4.2. Теоретичні питання до заняття

1. Що таке доброякісні пухлини?

2. Які ви знаєте доброякісні пухлини вульви?

3. Діагностика доброякісних пухлин вульви.

4. Лікування доброякісних пухлин вульви.

5. Які ви знаєте доброякісні пухлини піхви?

6. Діагностика доброякісних пухлин піхви.

7. Лікування доброякісних пухлин піхви.

8. Доброякісні пухлини матки.

9. Що таке лейоміома матки?

10. Клініка лейоміоми матки.

11. Основні методи діагностики лейоміоми матки.

12. Основні методи лікування лейоміоми матки.

13. Показання до оперативного лікування.

14. Види оперативних втручань при лейоміомах матки.

15. Що таке кіста яєчника?

16. Що таке кістома яєчника?

17. Класифікація кістом яєчника.

18. Епітеліальні пухлини яєчника: види, клінічні прояви.

19. Гормонопродукуючі і гормонозалежні| пухлини яєчника: види, клінічні прояв|вияви|и.

20. Герміногенні пухлини яєчника: види, клінічні прояви.

21. Що таке ліпідно-клітинні пухлини.

22. Що таке вторинні пухлини яєчників.

23. Основні методи діагностики пухлин яєчників.

24. Основні методи лікування пухлин яєчників.

25. Які ви знаєте пухлиноподібні утворення яєчників, клініка, тактика ведення?

26. Гормональна регуляція розвитку молочних залоз.

27. Дисгормональні захворювання молочної залози: причина.

28. Мастопатія, визначення, класифікація.

29. Основні методи лікування мастопатій.

4.3. Практичні завдання, які виконуються на занятті

1. Проведення огляду зовнішніх статевих органів, стінок піхви і молочної залози.

2. Збір спеціального гінекологічного анамнезу, оцінка результатів лабораторного обстеження (загального і біохімічного аналізів крові, сечі, коагулограми і ін.);

3. Проведення забору|забір| матеріалу з|із| пухлин зовнішніх статевих органів і піхви для цитологічного| і гістологічного досліджень.

4. Проведення пункції пухлини молочної залози.

5. Оцінювати|оцінювати| результати цитологічного|, гістологічного досліджень;

6. Оцінювати|оцінювати| результати гінекологічного, бімануального| дослідження при лейоміомах матки і доброякісних пухлинах яєчників.

7. Оцінювати результати УЗД органів малого тазу і молочної залози;

8. Складати план обстеження хворого при різних нозологічних видах гінекологічної патології і патології молочної залози.

9. Складати план лікування хворих з доброякісними пухлинами зовнішніх статевих органів, матки, яєчників і молочної залози.

10. Курація хворих з доброякісними пухлинами зовнішніх статевих органів, матки, яєчників і молочної залози.

5. Зміст теми

5.1. Доброякісні пухлини зовнішніх статевих органів.

5.1.1. Доброякісні пухлини вульви.

До доброякісних пухлин вульви відносяться: фіброма, міома, ліпома, гемангіома.

Фіброма – сполучнотканинна| пухлина округлої або овальної форми, частіше поодинок|поодинока|а, на широкій основ|основі|і або ніжці. Локалізується найчастіше в області статевих губ або в ділянці переходу на піхву, щільної консистенції, безболісна, відмічається повільний ріст.

Міома – пухлина, що складається з|із| м'язових волокон. Розрізняють лейоміому (пухлина з|із| гладком'язевої тканини) і рабдоміому| (пухлина |із|з поперечнопосмугованої| м’язевої тканини). Локалізується в товщі великих статевих губ, має щільноеластичну| консистенцію, ро|зростає|сте пов|повільно|ільно, безболісна, рух|жвава|ома.

Ліпома – пухлина, що складається з жирової тканини. Найчастіше локалізується в області лобка або великих статевих губ, м'якої консистенції, округлої форми, не спаяна зі шкірою, має капсулу, росте повільно.

Гемангіома розвивається з судинних зачатків, що відокремилися в процесі ембріогенезу, за типом вродженої вади розвитку судин шкіри і слизових оболонок зовнішніх статевих органів. Частіше локалізується в області великих статевих губ у вигляді вузла синюшного або багрового кольору. Пухлина швидко росте, може досягати великих розмірів.

