Культурний брендинг України
На сьогодні в усіх сферах діяльності людства наступила епоха глобалізації.
«Локомотивом» глобалізації виступає принцип ефективності: здобуття економічного прибутку, широти поширення і швидкості розподілу товарів і послуг, у тому числі «культурного продукту».
Загалом можливо охарактеризувати глобалізацію як безперервний, багаторівневий, багатовимірний, прискорений інформаційними технологіями процес уніфікації економічних, правових, політичних норм і дій, стандартизації технічних, політичних, культурних і соціальних процедур.
Ініціатором і основним актором глобалізації з самого початку є постіндустріальні країни в ході промислової, фінансової і технологічної експансії в інші регіони світу. Створені ними способи діяльності і їх продукти (речі, технології і послуги) постійно із зростаючою швидкістю просуваються в інші країни.
Головна проблема існування культур в умовах такої експансії полягає в збереженні культурних ідентичностей на всіх рівнях.
Для віддзеркалення динаміки взаємодії культур і, головне, перспектив їх подальшого існування введемо поняття «Культурні проекти». Національними проектами культури займається і інвестується на основі певної державної політики (культурного будівництва), де важливу роль відіграють сприйняття і збереження етнічних і релігійних традицій, історичності, локальних соціально-політичних особливостей культури.
Мета національної культури – збереження культурної ідентичності і зміцнення духовного звязку між поколіннями.
Для більш чіткого розуміння данного питання, пропонуємо розглянути приклади національних проектів культури які є відображенням культурного бренду нашої країни.
Трипілля – майбутній культурний бренд україни
Навіть школяр нині розуміє чому Кіпр часто-густо називають "островом Афродіти", а Єгипет - "країною пірамід". Адже туристичні бренди –- явище в світі звичне й навіть дуже поширене. Україна також має поки що мало відому, але свою власну історичну спадщину світового рівня. Ім'я їй – Трипілля.
Зростання авторитету України на світовій арені як країни, що зберегла залишки унікальної прадавньої цівілізації, обіцяє подальша популяризація пам'яток Трипільської культури. А економічного ефекта від такої діяльності слід чекати вже скоро. Принаймні такі сподівання висловив колишній віце-прем'єр-міністр з гуманітарних і соціальних питань В'ячеслав Кириленко на нараді, де обговорювався стан збереженння пам'яток Трипілля. Частина з них знаходиться нині у володінні держави, частина – у приватних колекціях. На думку віце-прем'єра, обидві ці форми мають право на існування. "Чим більше підтверджених, достовірних колекцій, тим краще для українців, туристів, для економіки," – заявив В'ячеслав Кириленко.
На нараді також йшлося про організацію виставок пам'яток Трипільської культури у головних музеях Європи та Північної Америки. "Такі пропозиції є, їх багато, і вони надходять від музеїв Парижа, Вени, Рима, Лондона, Торонто й Нью-Йорка", – запевнив доповідач. І особливо підкреслив, що такі пропозиції "це принципове визнання з боку світової спільноти того, що на території України знаходяться такі цінності, які є унікальними та цікавими для всього світу".
Спадок, прихований землею
Трипільська культура – одне з найяскравіших явищ первісного світу. Це перша з відомих культур землеробів та гончарів, із якої почалася історія України.
Наприкінці 19 століття київський археолог Вікентій Хвойка, який проводив розкопки в Київській губернії біля села Трипілля, знайшов останки древнього поселення. Перше, що впадало в очі – самобутня культура господарства і побуту, домобудівництва і орнаментики, скульптури і вірувань його жителів.
Зразки матеріальної і духовної культури, аналогічні тим, які знайшов Хвойка, були пізніше знайдені у багатьох місцях Правобережної України. Їхній аналіз привів археологів до думки про те, що вони не мають відношення ані до часів Київської Русі, ані до більш пізніх історичних періодів нашої історії.
Саму ж культуру історики охрестили за назвою місця перших розкопок - трипільською.
