3.2. Перспективи розвитку і розміщення легкої промисловості

Для подальшого розвитку легкої промисловості необхідно:

• проводити роботу з включення легкої промисловості у Закон України «Про пріоритетні напрямки науки і техніки України» та присвоїти їй статус пріоритетної галузі;

• відповідно до Закону України «Про інноваційну діяльність» вжити заходів щодо створення інноваційної інфраструктури для розвитку легкої промисловості;

• стимулювати технічне переоснащення підприємств, зокрема за рахунок виключення з бази оподаткування частини прибутку, що спрямовується на ці цілі;

• розширити доступ підприємств до кредитних ресурсів банківської системи та інвестиційних ресурсів за рахунок виваженої грошово–кредитної, податкової, бюджетної політик;

• поставити вигідні умови для притоку іноземних інвестицій в галузь;

• розробити комплексну систему прогнозування розвитку легкої промисловості, а також проводити ефективну політику з відновлення роботи підприємств, що простоюють;

• розробити програми щодо поступового подолання залежності виробництва від роботи на давальницькій сировині та послідовного переходу до випуску продукції з використанням вітчизняних сировинних ресурсів;

• встановити нульову ставку митного збору на імпортне технологічне устаткування, що не має вітчизняних аналогів для легкої промисловості;

• виробляти товари для людей середнього достатку, які віддають перевагу якості за прийнятною ціною, а не дешевим, але зовсім не якісним товарам;

• співпрацювати з міжнародними фірмами на таких умовах, які б забезпечували отримування прибутку і вітчизняному виробнику.

Українські підприємства мають розробити маркетингову стратегію своєї поведінки на ринку.

Тому, зараз постає питання про здійснення перекваліфікації фінансового менеджменту українських фірм, їх ознайомлення з міжнародними стандартами фінансової звітності. Підвищення фінансової обізнаності робітників сектору.

Проте, не дивлячись на ряд проблем, які характерні для легкої промисловості України, все ж таки її варто розглядати як перспективну галузь. За оцінками експертів, ринок одягу та взуття входить до 20 найрозвиненіших ринків України, українці витрачають на взуття та одяг приблизно 30-40 % свого місячного доходу, що перевищує показники в країнах Європи.[16]

Можливості розвитку внутрішньому ринку легкої промисловості відповідно до національних інтересів передбачають: удосконалення системи забезпечення легкої промисловості сировинними ресурсами; поглиблення рівня переробки лляної, вовняної та шкіряної сировини; реалізацію потенційних можливостей з виробництва хімічних ниток та волокон; створенню науково-виробничих структур та кластерів на основі повного технологічного циклу; технічне і технологічне оновлення виробництва; впорядкування експортно-імпортних відносин, створення рівних умов для конкуренції вітчизняної й імпортованої продукції; боротьбу з контрабандною та контрафактною продукцією; розвиток інфраструктури бізнесу; податкове та кредитне сприяння виробничим програмам імпортозаміщення; створення сприятливих умов для залучення інвестицій; розвиток державно-приватного партнерства.

ВИСНОВКИ

Дослідження проблем та аналіз сучасного стану українських підприємств галузі легкої промисловості показали, що головною метою їх стратегічного розвитку є створення умов, направлених на підвищення фективності виробництва сучасних конкурентоспроможних товарів, які будуть задовольняти потреби населення, держави і суб’єктів господарювання, що й забезпечить стабільний розвиток легкої промисловості в перспективі. Проаналізувавши сучасний стан проблем та перспектив розвитку легкої промисловості України, можна зробити ряд висновків, а саме: легка промисловість – це комплексна галузь, що включає майже 20 підгалузей, які можуть бути об’єднані в три групи: текстильна, в тому числі, бавовняна, лляна, вовняна, шовкова, трикотажна. Сюди входить первинна обробка льону, шерсті та ін., виробництво нетканих матеріалів, в’язання сіток, виробництво текстильної галантереї та ін.; швейна; шкіряно-взуттєва і хутрова.

Розміщення підприємств легкої промисловості визначається передусім економічними чинниками, найголовнішим з яких є трудові ресурси, а також наявність транспортних магістралей;

Легка промисловість знаходиться в не найкращому становищі. Адже, у 2013 р., було реалізовано продукції лише у розмірі 2,5%, від загального обсягу реалізації продукції;

Імпорт текстильних матеріалів та текстильних виробів перевищує експорт майже втричі. На нашу думку, така ситуаціє є негативним явищем, адже українські підприємства, які виробляють текстильні вироби значно поступаються іноземним підприємствам, тобто продукція є не конкурентоспроможною.

