Функції та принципи оцінювання навчальної діяльності учнів

Перевірка та оцінювання знань як складові контролю. Функції (освітня, виховна, розвивальна, діагностична стимулювальна, оцінювальна, прогнозу вальна, управлінська ). Види перевірки та оцінювання знань: попередній, поточний, періодичний тематичний, підсумковий, заключний.

Компетенція і компетентність як загальна здатність, уміння застосовувати знання, уміння та навички застосувати в практику життя.

Принципи як вихідні положення перевірки та оцінювання: об’єктивність, систематичність, оптимальність, відкритість і мотивація оцінок кожного учня, встановлення індивідуального рейтингу під час діагностування; всебічність (охоплення різниви видами контролю).

Якість знань учнів: міцність знань, оперативність знань, гнучкість знань, системність знань, якість знань.

Обсяг знань.

Критерії навчальних досягнень учнів за 12-ти бальною системою: початковий, середній, достатній, високий.

Обов’язкове оцінювання учнів: тематичне і підсумкове.

Рейтинг як оцінка знань за певною заданою шкалою.

Державні освітні стандарти в сучасній освіті

Концепція державного стандарту загальної середньої освіти (1996) як унормована система показників про освіченість особи, яка реалізується у нормативних документах.

Державний стандарт загальної середньої освіти як сукупність норм і положень, що визначають зміст загальної середньої освіти на рівні початкової. Базової та повної загальної середньої освіти, а також гарантії держави щодо її отримання.

Державний стандарт загальної середньої освіти, згідно з Законом України “Про загальну середню освіту ” (1999) включає: 1) базовий навчальний план; 2)освітні стандарти галузей знань (навчальні предмети); 3)державні вимоги до рівня засвоєння змісту освіти за ступенями навчання.

Державний стандарт загальної середньої освіти розробляють Міністерство освіти України разом з Національною академією наук України та Академією педагогічних наук України. Затверджує стандарт Кабінет Міністрів України. Переглядають його не менше як один раз на 10 років. Державний стандарт загальної середньої освіти зобов'язує загальноосвітній навчальний заклад:

— виконувати інваріантну складову змісту загальної середньої освіти;

— визначати предметну спрямованість варіативної складової змісту загальної середньої освіти, її змістове наповнення і форму реалізації на кожному ступені здобуття освіти за погодженням з відповідними органами управління освітою;

— вибирати і використовувати освітні програми, навчальні курси, посібники до варіативної складової змісту загальної середньої освіти у порядку, визначеному Міністерством освіти України.

Державний стандарт початкової освіти (2012) як документ, що визначає компетентності та компетенції щодо освіченості молодших школярів, вимоги до змісту початкової школи.

"Теорія виховання" Процес виховання, його структура і рушійні сили

Процес виховання як система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Процес виховання як підсистема цілісного педагогічного процесу. Структура – розміщення елементів у системі. Структура процесу виховання: мета, мотив і завдання (цільовий компонент), зміст (змістовий компонент), форми, методи, засоби і прийоми (діяльнісний компонент), результат (результативний компонент).

Особливості процесу виховання: - багатофакторність: вплив макро-, мікро-, мезосередовища і біологічного чинника; -віддаленість прояву результатів процесу виховання; -рухливість, мінливість і динамічність; - довготривалість; -комплексність; - варіативний; -двохсторонній, має суб’єкт-суб’єктний характер.

Принципи виховання як провідні положення, що відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту і методів його організації.

Рушійні сили процесу виховання мають зовнішню, внутрішню та суб'єктивно-особистісну природу.

До об'єктивних (зовнішніх) суперечностей, зумовлених соціальними явищами та процесами, належать такі: -між очікуваннями суспільства від підростаючого покоління і власними суб'єктивними потребами вихованців, які формуються під впливом соціокультурної, вікової та індивідуальної ситуації розвитку; -між зростаючими вимогами до освіти та виховання і можливостями їх здійснити; -між різними поколіннями (батьки, діти) стосовно досвіду, світоглядних позицій, цінностей, моделей поведінки.

Об'єктивні (внутрішні) суперечності відображають діалектику самого педагогічного процесу. Вирізняють такі суперечності: -між зовнішніми вимогами до особистості та внутрішніми її можливостями й спрямуваннями; -між активно-діяльнісною природою вихованця й соціально-педагогічними умовами його життя; -між метою і мотивами діяльності вихователя й вихованця; -між індивідуально-творчим процесом розвитку особистості й масово-репродуктивним характером організації педагогічно-виховної діяльності; -між новими явищами суспільного життя й недостатністю досвіду, знань для її розуміння.