1.1. Значення легкої промисловості у господарському комплексі країни, її структура

Група галузей, що забезпечує населення тканинами, одягом, взуттям та іншими предметами споживання, становить легку промисловість.

Легка промисловість є однією з найважливіших серед галузей виробництва непродовольчих товарів. Продукція легкої промисловості йде на задоволення потреб населення, забезпечуючи його тканинами, одягом, взуттям та іншими предметами споживання, а також використовується в інших галузях промисловості у вигляді сировини і допоміжних матеріалів (у харчовій, машинобудуванні та ін.). Найбільш тісні зв’язки вона має із сільським господарством і хімічною промисловістю – основними постачальниками сировини для галузі, а також машинобудуванням.

Легка промисловість – це комплексна галузь, що включає майже 20 підгалузей, які можуть бути об’єднані в три групи [12]:

текстильна, в тому числі, бавовняна, лляна, вовняна, шовкова, трикотажна. Сюди входить первинна обробка льону, шерсті та ін., виробництво нетканих матеріалів, в’язання сіток, виробництво текстильної галантереї та ін.;

Провідна роль належить текстильній та швейній промисловості.

Текстильна промисловість об'єднує підприємства, які виробляють тканини (бавовняні, лляні, вовняні, шовкові), неткані матеріали, трикотажні, текстильно-галантерейні та інші вироби з рослинної (бавовник, льон-довгунець, коноплі, джут, кенаф), тваринної (вовна, кокони шовкопряда) та хімічної (штучні й синтетичні волокна) сировини. До неї належать: бавовняна, вовняна, шовкова, лляна, конопле-джутова, трикотажна, текстильно-галантерейна. Крім предметів народного споживання, вона виробляє й засоби виробництва (технічні, фільтрувальні та інші тканини, корд) [10].

Вовняна промисловість - одна з найстаріших підгалузей текстильної промисловості. Вона виробляє 7,0% усіх тканин України. Шовкова промисловість виробляє 20,5% усіх тканин України. Лляна промисловість розвинулася в Україні за радянський пе­ріод. Вона випускає 7,3 % тканин країни [2].

Зазначимо, що вітчизняні бавовняні підприємства повинні враховувати можливості використання місцевої сировини – вовни та льону. Тому вирішення дефіциту сировинних ресурсів полягає у виготовленні тканин із котоніну – модифікованого короткого лляного волокна, яке за властивостями близьке до бавовни і може використовуватись для виробництва тканин, трикотажу, вати, нетканих матеріалів, суміші бавовни з льоном або вовною. Відродження вівчарства в Україні сприятиме забезпеченню споживачів одягом, взуттям, м’ясом, сирами, а підприємств галузі – вовною, шкірою, хутром тощо.

Шкіряно-взуттєва промисловість після текстильної є найважливішою підгалуззю легкої промисловості.

На відміну від первинної обробки сировини, виробництво готової продукції характеризується складнішим розміщенням. Вибираючи варіант розміщення, беруть до уваги сировинний, споживчий і трудові фактори. Головним виступає фактор трудових ресурсів, бо легка промисловість — найбільш працемістка галузь, а водночас населення є споживачем готової продукції. Отож райони, забезпечені трудовими ресурсами, масово споживають продукцію легкої промисловості, створюючи цим сприятливі умови для розміщення її підприємств [11].

Загальновідомо, що витрати на створення одного робочого місця в легкій промисловості в десятки разів менші, ніж, наприклад, у металургійній, хімічній і багатьох інших фондо та наукомістких галузях. Тому економічне зростання більшості розвинутих країн світу, як правило, спиралось на виробництво товарів легкої промисловості, виготовлення і реалізація яких, при незначних капіталовитратах на створення робочих місць та низьких енерговитратах, приносило «швидкі» гроші, а крім того, забезпечувало зайнятість значної частини населення.

Варто зауважити, що легка промисловість у даний час є ледве не головним «полем битви» між індустріально розвиненими країнами та країнами, що розвиваються. Важливість цієї частини економіки визначається її розмірами – третє місце після туризму та інформаційних технологій [14, 16]. У таких умовах відродження та подальший розвиток вітчизняних підприємств легкої промисловості можливі лише на інноваційних засадах, тобто на використанні принципово нових прогресивних технологій, організаційно-управлінських систем.

Вважаємо, що конкурентоспроможність продукції легкої промисловості в майбутньому менше залежатиме від вартості праці, а більше – від її продуктивності, якості, дизайну, швидкості оновлення асортименту, від розвитку послуг з доставки і обслуговування споживачів і маркетингу [10].

Збільшення продуктивності праці, поліпшення якості, дизайну, підвищення швидкості оновлення асортименту можливі за рахунок удосконалення технології виготовлення продукції та розробки нових технологій [1].

Складним завданням сьогодні є забезпечення кардинальних змін у прядінні та ткацтві, де основні процеси виготовлення тканин є архаїчними – залишились майже незмінними з віддалених часів. Так, ткацтво характеризується низькою продуктивністю та великою кількістю підготовчих операцій: перемотуванням пряжі з прядильних поковок на бобини і човникові шпулі; снуванням, шліхтуванням, проборкою, під час яких пряжа постійно витягується, втрачає значну частину пружних властивостей.[2]