Легка промисловість є багатопрофільним сектором економіки, що відіграє вагому роль у забезпеченні економічної і стратегічної безпеки, зайнятості населення та підвищенні його життєвого рівня. Легка промисловість у багатьох країнах є однією з бюджетоформуючих галузей економіки, що дає змогу цим країнам формувати до 20% бюджету за рахунок галузі, а також забезпечувати наповнення внутрішнього ринку на 75–85% продукцією власного виробництва. Галузь має значні потенційні можливості, проте використовуються вони недостатньо.

Легка промисловість – надзвичайно трудомістка галузь, тому її підприємства працюють в основному у великих містах, де достатньо трудових ресурсів

Пріоритетні завдання легкої промисловості - формування і розмі­щення державних замовлень та державних контрактів, координування діяльності підприємств, пов'язане з виконанням цього завдання, розроб­ка цільових програм перспективного розвитку нових видів сировини, збалансованого розвитку підгалузей.

Легка промисловість має тісні зв'язки з хімічними галузями. Вже нині Україна може використовувати власні потужності для виробництва синтетичної шкіри і клею, підошов, хімічних ниток і волокон, капролак­таму, необхідного для виробництва хімічних ниток і пряжі. Розміщення легкої промисловості вигідно поєднується також з роз­міщенням важкої промисловості, оскільки у виробництві предметів споживання зайняті здебільшого жінки, а у важкій промисловості - чоло­віки. При розміщенні галузей враховують забезпечення трудовими ресурсами, народногосподарські функції і територіальні особливості окре­мих економічних регіонів України При будівництві нових підприємств, крім капітальних витрат, слід обов'язково враховувати витрати на соціа­льну інфраструктуру.

Серед основних галузей легкої промисловості найкраще розвиваються швейна, трикотажна, хутряна.

Головними шляхами вирішення проблем у легкій промисловості є наступні: необхідно поставити такі умови торгівлі, які захищають свій ринок.

Потрібно орієнтуватися на середній клас. Виробляти товари для людей середнього достатку. Які все ж таки віддають перевагу якості за більш дорогу ціну, а не дешевим, але зовсім не якісним товарам.

Співпраця з міжнародними фірмами на таких умовах, які б забезпечували отримування прибутку і нашому виробнику і іноземній фірмі.

Потрібно налагодити нові зв’язки для постачання сировини. Українські підприємства мають розробити маркетингову стратегію своєї поведінки на ринку.

Тому, зараз постає питання про здійснення перекваліфікації фінансового менеджменту українських фірм, їх ознайомлення з міжнародними стандартами фінансової звітності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Бакута А. В. Переваги створення регіонального логістичного центру / А. В. Бакута // Підприємницька діяльність в Україні: проблеми розвитку та регулювання : збірник матеріалів 7-мої Міжнар. наук.-практ. конф. (27 черв., 2013, м. Київ) / МОН України, КНЕУ ім. В. Гетьмана [та ін.]. – К. : МІБО КНЕУ, 2013. – С. 16-20.

2.Благун І. С. Просторова інтерпретація потенціалу регіональної конкурентоспроможності на основі гравітаційної моделі / І. С. Благун, Л. І. Дмитришин, А. В. Кацедан // Актуальні проблеми економіки. – 2014. – №8. – С. 411 - 417

3.Возняк Г. В. Фінансова політика регіонального розвитку: зміст та підходи до формування / Г. В. Возняк // Актуальні проблеми економіки. – 2014. – №2. – С. 239-246.

4.Вяткіна Т. Г. Дослідження особливостей використання ресурсного потенціалу регіону (стратегічний аспект) / Т. Г. Вяткіна // Економіка та держава. – 2014. – №11. – С. 54-57.

5.Дослідження практики реформування регіональної інфраструктури / Л. Л. Сотниченко // Економіка та держава. – 2014. – №11. – С. 49-53.

6.Жовтанецький В. І. Політика інвестицій і зайнятості в системі конвергентного розвитку економіки регіону / В. І. Жовтанецький, Б. Ф. 7.Заблоцький // Регіональна економіка. – 2013. – №3. – С. 66-72.

