2. Шляхи покращення роботи відділу Державної виконавчої служби Бердичівського міськрайонного управління юстиції

Для виходу України з кризи необхідно створити ефективну систему державного управління, що є одним із головних завдань сучасного українського державотворення. Особливим інститутом держави, її управлінського апарату є система державної служби. Вона складається з правових, організаційних і процесуальних структур, а також із державних службовців - осіб, які спеціально підготовлені й професійно зайняті в системі державних органів. Державні службовці є основним ресурсом державної служби. Саме тому при фундаментальній переоцінці роботи державних органів, їх реформуванні необхідно звертати особливу увагу на управління, людськими ресурсами в системі державної служби.

Першочерговими питаннями покращення роботи з добору, підготовки і розстановки кадрів у системі державної служби пропонується вважати розробку удосконалення стандартів державної служби.

Необхідно зазначити, що украй низький рівень виконання рішень судів є наслідком застарілого підходу до процесу примусового виконання, спробою застосовувати традиційні механізми до сучасної моделі суспільних відносин. Чинний Закон України «Про Державну виконавчу службу» та Закон України «Про виконавче провадження» значною мірою вичерпали свій потенціал, який був закладений лише як перехідний на шляху до створення дійової європейської моделі системи примусового виконання судових рішень. Робота семи тисяч виконавців протягом майже десяти років не могла забезпечити гарантування результатів правосуддя, адже за наявного законодавчого підходу інакших результатів марно було б очікувати.

У зв’язку з цим для виправлення ситуації та для забезпечення справжнього прориву в організації виконання судових рішень і в наближенні нашої країни у цій сфері до Європи необхідно зробити такі кроки:

1. посилення судового контролю за виконанням рішень судів - переважна більшість скарг на дії або бездіяльність державних виконавців розглядаються не судами, а в адміністративному порядку органами виконавчої влади. При цьому оскарження дій державних виконавців зазвичай використовується боржниками з метою перешкодити проведенню виконавчих дій. Особливо активно боржники спрямовують скарги саме до того органу, який безпосередньо організовує виконання рішень. Переважно їх мета — ухилитися від виконання рішень.

Тим самим на законодавчому рівні склалася парадоксальна ситуація, коли держава більшою мірою захищає боржника, а не стягувача, і фактично відкриває йому законні можливості для ухилення від виконання судових рішень. Основною функцією судового рішення є відновлення порушених прав заявника. Заради цього відновлення держава має визначити пріоритет інтересів постраждалої сторони — стягувача, права якої було визнано через суд. Саме такий правовий зміст має лягти в основу сучасної доктрини забезпечення виконання рішень. Натомість у чинному законодавстві боржнику створено численні можливості активно протидіяти виконанню судового рішення й не нести при цьому жодної відповідальності. Парадокс полягає в тому, що, фактично, за чинним правовим режимом, виконання рішення суду неможливе без згоди боржника на вчинення кожної процесуальної дії, що алогічно по суті [12].

А тому необхідно змінити роль боржника у виконавчому провадженні: боржник повинен передусім усвідомлювати свій обов’язок виконати рішення, яке набрало законної сили. Решта особливостей його правового статусу, які є на сьогодні, — можливість оскарження процесуальних дій державного виконавця — повинні бути докорінно змінені. У зв’язку з цим пропонується відійти від можливості адміністративного оскарження боржником дій державного виконавця і забезпечити виключно судову процедуру. Адже тільки суд, який виносив рішення, повинен вирішувати можливість або неможливість його виконання, з огляду на докази боржника, і жодна інша посадова особа не має права цього робити.

Крім того, необхідно переглянути перелік процесуальних дій та рішень державного виконавця, які можуть бути оскаржені у судовому порядку, та надати право оскарження до суду лише тих дій і рішень, які безпосередньо впливають на перебіг виконання [12].

2. Подолання корупціогенних чинників – важливою складовою системи заходів щодо підвищення дієвості виконання судових рішень державної виконавчої служби є боротьба з корупцією. Для успішної роботи на цьому напрямі передусім слід переглянути чинне законодавство про виконавче провадження у частині обсягу дискреційних повноважень дер­жавних виконавців, які дають змогу останнім зловживати своїми процесуальними правами з метою одержання матеріальних благ чи особистої вигоди.

Так, передбачається вилучити цілий ряд дискреційних норм, які давали можливість дер­жавному виконавцеві на власний розсуд зупиняти виконавче провадження, проводити чи не проводити виконавчі дії тощо. Запропоновано істотно обмежити право державного виконавця зупиняти виконавче провадження. Не секрет, що, використовуючи це право, державні виконавці зупиняють найбільш резонансні чи великі за сумами виконавчі провадження.