Тоді ж постало й питання про її датування, а головне про етнічне і географічне походження носіїв трипільської культури, тобто про те, ким були трипільці – автохтонами чи мігрантами. Вивчивши величезний масив археологічних знахідок Близького Сходу, Балкан і України, археологи прийшли практично до одностайного висновку: трипільці – це людність, яка за походженням пов'язана зі стародавніми мешканцями південної Анатолії (територія сучасної Туреччини) – хато-хуритами. І безперечно, етнічне походження останніх аж ніяк не пов'язане ані з семітами, ані з індоєвропейцями.
Трипільці з'явилися на території сучасної Україні наприкінці 6 тисячоліття до нашої ери, вочевидь, мігрувавши з Трансильванії і Молдови, куди у свою чергу потрапили саме з південної Анатолії через Балкани у 7 тисячолітті. Поселенці несли з собою небачені досі на цій землі навички відтворюючого господарства, такі звичні
нині нам культурні рослини як пшениця, ячмінь, сочевиця. Вони вели з собою домашніх тварин – овець і кіз. Ці люди близькосхідної культури та мови належали до східносередземноморського антропологічного типу, який характеризується тонкокістністю, невисоким зростом, темною пігментацією, скошеним чолом і великим носом своєрідної форми.
В останнє десятиріччя з'явилися роботи, які стверджують, що трипільці – це стародавні українці. Прибічники трипільської версії україногенези шукають усе нові та нові підтвердження на користь того, що українці є прямими нащадками людності трипільської археологічної культури, яка мешкала між Карпатами та Київським Подніпров'ям.
Чи ж марні ці пошуки? Вочевидь, певні елементи культури трипільців давно стали складовою частиною традиційної української культури. Однак ніде правди діти українська мова та культура принципово різняться від культури та мови стародавніх народів Близького Сходу, а значить, і їхніх родичів трипільців. Тож прямими пращурами українців трипільська людність навряд чи могла бути.
А тому цілком логічним видається наступна низка питань – яку ж роль відіграли представники трипільської культури в етногенезі і культурі українців? І яке місце трипільська культура ще відіграватиме в історичній спадщині України? І головне – чи відіграватиме взагалі?!.
Цивілізація в державі
Свого часу, підбиваючи підсумки першого всесвітнього конгресу "Трипільська цивілізація", один із його учасників – директор державного заповідника "Трипільська культура" В'ячеслав Чабанюк зазначав:
"Трипільська культура – унікальне й феноменальне явище світового масштабу, яке ще чекає на своє повне наукове дослідження. Що ж стосується терміну "трипільська цивілізація", який увійшов до назви самого конгресу, то не варто поспішати із його застосуванням, оскільки слово "цивілізація" ототожнюється з країною, яка мала всі атрибути державної владної ієрархії. Для історичного доказу державності Трипілля, яке в період неоліту простягалося величезною територією сучасної України – від Прикарпаття до Середнього Дніпра, від Волині до Чорного моря – потрібна насамперед державна допомога – виділення коштів, проведення грунтовних наукових досліджень, серйозних дослідницьких підходів. Трипільська культура – це той пласт нашої історії, яким ми можемо з повним правом пишатися. Вона може й мусить стати візиткою України на світовій арені".
Зауважимо, що рештки цієї прадавньої культури трапляються в шести областях України. Й у деяких історико-культурних заповідниках туристам досить докладно розповідають про археологічні знахідки того періоду. Але справжня маркетингова програма просування трипільського бренду як в Україні, так і за її межами в державі відсутня.
Це й не дивно. Донедавна поняття "трипільська культура" не виходило за вузькі межі культурно-наукового вжитку. Та й підручник з історії радянських часів унікальній хліборобській цивілізації присвячував абзац, не більше.