При всіх доброякісних пухлинах вульви|, основною скаргою у пацієнток |з'являється|є наявність пухлиноподібного |утворення|утворення в ділянці зовнішніх статевих органів. Діагноз ставиться на підставі огляду, пальпації, кольпоскопії і біопсії пухлини.

Лікування доброякісних пухлин вульви – оперативне.

5.1.2. Доброякісні пухлини піхви.

До доброякісних пухлин піхви відносяться: фіброма, міома, фіброміома|, кіста. Вони утворюються |із|з м'язової та сполучної тканини стінки піхви. Зазвича|звично|й невеликих розмірів, розташовуються під слизовою оболонкою піхви,|всереди |зростаютьу вигляді поодинокої пухлини на широкій основ|основі|і, рідше – на тонкій ніжці. Рухом|жваві|і, щільної консистенції.

Кіста піхви виникає із|із| залишків гартнерового| ходу або циліндрового епітелію мюллерових| ходів. Форма кісти – округла, консистенція – м’яко-| або тугоеластична|. Стінка кісти складається із сполучної тканини, внутрішня поверхня вистелена циліндричним або кубічним епітелієм, і|інколи|ноді багатошаровим плоским.

Всі доброякісні пухлини піхви, як правило, безсимптомні. Найчастіше виявляються випадково при профооглядах.

Діагностуються шляхом огляду, пальпації, біопсії пухлини.

Лікування – хірургічне.

5.2. Доброякісні пухлини матки.

До доброякісних пухлин матки відносяться міома матки і поліпи ендометрію.

5.2.1. Міома матки є пухлиною, що складається|перебуває|, переважно, з|із| гладком'язевих волокон матки з|із| тонкими прошарками|прошаруваннями| сполучної тканини. Якщо в пухлині співвідношення фіброзної і м'язевої тканини приблизно однакове, пухлина носить назву – фіброміома|. Перевага сполучної тканини над м’язевою в співвідношенні 3:1 або 2:1 характерно для фіброми. Згідно Міжнародної статистичної класифікації хвороб і проблем, пов'язаних із здоров'ям (1995), доброякісні стромальні| пухлини матки (фіброми, фіброміоми|, міоми) об'єдн|з'єднані|ані терміном лейоміоми.

По розташуванню пухлинного вузла розрізняють:

- інтрамуральні або інтерстиціальні фіброматозні вузли, коли вузол розташований в товщі м'язевого шару матки;

- субсерозні вузли, якщо пухлина знаходиться під серозною оболонкою матки;

- субмукозні| вузли – пухлина розташован|схильна|а під слизовою оболонкою матки.

При розташуванні субсерозного|серозного| фіброматозного вузла між листками широкої зв'язки|в'язки| матки – це міжзв'язковий або інтралігаментарний| фіброматозний вузол. Субмукозний фіброматозний вузол, що опустився на тонкій ніжці в цервікальний канал називається таким, що народжується. Інтрамуральний вузол в товщі шийки матки – шийковий| вузол.

Розмір вузлів може варіювати від мікроскопічного, до розмірів матки, що відповідають доношеній вагітності.

Основними клінічними проявами|виявами| лейоміоми матки є|з'являється| класична тріада симптомів: кровотечі або порушення оваріоменструалього| циклу, біль внизу живота та ознаки стиснення| сусідніх органів.

Порушення менструального циклу є|з'являється| найбільш характерним|вдача| симптомом доброякісної пухлини матки, він виявляється гіперполіменореєю| або ациклічними кровотечами.

Біль, як правило, локалізується в нижніх відділах живота та у попереку. Постійний ниючий біль відмічається при субсерозних і міжзв'язкових фіброматозних вузлах, це обумовлено розтягуванням очеревини, що покриває ці вузли. При порушенні кровопостачання пухлини або кровообігу в ній, виникає ішемія і, як наслідок, вторинні зміни – некроз, крововиливи, тоді на тлі ниючого болю з'являються гострі болі, можливо, з ознаками «гострого живота» і перитоніту.