Водночас шляхом спрощення самої процедури виконання буде запропоновано законодавчо скасувати термін на добровільне виконання рішення, строк надання якого нині залежить від державного виконавця [12].

3. Забезпечення доступу державного виконавця до інформації про боржника – чинний нині порядок розшуку майна полягає у направленні до відповідних органів запитів та отриманні відповідей. Зазвичай на це витрачається багато часу, що призводить до зволікання процесу виконання рішень, оскільки у державних виконавців немає доступу до баз даних та реєстрів. Реєстри відіграють дуже важливу роль у пошуку інформації про майно та кошти боржника, а також з’ясуванні наявності чи відсутності прав інших осіб на це майно. Державні виконавці повинні мати безпосередній доступ до них. Однак глибина цієї проблеми полягає в тому, що наявні реєстри не мають повної інформації, деякі перебувають на стадії створення, інші — не пристосовані для використання з метою звернення стягнення на майно боржника.

Однією з умов належного та якісного виконання рішень перш за все повинен бути доступ державного виконавця до інформації про рахунки боржників і відомостей про рух коштів на цих рахунках. Проте умови розкриття банками інформації на запити державних виконавців обмежують функції та повноваження державних виконавців і не сприяють досягненню мети виконавчого провадження — повного та своєчасного виконання рішень.

Інформація про стан банківських рахунків може бути розкрита банківськими установами лише щодо конкретної юридичної або фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності, тільки на виконання виконавчих документів, виданих на підставі рішень судів. За виконавчими документами, виданими на підставі інших органів (посадових осіб), інформація не розкривається [12].

4. Посилення відповідальності за невиконання рішення суду – законом на державного виконавця покладено обов’язок у разі наявності ознак злочину в діях особи, яка умисно перешкоджає виконанню рішення чи іншим чином порушує вимоги законодавства про виконавче провадження, надсилати до відповідних правоохоронних органів подання про притягнення винної особи до кримінальної відповідальності. При розгляді подань дер­жавних виконавців як органами прокуратури, так і органами внутрішніх справ не завжди виконуються вимоги Кримінального процесуального кодексу України, зокрема щодо термінів їх розгляду, трапляються численні випадки безпідставної відмови в порушенні кримінальних справ, невчасного направлення або взагалі не направлення до органів Державної виконавчої служби копій постанов про відмову в порушенні кримінальних справ [12].

5. Взаємодія з правоохоронними органами та іншими державними органами – незважаючи на те, що безпосереднє проведення виконавчих дій з примусового виконання рішень законом покладено на державних виконавців, практика свідчить, що окремі напрями цієї роботи можливо забезпечити лише у тісній взаємодії з органами прокуратури, міліції, митниці та податковими органами. Не до кінця врегульованим залишається питання організації розшуку органами внутрішніх справ майна боржника та стан виконання рішень судів про конфіскацію майна, вилученого митними органами.

Є проблеми зі зберіганням конфіскованого майна після його опису державним виконавцем, із розбіжністю між оціненою вартістю майна, яке вилучається митними органами за порушення митного законодавства, та оцінкою, проведеною під час здійснення виконавчого провадження, а також із подальшим розпоряджанням нереалізованим конфіскованим майном [12].

6. Підвищення статусу державного виконавця – одним із основних чинників неналежного виконання рішень є низький правовий та соціальний статус осіб, які покликані виконувати цю функцію держави. Середній оклад державного виконавця по Україні ледь вирівнюється із встановленим прожитковим мінімумом. В умовах необхідності цілодобової роботи, постійного ризикування своїм здоров’ям, а інколи — й життям під час складних виконань, при постійному інтелектуальному напруженні при вирішенні казуальних проблем, відстоюванні інтересів держави державний виконавець повинен знати, що держава йому гарантує належну оцінку його знань та вмінь і забезпечить гідну оплату праці, адекватну важливості виконуваної ним роботи. Крім того, важливою складовою у підвищенні суспільного статусу державного виконавця, зміні ставлення до нього як до представника влади є підвищення рівня його захищеності під час виконання своїх обов’язків. Це стосується встановлення кримінальної відповідальності за чинення державному виконавцеві перешкод, загрозу його життю, здоров’ю, майну під час виконання ним своїх службових обов’язків, а також загрозу життю, здоров’ю та майну його близьких [12].

Отже, у роботі державної виконавчої служби є деякі недоліки, але існують шляхи покращення роботи виконавчої служби, введення і дотримання яких сприятиме належному виконанню обов'язків, що покладені законом на державних виконавців.