мовою. Суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, що мають професійну підготовку з питань юрисдикції цих судів. Ці судді відправляють правосуддя лише у складі колегій суддів.

Перше призначення на посаду професійного судді строком на 5 років здійснюється Президентом України. Решта суддів, окрім суддів Конституційного Суду України, обирається Верховною Радою Украї­ни безстроково, в порядку, встановленому законодавством про судовий устрій.

Голова Верховного Суду України обирається на посаду і звіль­няється з посади таємним голосуванням Пленуму Верховного Суду України в порядку, встановленому законом.

Конституцією і законами України гарантується незалежність і недоторканність суддів. Незалежність суддів означає, що вони підко­ряються лише законам і що будь-який вплив на суддів заборонений. Недоторканність суддів розповсюджується на листування, засоби зв'язку, документи, службові і приватні приміщення. Судді всіх рівнів без згоди Верховної Ради України не можуть бути затримані і арештовані до виголошення звинувачувального вироку судом.

Маючи на увазі забезпечення незалежності і недоторканності судів і суддів, Конституція України (ч. 1 статті 130) зобов'язує державу забезпечувати фінансування і належні умови для функціонування судів (наприклад, надавати відповідні приміщення), що достатньо детально встановлене в Законі «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 р. Для цього в Державному бюджеті України передбачається окремо визначати витрати на утримання судів. Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів діє суддівське самоврядування. Конституція також встановлює, що за неповагу до суду і судді винні особи притягуються до юридичної відповідальності.

Конституція України дає вичерпний перелік підстав звільнення суддів з посади. Вона встановлює, що суддя звільняється з посади ор­ганом, який його обрав або призначив, у певних випадках, наприклад: досягнення суддею 65-річного віку (незалежно від статі); неможливості виконувати свої повноваження за станом здоро­в'я (тривала хвороба, травма, недієздатність); порушення суддею присяги, смерті судді.

Третейський суд - це орган, що обирається самими сторонами для вирішення спорів між ними. На його розгляд громадяни мо­жуть передавати будь-який спір, який виник між ними, за винят­ком спорів, що виникають з трудових і сімейних відносин.

Договір про передачу спору на розгляд третейського суду по­винен бути укладений в письмовій формі. Третейський суд організовується кожен раз за окремою угодою всіх учасників спору. Він утворюється за угодою сторін в складі одного судді або в складі суддів, обраних в однаковій кількості від кожної сторони, і одного судді за загальним обранням сторін. Розгляд справ у тре­тейських судах провадиться безкоштовно. Третейський суд не зв'язаний правилами судочинства, викладеними у Цивільному процесуальному кодексі України, рішення третейського суду:

• постановляє більшістю голосів:

• викладається у письмовій формі;

• підписується всіма суддями;

• оголошується сторонами на засіданні суду (причому судді розписуються на самому рішенні).

Все провадження третейського суду після закінчення розгляду справи передається на зберігання до районного (міського) суду, в межах якого відбувався третейський суд. Рішення третейського суду, невиконане добровільно, може бути виконано примусово, на підставі виконавчого листа, виданого районним (міським) судом. На відмову судді у видачі виконавчого листа може бути подана скарга або внесено окреме подання у 10-денний строк із дня від­мови. Після того як ухвала судді про відмову у видачі виконавчо­го листа набрала законної сили, спір може бути вирішений в суді за заявою зацікавленої в тому сторони.

55