При великих розмірах фіброматозного вузла і повільному його зростанні|зрості|, характерні|вдача| ниючі болі впродовж|упродовж| всього менструального циклу. Переймоподібний біль має місце під час менструації при субмукозному| розташуванні вузлів. При розташуванні пухлини по передній поверхні матки біль іррадіює| в ділянку сечового міху|пузиря|ра, при локалізації пухлинного вузла по задній поверхні матки – в пряму кишку. Інтралігаментарні вузли можуть виклика|спричиняти|ти сильні болі від стиснення| нервових сплетень.

Клініка лейоміоми матки залежить від розташування пухлинних вузлів, їх розмірів і напрямку росту.

Для підслизової локалізації лейоміоматозного| вузла найбільш характерним|вдача|и клінічними проявам|виявами|и |з'являються|є порушення менструальної функції за типом мено-| і метрорагії. Пухлини, як правило, росту|зростають|ть поступово до розмірів відповідних 8-10 тиж|. вагітності. Типовим клінічним проя|виявом|вом підслизових лейоміо|з'являються|м є переймоподібні болі внизу живота та у попереку.|попереку В процесі зроста|зросту|ння вузла може відбутися його народження, рідк|із|о з виворотом матки.

При міжзв'язковому або інтрамуральному розташуванні лейоміоми збільшується об'єм|обсяг| порожнини матки і площі|майдан| поверхні ендометрію, тому збільшується тривалість менструацій за типом гіперполіменореї|.

Субсерозні|серозні| фіброматозні вузли не впливають на скорочувальну|скорочувальну| функцію матки, тому характер|вдача| менструації при такій локалізації пухлини не змінюється. Біль може виникнути при розтягуванні очеревини, що покриває пухлину або при ускладненні, яке пов'язане з перекрутом| ніжки вузла, або стисненням| суміжних органів.

Тиск на сечовий міхур фіброматозного вузла, розташованного|схильним| по передній стінці матки, |пузиря|призводить|призводить| до порушення сечовипускання. Якщо вузол великих розмірів розташований|схильний| по задній стінці – до стиснення| прямої кишки. Міжзв'язкові лейоміоми матки, які ростут|зростають|ь в параметрії, можуть перетискати сечоводи, судин|посудини|и, нерви.

У 30 % хворих лейоміомою матки не відмічається клінічних ознак захворювання і пухлина може бути виявлена випадково при профілактичному огляді (Віхляєва е.М., 1982).

Діагностика міоми матки здійснюється шляхом вивчення анамнезу хвороби, скарг, гінекологічного обстеження хворого (виявлення збільшеної матки з|із| наявністю щільних, різних розмірів і рухливості| вузлів). Найбільш актуальні наступн|слідуючі|і додаткові методи обстеження: УЗ|вузд|Д, МРТ, гістероскопія, діагностичне вишкрібання порожнини матки.

Ультразвукове сканування – найбільш поширений метод діагностики доброякісних пухлин матки, основним діагностичним критерієм лейоміоми матки при цьому є збільшення її розмірів, деформація контурів, наявність округлої або овальної форми структур з меншою акустичною щільністю, чим міометрій.

Метод комп'ютерної томографії (КТ) відрізняється високою чутливістю (88,9%). Доброякісні пухлини матки на томограмах мають чіткі контури, однорідну структуру за рахунок щільності тканин. За|із| допомогою КТ легко визначити розташування вузла, вторинні|повторні| його зміни у вигляді кальцинатів| і некрозу.

Метод ядерно-магнітно-резонансної томографії (МРТ) дозволяє зробити якісну оцінку структури тканини, визначити ступінь розповсюдження пухлинного процесу. Завдяки високій роздільній здатності методу, зображення геніталій виходить чітким і зрозумілим, навіть у жінок з вираженим ожирінням. При пухлинах матки МРТ дає значно більше інформації, чим комп'ютерна томографія.

Залежно від особливостей морфологічної структури (переважання строми або паренхіми), міоматозні| вузли на томограмах відрізняються інтенсивністю зображення. Вузли |із|з переважанням гладком'язових елементів світліші за рахунок високоінтенсивного сигналу, а і|із|з стромальним| елементом – темні за рахунок низькоінтенсивного| сигналу.

