20. Схарактеризувати основні засоби навчання мови та мовлення дітей з порушенням мовленнєвого розвитку

Мовлення — конкретно застосована мова, засоби спілкування в їх реалізації. До мовлення належать говоріння (мовленнєвий акт) і результати говоріння (текст).

Оскільки мова - особлива вища психічна функція, що забезпечується головним мозком, будь-які відхилення в її розвитку повинні бути вчасно помічені. Для нормального формування мови необхідно, щоб кора головного мозку досягла певної зрілості, був сформований артикуляційний апарат, збережений слух. Ще одна неодмінна умова - повноцінне мовне оточення з перших днів життя дитини.

Мова являє собою одну зі складних вищих психічних функцій і має дві найважливіші складові:

- Сприйняття звуків мови, розпізнавання власної мови і мови інших людей (слуховий центр мовлення), за який відповідає центр Верніке (знаходиться в слуховий корі скроневої частки);

- Відтворення звуків, слів, фраз - мовнорухова функція, яка забезпечується центром Брока (розташовується в нижніх відділах лобної частки, в безпосередній близькості від проекції в корі мускулатури, що бере участь у мові).

У методиці прийнято виділяти такі засоби мовленнєвого розвитку дітей:

навчання рідної мови і мовлення на заняттях; організація спілкування дітей у різних видах діяльності (ігровій, побутовій, трудовій);

- сприймання різних видів зображувального мистецтва;

- використання технічних засобів навчання;

- художня література;

- культурне мовне середовище, мова педагога.

Розглянемо коротко роль кожного із засобів навчання мови та мовлення.

*Одним із основних засобів є навчання мови і мовлення на заняттях. Це - планомірний, систематичний, цілеспрямований процес, у якому під керівництвом педагога відбувається розвиток пізнавальних здібностей дітей, засвоєння ними елементарних знань про навколишнє, оволодіння певними мовленнєвими уміннями і навичками. Навчально-мовленнєва діяльність дітей дошкільного віку із ПМР охоплює слухання та різні види говоріння (діалогізування, бесіда, розповідання, міркування, повідомлення).

На даний час у дошкільних закладах відбувається диференційоване навчання дітей із порушеннями мовлення. Комплектування груп здійснюється на основі педагогічної класифікації. Це групи для дітей із фонетико-фонематичним недорозвитком мовлення, із загальним недорозвитком мовлення, із заїканням, в яких передбачається робота над формуванням і застосуванням засобів спілкування. Спеціально організовані логопедичні заняття є основною формою корекційного навчання. Вони призначені для систематичного поетапного формування та розвитку усіх компонентів мовлення і підготовки дітей до школи.

Для здійснення корекційного навчання мови і мовлення виділяють такі види занять:

- формування звуковимови;

- формування (в залежності від рівня розвитку мовлення) лексичних, або лексико-граматичних категорій мови;

- формування і розвиток зв'язного мовлення;

- підготовка та початкове навчання грамоти.

Програмовий зміст занять визначається у відповідності до ступеня порушення компонентів мовлення. Таким чином корекційно-логопедичний вплив спрямований на розвиток різних компонентів мовної здібності (фонетичного, лексичного, словотворчого, морфологічного, семантичного).

За дидактичною метою виділяють такі типи занять:

- викладення нового матеріалу;

- закріплення знань, умінь і навичок;

- систематизація та узагальнення пройденого матеріалу;

- комбіновані заняття, на яких здійснюється засвоєння нового матеріалу, повторення пройденого і практичне його застосування;

- контрольні заняття, метою яких є перевірка засвоєння дітьми пройденого матеріалу. *Важливим засобом розвитку мовлення є спілкування. Спілкування - це специфічний вид діяльності, що полягає у взаємодії двох чи кількох людей, спрямований на погодження й об'єднання їхніх зусиль з метою встановлення взаємовідносин і досягнення спільного результату (М.І.Лісіна).

У період нормального раннього і дошкільного дитинства дитина оволодіває трьома типами спілкування, кожен з яких має свої характерні особливості: емоційне спілкування, спілкування на основі розуміння, спілкування на основі мовлення. Протягом переддошкільного віку дитина оволодіває здібністю використовувати вербальні засоби для взаємодії з іншими людьми, спочатку дорослими, а після двох років і з дітьми.