8.Кармалюк С. П. Регіональні відмінності державної молодіжної політики в Україні / С. П. Кармалюк, О. В. Шманько // Науковий вісник. Гуманітарні науки : зб. наук. праць / [гол. ред. В. В. Прядко]. – Чернівці : БДФЕУ, 2014. – Вип.8. – С. 68 - 76

9.Квасниця О. Критеріальні підходи відбору регіонів для державних інвестицій в інфраструктуру розвитку малих підприємств в Україні / О. Квасниця // Світ фінансів. – 2013. – №4. – С. 146-158.

10.Кваша С. М. Зміни у тенденціях глобальної торгівлі в напрямах регіональної інтеграції / С. М. Кваша, В. І. Власов // Економіка АПК. – 2014. – №7. – С. 133-142.

11.Лігоненко Л. О. Науково-методичні засади та результати оцінювання економіко-технологічного потенціалу регіонів України / Л. О. Лігоненко // Економіка України. – 2013. – №10. – С. 45-55.

12.Петренко Н. В. Сучасні тенденції розвитку процесів глобалізації та регіоналізації / Н. В. Петренко // Економічна стратегія і перспективи розвитку сфери торгівлі та послуг : зб. наук. пр. / МОНУ, Харківський держ. ун-т харчування і торгівлі; [відп. ред. О. І. Черевко]. – Х., 2013. – Вип.1№Ч.2. – С. 160 - 166

13.Регіональна економіка : навч. посіб. / І. В. Тараненко, О. В. Дашевська, С. С. 14.Яременко та ін. ; за заг. ред. І. В. Тараненко. – К. : Кондор, 2013. – 305 с. – ISBN 978-966-2781-50-2

15.Регіональна економіка : наук.-практ. журнал. – 4. – 2013

16.Тарасенко І. О. Методологічні положення прогнозування сталого розвитку підприємств легкої промисловості /І. О. Тарасенко // Актуальні проблеми економіки. – 2010. – № 7. – С. 153-163.

17.Умеров Р. Е. Організаційний механізм інвестування інноваційної діяльності малого та середнього бізнесу в Україні / Р. Е. Умеров // Актуальні проблеми економіки. – 2011. – № 12. – С. 160-163.

18.Царенко О. В. Інвестиційні механізми реалізації цільової стратегії інноваційного розвитку легкої промисловості регіону / О. В. Царенко // Інвестиції : практика та досвід. – 2010. – № 10. – С. 9-13.

19.Царенко О. В. Інноваційна інтеграція як ефективний механізм нарощення конкурентних переваг легкої промисловості регіональних економічних систем / О. В. Царенко // Інвестиції: практика та досвід. – 2010. – № 5 – С. 19.

20.Царенко О. В. Реінжиніринг малого бізнесу як засіб реалізації цільової стратегії інноваційного розвитку легкої промисловості регіонів / О. В. Царенко // Інвестиції : практика та досвід. – 2010. – № 9. – С. 62-65.

21.Янковець Т. М. Інноваційні стратегії підприємства легкої промисловості як засіб реалізації його інноваційного потенціалу / Т. М. Янковець // Актуальні проблеми економіки. – 2010. – №2. – С. 167-175

22.Державна служба статистики України: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/

23.Концепція загальнодержавної цільової програми розвитку промисловості на період до 2017 року: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:/gov.ua=2007.

24.Легка промисловість України: [Електронний ресурс] // Державна підтримка українського експорту / Міністерство економічного розвитку і торгівлі України. – Режим доступу: http://ukrexport.gov.ua/ukr/prom/ukr/9.html

25.Наслідки реформування та перспективи конкурентоздатності української економіки: [Електронний ресурс] [за ред. Статкевич М.В.]. – Режим доступу: www.dia-logs.org.ua

Додаток А

Динаміка індексів галузі легкої промисловості у 2012-2014 роки, %

Додаток В

Основні показники розвитку галузі легкої промислової

за 2007-2013рр.

№	Показники	Роки
		2007	2009	2010	2013
1	Обсяг реалізованої продукції, тис.грн.	232185,7	395027,6	369727,8	374646,7
2	Інвестиції в основний капітал, тис.грн.	10742	13402	8382	6186
3	Рентабельність операційної діяльності, %	6,2	5,4	1,9	0,8
4	Частка прибуткових підприємств, %	52,3	67,1	57,1	64,8
5	Середньорічна кількість найманих працівників, тис. осіб	7985	4940	4947	4647
6	Середньомісячна номінальна заробітна плата, грн.	628	1143	1535	1922