Гістероскопія і гістероцервікоскопія| мають високу діагностичну цінність для виявлення гладком'язевих пухлин матки, розташовани|схильних|х субмукозно|, для уточнення їх розмірів і локалізації.

Цитологічне та гістологічне дослідження зішкріба порожнини матки при міомах матки не актуально, оскільки пухлинні вузли не контактують з ендометрієм.

Лікування може бути консервативним або хірургічним. Консервативній терапії підлягають хворі з|із| міомою матки розмірами пухлини до 12 тижнів вагітності, за винятком субмукозних| вузлів, що викликают|спричиняють|ь кровотечу. Терапевтична дія повинна бути направлена|спрямоване| на гальмування |зросту|росту пухлини (гестагени|, гестаген-естрогенові| препарати, антигонадотропіни|), корекції анемії,| метаболічних порушень, імуностимуляція, вітаміни.

Показанням|показникам| для хірургічного втручання з приводу міоми матки є|з'являються|:

1). пухлина матки, що перевищує розміри 12-тижневої|тижневої| вагітності;

2). підозра|підозріння| на малігнізацію| пухлини;

3). швидкий |зріст|ріст пухлини, особливо в період періменопаузи| і менопаузи;

4). наявність субмукозних| вузлів і субсероз|серозних|них вузлів на довгій ніжці;

5). пухлини матки, що| локалізовані в шийці матки;

6). менорагії, метрорагії, гіперполіменор|із|еї, що призвели до| |наступ анемії ;

7). ознаки стиснення| пухлиною суміжних органів.

Об'єм|обсяг| хірургічного втручання залежить від віку хворої, анатомічного розташування пухлинних вузлів, їх розмірів, загальної|спільної| кількості та ін. Основні об'єми|обсяги| хірургічних втручань при фіброміомі| матки: міомектомія, видаленн|віддалення|я субмукозного| вузла, енуклеація фіброматозного вузла, дефундація| матки, надпіхвова ампутація матки без придатків |із|і з придатками, екстирпація| матки без придатків|із| і з придатками.

5.3. Доброякісні пухлини яєчників.

Доброякісні пухлини яєчників складають 75-80 % від всіх пухлин яєчників.

До доброякісних пухлин яєчників відносяться такі поняття як кісти і кістоми яєчників. Кісти яєчників це пухлиноподібні утворення, що характеризуються скупченням рідини, серед нормальної тканини яєчників, оточені чіткою капсулою. До них відносяться: фолікулярна кіста яєчника, кіста жовтого тіла, параоваріальна кіста. Кістома – це істинна пухлина яєчника, якій властиві всі характеристики пухлинного росту (доброякісного).

В жодному з органів не зустрічається такої гістологічної різноманітності пухлин як в яєчнику. Згідно Міжнародної гістологічної класифікації, складеної експертами ВОЗ (1973), пухлини яєчників розділяються на вісім груп. Враховуючи її складність для сприйняття не тільки студентом, але і практичним лікарем, С.К. Серов (1978) запропонував більш спрощеніший варіант цієї класифікації.

I. ЕПІТЕЛІАЛЬНІ ПУХЛИНИ

А. Серозні, муцинозні, ендометріоїдні, мезонефроїдні (світлоклітинні), змішані;

а). доброякісні – цистаденома|, аденофіброма|, поверхне|поверхова|ва папілома;

б). пограничні|пограничні| – проміжні форми цистаденом| і аденофібром|;

у). злоякісні – аденокарцинома, цистаденокарцинома, папілярна карцинома.

Б. Пухлина Бренера.

а). доброякісна;

б). погранична;

у). злоякісна.

II. ПУХЛИНИ СТРОМИ СТАТЕВОГО ТЯЖА.

А. Гранульзо-текаклітинні пухлини: гранульозоклітинні, група теком-фібром, пухлини, що не класифікуються.

Б. Андробластоми, пухлини з|із| клітин|клітин| Сертолі і Лейдіга (диференційовані, проміжні, низькодиференційовані|).

В. Гінандробластоми.

Г. Пухлини, що не класифікуються.

III. ЛІПІДНО-КЛІТИННІ ПУХЛИНИ.

IV. ГЕРМІНОГЕННІ ПУХЛИНИ.

А. Дисгермінома.