У дітей із ПМР у різній формі і у різному ступені проявляється порушення комунікативної здібності. Загальним для всіх дітей із тяжкими вадами мовлення є відсутність мотивації до спілкування, невміння орієнтуватися у ситуації взагалі або вузькоситуативно з допомогою дорослого, розлади поведінки, труднощі у контактах, підвищена емоційна стомлюваність. Це вимагає цілеспрямованого процесу навчання засобів спілкування і уміння їх застосовувати на практиці. Крім цього, саме спілкування є дієвим засобом закріплення нових мовленнєвих умінь і навичок, розвитку зв'язного мовлення.

Мовленнєве спілкування здійснюється у різних видах діяльності: у грі, навчальній діяльності, трудовій, побутовій і виступає як одна зі сторін кожного виду. Для навчання мови і розвитку мовлення необхідно доцільно використовувати будь-яку діяльність.

Основним і головним видом діяльності для дітей дошкільного віку є гра. її характером визначаються мовленнєві функції, зміст і засоби спілкування. Для розвитку пізнавальних здібностей та становлення мовлення використовують усі види ігрової діяльності, де кожен вид має своє особливе значення.

Формування самої ігрової діяльності та спілкування в ній дітей із ПМР передбачає їх організацію логопедом та вихователем. Чим менші діти за віком і чим нижчий їхній мовленнєвий розвиток, тим більше в їх іграх повинно бути безпосередньої участі дорослих.

Однією з перших форм дитячої ігрової діяльності є сюжетно-рольова (або творчо-рольова) гра. Дорослий повинен привертати увагу дітей до слова, надавати зразки лаконічного та точного мовлення, заохочувати дітей звертатися із запитаннями, проханнями з приводу іграшок, самої гри, повідомляти про щось. У рольовій грі розвивається і удосконалюється діалогічне мовлення, виникає потреба у монологічному мовленні.

Поряд із сюжетно-рольовими іграми у дошкільному віці активно розвиваються ігри з правилами. До них відносять дидактичні, рухливі ігри, ігри-драматизації.

Особливе місце у корекційному процесі займають дидактичні та настільно-друковані ігри. їх використовують для вирішення усіх завдань мовленнєвого розвитку. Ці ігри мають велике пізнавальне значення, оскільки розширюють кругозір дітей, навчають порівнювати предмети, знаходити в них спільне і відмінне, розвивають мовленнєву активність дітей, закріплюють і уточнюють словник.

Спілкування під час різних видів праці дітей (господарсько-побутової, ручної, праці в природі) є ефективним засобом розвитку мовлення дітей. Особливістю є те, що мовлення дітей поєднується з активними діями. Перевага цього засобу - природна обстановка, в якій діти легше вступають у розмову, що допомагає збагатити зміст дитячих уявлень і розмовного мовлення, поповнити словниковий запас назвами знаряддя і предметів праці, трудових дій, якостей, результатів праці.

Слід пам'ятати, що в роботі з дітьми з ПМР мовлення педагога має бути непоспішливим. Спокійний, дещо уповільнений його темп сприяє кращому розумінню вимовленого. За змістом мовлення логопеда повинне бути простим і доступним.

21. Розкрити зміст та етапи методики формування синтаксичної сторони мовлення дітей з ПМР (Є.Ф. Соботович, В.В. Тищенко, Л.І. Трофименко та ін..)

Мовлення є системою пов'язаних між собою слів для вираження думки. Думки ж виражаються тільки у реченнях. Слова у реченнях виконують різні функції. Одні з них складають граматичну основу речення, оскільки саме вони організовують навколо себе повідомлення. На їх основі формується думка і будується речення (це підмет і присудок). Всі інші члени речення слугують для розгортання та конкретизації граматичної основи речення і не входять у її склад.

Розуміння і відтворення різних синтаксичних конструкцій є складним процесом, що включає в себе розвиток мислення як у процесі породження мовленнєвого висловлювання: під час побудови смислової програми висловлювання, вибір мовних одиниць (слів, граматичних форм) у відповідності з їх значенням, контроль за побудовою мовлення; так і в процесі розуміння висловлювання, яке будується з одночасним врахуванням значення всіх одиниць, що в нього входять (слів, їх послідовності, граматичного оформлення, структури речення) і що передбачає взаємозв'язок різних рівнів аналізу і синтезу.