Лише останнім часом трипільська культура, окрім усього іншого, набирає й ознак національного історико-культурного і туристичного бренду. Сприяє цьому особиста зацікавленість найвищих державних посадовців у розвитку національної самосвідомості українців. Втім, не меншим є й внесок різноманітні цікаві акції, що протягом останніх років постійно проходять у містечку Ржищів.
Маємо надію, що об'єднаний вектор цих зусиль з часом дозволить додатково привернути до вітчизняної історичної спадщини увагу кілька сот тисяч туристів. Як наших, так і закордонних.
Надзвичайно загадкова трипільська культура, народжена за декілька тисячоліть до нашої ери, може стати для вітчизняного туризму саме тією цікавинкою, яка приверне врешті решт до країни увагу світової туристичної мережі. Звісно, Трипілля - не давня культура інків чи єгипетських фараонів із їхніми монументальними пірамідами. Але це й не ефемерна скеля, де начебто за кілька тисячоліть до нашої ери з морської хвилі народилася Афродіта. Проте саме на основі легенди про Афродіту "острів усіх сезонів" Кіпр і вибудовує свою туристичну рекламну кампанію у світі. Побачивши звичайну скелю й табличку, що буцімто саме тут і народилася легендарна Афродіта, турист, можливо, й відчує легке розчарування. Втім, обов'язкове фото на пам'ять – неодмінний атрибут такого туристичного маршруту.
Варто згадати і про не один десяток музеїв під відкритим небом в Ізраїлі, Румунії чи Болгарії, до яких щороку залюбки приїздять туристи, аби походити руїнами, торкнутись каміння, сфотографуватися на тлі древніх розкопок. Там не знайдено чогось особливого в історичному плані. Але кожна знахідка, кожен історичний факт чи легенда вміло використовується для залучення додаткових туристичних потоків та популяризації нових маршрутів. У власну туристичну галузь ці держави інвестують мільйони, але туризм сповна віддає те, що колись було у нього вкладене.
А що ж в Україні? Що заважає й нам створити навколо трипільської культури свій національний історичний бренд, добре знаний у світі?..
Звісно, доведеться проводити реконструкцію тодішнього житла стародавніх трипільців, одягу, будувати модерновий скансен, проводити детальні розкопки. Але на цьому шляху українці не відкриватимуть Америку, а йтимуть дорогою, якою вже не один десяток років рухається туристична Європа. Досить згадати сусідів - румунів, які навколо легендарних даків вибудувала цілу низку туристичних маршрутів. Нині ця країна має чітко сформовану історичну концепцію, згідно з якою саме даки є пращурами сьогоднішніх румунів.
Що ж нам заважає вкласти кілька сот тисяч гривень у проект скансену поблизу, скажімо, того ж таки Ржищева, створити систему "трипільських" маршрутів по Україні? Так, приміром, на Тернопіллі та Черкащині існують такі туристичні маршрути. Але сьогодні замало показати гостеві лише музей. Нинішній турист прагне атракціонів, хоче взяти участь у дійстві, отримати сувенір...
Вочевидь потрібно розпочати з головного – розробити й затвердити державну програму розвитку туристичних маршрутів, пов'язаних із трипільською культурою. Поки ж держава тільки роздає щедрі обіцянки, знаходяться ентузіасти, які під бренд "трипільська культура" підводять таки ідею масової популяризації. Зокрема, товариство "Коло-Ра" вже мало нагоду продемонструвати киянам особливості реконструйованої трипільської культури у вигляді глиняних виробів, сувенірів, одягу, напоїв і страв. Інтерес до цієї акції був неабиякий!
Хоча це – усього лише те, що вже давно пропонують пересічному туристові у Старому Світі. Варто лише потрапити до середньовічного замку чи фортеці, як вас неодмінно почастують наливкою, виготовленою за рецептом XVI ст., а на згадку запропонують безліч недорогих сувенірів, від яких після смачного обіду жоден турист не відмовиться. Щож, мабуть, прийшов час наздоганяти Європу!
Аби ж не запізно...