Б. Пухлина ендодермального синуса.

В. Ембріональна карцинома.

Р. Поліембрінома.

Д. Хоріонепітеліома.

Е. Тератоми (зріла, незріла).

Ж. Змішані герміногенні пухлини.

V. ГОНАДОБЛАСТОМА.

VI. ПУХЛИНИ М'ЯКИХ ТКАНИН (неспецифічні для яєчників).

VII. ПУХЛИНИ, ЩО НЕ КЛАСИФІКУЮТЬСЯ.

VIII. ВТОРИННІ (МЕТАСТАТИЧНІ) ПУХЛИНИ.

IX. ПУХЛИНОПОДІБНІ І ПЕРЕДПУХЛИННІ ПРОЦЕСИ: лютеома вагітності, гіпертекоз, фолікулярні кісти, кіста жовтого тіла, ендометріоз, запальні процеси, параоваріальні кісти.

5.3.1. Епітеліальні пухлини яєчників складаються з одного або декількох типів епітелію строми в різних комбінаціях.

5.3.1.1. Серозна епітеліальна кістома яєчників. Клітини серозних пухлин продукують серозну рідину або муцин. Серозні пухлини бувають одно- або багатокамерні, крупних розмірів. Стінки їх щільні, вміст прозорий, світлий, внутрішня поверхня капсули – гладка.

При вагінальному дослідженні визначається гладкостінне| рухом|жваве|е утворення округлої або овоїдной| форми збоку або позаду від матки.

Досить часто зустрічаються папілярні серозні цистаденоми|, які характеризуються наявністю папілярних розростань на внутрішній поверхні капсули кісти. Вони частіше двосторонн|двобічні|і. Основними скаргами пацієнток при цій патології |з'являються|є: біль внизу живота, при перекруті| ніжки пухлини – гострий, бувають дизуричні| розлади, збільшення живота в об'|обсязі|ємі, безпліддя.

Діагноз встановлюють на підставі клінічного перебігу захворювання, даних бімануального і ультразвукового дослідження.

5.3.1.2. Муцинозні або псевдомуцинозні пухлини. Це кісти, епітеліальний компонент яких схожий з епітелієм цервікального каналу. Це багатокамерні округлі або овальної форми пухлиноподібні утворення з нерівною поверхнею. Вони містять тягучу каламутну рідину, частіше бувають односторонніми. Величина варіює від невеликих розмірів до гігантської пухлини.

Клінічно виявляються болями, закрепами, відчуттям|почуттям| тяжкості|тягаря| внизу живота, дизуричними| розладами, збільшенням живота. Найбільш часта скарга – тупий,ниючий,тягнучий біль внизу живота, інод|інколи|і нападоподібний, гострий.

При вагінальному дослідженні пальпується товстостінна пухлина тугоеластичної| консистенції збоку або позаду від матки, поверхня пухлини нерівна за рахунок багатокамерності|. Рідко вражаєть|приголомшує|ся обидва яєчники, як правило,|наявний| є добре вираже|виказувати|на ніжка, у зв'язку з чим, буває її перекрут|.

Різновидом муцинозної| пухлини яєчників |з'являється|є псевдоміксом|міксома|а.

5.3.1.3. Ендометріоїдні пухлини. Походять із залишків мюллерового епітелію. Це одно- або багатокамерне пухлинне утворення, що містить шоколадного кольору густу рідину. Внутрішня поверхня капсули вкрита ендометріоїдним епітелієм, який функціонує циклічно, як і епітелій порожнини матки. Частіше це одностороння пухлина, хоча зустрічається і двостороння локалізація. Основна скарга це болі внизу живота, в основному, під час або після менструації.

5.3.1.4. Мезонефроїдні світлоклітинні пухлини зустрічаються рідко.

5.3.1.5. Пухлина Бренера – новоутворення, що рідко зустрічається, яке складається з епітеліальних компонентів, розташованих у вигляді включень серед сполучної тканини яєчників. Пухлина має овальну або округлу форму, гладку зовнішню поверхню і невеликі розміри.