Основним завданням у роботі над синтаксисом є формування у дітей із ПМР навичок правильної побудови різних типів речень і уміння поєднувати їх у зв'язне висловлювання. Діти повинні оволодіти реченням як основною синтаксичною одиницею мови (Л.М.Єфімєнкова, Н.С.Жукова, І.С.Марченко, Є.Ф.Соботович, Л.І.Трофименко, Т.Б.Філічєва, Г.В.Чіркіна, Т.М.Швалюк та інші).

Робота над реченням проводиться шляхом виконання системи вправ, яка дає дітям можливість практично засвоїти основні ознаки речення. В її основі лежить поступовий перехід від простого речення, непоширеного, двослівного до поширеного із другорядними членами та однорідними членами, а також паралельно ведеться робота з його граматичного оформлення.

Об'єднання слів у речення стає можливим тільки після попереднього засвоєння дитиною необхідних компонентів речення: його вербального складу, семантичної структури і форм зв'язку слів.

Для формування словосполучень і простих речень рекомендують такі види роботи, які постійно ускладнюються.

1. Навчання будувати фрази з двох, а потім з трьох слів (прості речення). З цією метою використовують наочно-дійові картинки, комунікативні ситуації, дидактичні ігри.

2. Робота над граматичним оформленням речення і його поширенням проводиться паралельно. На цьому етапі вона спрямована на навчання дітей складати речення з 3-6 слів. Діти вчаться виражати зв'язок між словами за допомогою синтаксичних та морфологічних засобів мови.

3. Поширення речень за рахунок однорідних членів: за картинками, за демонстрацією дій (Що купила мама у крамниці? - Мама купила у крамниці моркву, цибулю, буряк.). Діти також вправляються у використанні узагальнюючих слів перед однорідними членами речення.

4. Окремим видом роботи є розвиток у дітей із ПМР розуміння та вживання логіко-граматичних конструкцій, який ґрунтується на вже сформованих у дітей уміннях утримувати основну смислову ситуацію, виражену у реченні, будувати прості речення різної наповнюваності.

Логіко-граматичні структури - це складні синтаксичні структури, які виражаються в причинно-наслідкових, просторових та часових відношеннях.

Враховуючи, що логіко-граматичні конструкції можуть бути з прямим та інвертованим (непрямим) порядком слів, у спеціальній методиці виділяють (Є.Ф.Соботович, В.В.Тищенко, Л.І.Трофименко) три етапи, спрямовані на формування та розвиток:

- розуміння та утворення інвертованих синтаксичних конструкцій (Мишку наздоганяє кішка). Розуміння таких конструкцій вимагає трансформації їх у конструкції з прямим порядком слів (Кішка наздоганяє мишку). Це відбувається шляхом повторення інвертованого речення, уточнення синтаксичного значення кожного його члена за допомогою запитань. У процесі цієї роботи діти перетворюють інвертоване речення у речення з прямим порядком слів, що свідчить про розуміння смислу висловлювання;

- розуміння та утворення пасивних синтаксичних конструкцій, які також мають непрямий порядок слів (Тарілка розбита дівчинкою). Для розуміння цього речення необхідно змінити в ньому порядок слів. З цією метою, після повторення речення дитиною, педагог ставить запитання щодо його змісту (Хто розбив тарілку?);

- розуміння та утворення речень з парадоксальним смислом. Дані конструкції мають однаковий лексичний склад, але різне значення (Бабуся поливає квіти. Бабусю поливають квіти.). Для розвитку розуміння смислу речень використовують пари сюжетних малюнків із зображенням парадоксальних ситуацій. Дітей навчають визначати взаємовідносини дійових осіб, реальність зображеної ситуації. Використовують такі завдання: відповісти на запитання до членів речення з опорою на наочність і без такої, продовжити речення, почате логопедом, потрібним словом, повторити за логопедом речення. Діти також самостійно складають речення до кожної пари картинок, відповідають на питання «Чи так буває?», «Як сказати правильно?», визначають правильність ситуації без наочності тільки на вербальному матеріалі.

Речення з парадоксальним змістом використовують для спрямування уваги дітей на граматичне оформлення слів у реченні.

З метою розвитку вербальної творчості дітей із ПМР навчають складати речення творчого характеру: за трьома, а потім за однією предметною картинкою; добирати необхідні за смислом слова у речення.