5.3.2. Пухлини строми статевого тяжа|. Це група гормонопродукуючих| і гормональнозалежних| пухлин. Гормонально-активними пухлинами яєчників називають новоутворення, що походять з гормонально активних структур «жіночої» і «чоловічої» част|частки|ини гонади|, секретуючі| відповідно естроген і андрогени, обумовлюючи| відповідно розвиток фемінізуючих або вірилізуючих| симптомів. Їх виникнення пов'язують з наявністю ембріональних залишків і порушенням гормонального балансу в організмі. На відміну від всіх інших пухлин яєчників, гормонопродукуючі| пухлини характеризуються клінічно в|виказувати|ираженою картиною захворювання.

5.3.2.1. Гранульозоклітинна пухлина. Буває переважно односторонньою, рідко досягає великих розмірів. Джерело її зростання – гранульоза фолікулів і мозкові тяжі. Клінічні прояви обумовлені гормональною активністю пухлини, що викликає зміни зовнішнього вигляду хворої, що обумовлене продукуванням клітинами пухлини естрогенних гормонів. У дівчаток виникає передчасне статеве дозрівання, збільшення молочних залоз, поява вторинних статевих ознак. У жінок періоду менопаузи поновлюються менструації, часто – метрорагії. У дітородному віці нерідкі кровотечі, іноді аменорея, безпліддя, часті викидні. Жінки старшого віку виглядають молодшими за свої роки. Разом з ознаками гіперестрогенії виникають підвищення тургору шкіри, нагрубання молочних залоз. При цьому яєчники можуть бути трохи збільшені.

5.3.2.2. Текома.. Розвивається з клітин внутрішньої оболонки фолікула або із строми яєчників. Клінічні прояви її приблизно такі ж як і при гранульозоклітинній пухлині і обумовлені підвищеною продукцією естрогену. При вагінальному дослідженні визначається дещо збільшена матка і утворення яєчника щільної консистенції, рухоме, безболісне, одностороннє.

5.3.2.3. Фіброма.. Розвивається зі строми яєчника, - одностороння пухлина солідної будови. Відрізняється повільним зростанням, щільною консистенцією, може протікати безсимптомно. При вагінальному дослідженні фіброма яєчників розташовується позаду або збоку від матки. У діагностиці допомагає ультразвукове дослідження.

5.3.2.4. Андробластома. Розвивається з елементів чоловічої гонади. У клінічному перебізі переважають ознаки дефемінізації і маскулінізації жіночого організму. Захворювання в більшості випадків починається з аменореї, поступового падіння лібідо, зростання волосся за чоловічим типом, повільного облисіння, уплощення молочних залоз, огрублення голосу. При обстеженні визначається пухлина в ділянці додатків матки, безболісна, еластичної консистенції, рухома, як правило, одностороння.

5.3.2.5. Гінандробластома. Це комбінована пухлина, в якій з одного боку є структури, характерні для гранульозоклінинної пухлини, з іншої – типові канальці, що вкриті клітинами типу сустеноцитів. Клініка цієї пухлини може характеризуватися невеликою естрогенізацією.

5.3.3. Ліпідноклітинні пухлини. Це пухлини, що рідко зустрічаються, з|із| дистопованого| кіркового шару наднирників – гіпернефроми, лютеоми|. Клінічно проявляються дефемінізацією, маскулінізацією, наявністю синдрому Кушинга, безпліддям, ановуляцією, аменореєю, зростанн|зростом|ям волосся на верхній губі і підборідді.

5.3.4. Герміногенні пухлини. Виникають з|із| елементів недиференційованої гонади| у зв'язку з генетичними порушеннями і вадам|вадами|и розвитку.

5.3.4.1. Дисгермінома. Це пухлина, що зустрічається найчастіше. Деякі фахівці відносять її до доброякісних, проте дана пухлина відрізняється швидким зростанням і рано дає лімфогені метастази. Пухлина не має гормональної активності. Основна ознака захворювання – болі внизу живота.

5.3.4.2. Пухлина ендодермального синуса і ембріональні карциноми. Це пухлини, що рідко зустрічаються, відрізняються високим ступенем злоякісності. Метастазують лімфогенно, гематогенно та імплантаційно.

5.3.4.3. Тератома. Є похідною зародкових листків. Буває кістозною і солідною. Велику частину зрілих тератом яєчників складають кістозні, до яких відносяться дермоїдні кісти. Це однокамерне утворення з гладкою поверхнею.

Незріла тератома – злоякісна пухлина.

Клінічно виявляються болями в животі. Менструальна функція не порушується.

5.34.5. Гонадобластома. Це гомолог різних стадій розвитку статевої залози. Пухлина дуже рідкісна|рідка|, зустрічається у|біля| хворих з дизгінезією| гонад|. Клінічні проя|вияви|ви – симптоми вірилізациї|. Пухлина частіше однобічна|однобічна|.

5.3.6. Пухлини м'яких тканин, неспецифічні для яєчників. Ці пухлини діагностуються відповідно до гістологічної класифікації пухлин м'яких тканин.

5.3.7. Пухлини, що не класифікуються. До цієї групи відносять пухлини, які не можуть бути зараховані до тих видів новоутворень, що згадані вище.

5.3.8. Вторинні|повторні| (метатстатичні|) пухлини. Вони складають 20 % від всіх пухлин яєчників, виникають в результат|унаслідок|і метастазування злоякісних пухлин різної локалізації лімфогенним, гематогенним і імплантаційно-трансперитонеальним| шлях|колією|ом.

5.3.9. Пухлиноподібні утворення яєчників.

До них відносяться кісти яєчників, які виникають в результаті накопичення рідини в попередній порожнині, без епітеліального вистилання. Результатом даних утворень може бути: зворотній розвиток, перетворення на істинну пухлину, перекручування ніжки пухлини.

5.3.9.1. Найчастіше зустрічаються фолікулярні кісти яєчників. Накопичення рідини відбувається за рахунок транссудації її з кровоносних судин, фолікулярний епітелій в накопиченні рідини участі не приймає. Фолікулярна кіста є однокамерним, тонкостінним кістозним утвореням зі світлим прозорим вмістом. Хворі скаржаться на біль внизу живота, порушення менструального циклу. Розмір фолікулярної кісти рідко перевищує 8-10 см.

5.3.9.2. Кісти жовтого тіла. Причиною їх утворення можуть бути запальні зміни яєчників. По розмірах, консистенції, формі і клінічних проявах, вони аналогічні фолікулярним кістам.

5.3.9.3. Параоваріальна кіста. Як правило, виникає з ембріонального залишку вольфового каналу. Є ретенційним утвореням. Яєчник участі в її утворенні не приймає. Капсула її тонкостінна, вміст прозорий, розмір – невеликий. Розвивається безсимптомно і, як правило, є випадковою знахідкою при профогляді.

Основні методи діагностики пухлин яєчників: клінічні методи (анамнез, скарги, ректовагінальне| дослідження); УЗ|вузд|Д; КТ; МРТ; визначення онкомаркерів| (СА-125); дослідження шлунково-кишкового тракту (фіброколоно-|, фіброгастроскопія); цитологічний| метод дослідження випота|у з порожнин і ін.

Основним методом лікування всіх істинних пухлин яєчників є|з'являється| хірургічний. Об'єм|обсяг| операції залежить від: виду пухлини (патоморфології), віку жінки, поширеності процесу (ендометріоїдні| пухлини яєчників).

5.4. Гінекологічні аспекти захворювань молочної залози.

Морфофункціональною одиницею молочної (МЗ) залози є|з'являється| альвеола. Альвеоли вистелені одним шаром залозистих клітин|клітин| (лактоцитів|). В основі|основі| альвеоли розташован|схильні|і міоепітеліальні клітин|клітини|и, які мають здатність|здібністю| скорочуватись і викидати через проток|протік|у секрет, що накопичився в них, і тим самим регулювати об'є|обсяг|м альвеол. МЗ дорослої жінки складаються з 15-20 часток|долею|, кожна з яких є складною альвеолярною залозкою |із|з |подовжньою|м'язевою протоко|протоком|ю, що відкриваєтьс|відчиняє|я на вершині соска. Долі складаються з 20-40 часточок, кожна часточка – |із|з 10-100 альвеол.

Регуляція зростання|зросту| і розвитку молочної залози відбувається|походить| під складним гормональним контролем. Основна роль належить естрогенам, прогестерону, пролактину. У І фазі пубертатного періоду до менархе| на розвиток МЗ впливає естроген, в ІІ – естроген і прогестерон. Естроген відповідальний за |зріст|ріст та розвиток прото|протоків|ків і сполучної тканини, прогестерон – за |зріст|ріст і розвиток залозистої тканини, збільшення кількості альвеол, зростанн|зріст|я часточок.

У репродуктивному періоді, що стосується фаз менструального циклу: у фолікулярній фазі під дією естрогену відбувається|походить| проліферація клітин|клітин| в термінальних відділах протоків|протоків|. У лютеїновій| фазі за рахунок дії прогестерону забезпечується часточково-альвеолярний розвиток і клітинн|кліткове|е диференціювання. Таким чином, І пі|пік-фактор|к проліферації епітелію МЗ |настає|відбувається під час фоллікулінової| фази під впливом ФСГ, ЛГ і підвищеного рівня естрогену, а ІІ п|пік-фактор|ік – в середині лютеїнової| фази при максимальній концентрації прогестерону.

Дуже важливо відзначити, що прогестерон стимулює ріст, але не стимулює клітинну проліферацію молочної залози.

Основна роль пролактину – це стимуляція секреції молока лактоцитами|; під впливом пролактину збільшується число рецепторів естрогену в молочній залозі. У регуляції розвитку МЗ бере участь СТГ, схожий по фізіологічній дії |із|з пролактином. Доведена опосередкована дія інсуліну, кортизолу, гормонів щитоподібної залози та катехоламінів на функцію МЗ.

Під час вагітності інтенсивний ріст і розвиток залоз відбувається під впливом зростаючої кількості гормонів плаценти: естрогену, прогестерону і лактогену, а також пролактину гіпофізу. Після пологів відбувається виключення впливу фетоплацентарного комплексу в основному за рахунок зменшення рівня прогестерону, підвищується утворення і виділення пролактину і його секреторна активність.

Після припинення лактації в молочній залозі відбуваються інволютивні процеси.

Т.ч. під гормональний вплив підпадають паренхіма, на яку поза вагітністю безпосередньо діють естроген, прогестерон, пролактин і СТГ; під час вагітності – естроген плацентарний, прогестерон, лактоген і пролактин.

Хоча етіологія та патогенез дисгормональних захворювань молочної залози (ДЗМЗ) до теперішнього часу остаточно не з'ясовані, на сьогодні неспростовним|незаперечним| є|з'являється| факт гормональної обумовленості цієї патології. За даними досліджень більшості учених, вирішальна|ухвальна| роль відводиться|відводить| прогестерондефіцитними| стана|достаткам|м, а саме відносній або абсолютній гіперестрогенії, яка виникає в результат|унаслідок|і порушення функції яєчників або |достаток|стану рецепторів стероїдних гормонів в тканині МЗ.

Крім того, останніми роками з'являється|появляється| все більше даних про значення простогландинів| у виникненні ДЗМЗ. Рівень ПрЕ2 |біля|у хворих мастопатією| в 7-8 разів перевищує рівень у здорових жінок. Під впливом надлишку простогландинів| змінюється просвіт су|посудин|дин, проникливість судинної стінки, порушується гемодинаміка та водно-сольові співвідношення в тканині МЗ, а унаслі|внаслідок|док гіпоксії відмічається підвищення ІФР-1, стимулюючого проліферативні| процеси.

За визначенням Л.Н. Сидоренко (1991) групу дисгормональних доброякісних захворювань МЗ, які характеризуються гіперплазією тканин, прийнято позначати|значити| терміном «мастопатія|».

За визначенням ВОЗ (1984) мастопатія – це фіброзно-кістозна хвороба, що характеризується порушенням співвідношень епітеліального і сполучнотканинного компонентів, широким спектром проліферативних і регресивних змін в тканинах МЗ.

Існує велике число класифікацій ДЗМЗ.

Найбільш проста і зручна в клінічній практиці наступна класифікація (Міністерства охорони здоров'я РРФСР 1985).

КЛАСИФІКАЦІЯ МАСТОПАТІЙ.

ДИФУЗНА ФОРМА