76.Проблема сфер (предмету) та меж правового регулювання

Сфера (предмет) правового регулювання – це найважливіші з точки зору держави суспільні відносини, що потребують та об’єктивно піддаються правовому регулюванню.

Межі правового регулювання – той соціальний простір (частина суспільних відносин), на які поширюється або може поширюватись правове регулювання. Тобто це певні межі державного втручання в життя суспільства.

Види сфер і меж правового регулювання:

1) сфера можливого (потенційного) правового регулювання — ділянка суспільних відносин, яка в принципі може бути врегульована правом; її межі зумовлюються певними властивостями суспільних відносин, суб'єктів права, а також самих юридич­них норм;

2) сфера необхідного правового регулювання — ділянка соціального простору, де потрібен вплив права як прояв дії соціальних закономірностей, потреб суспільства і держави. Її межі зумовлюються загальносоціальними потребами та інтересами керівної частини суспільства, які відображає держава;

3) сфера законодавчого (легального) регулювання — ділянка соціального простору, фактично регламентована правовими нормами; межами даної сфери виступають основні принципи відповідної правової системи;

4) сфера правореалізуючого (зокрема правозастосовного) регулювання — ділянка суспільного життя, в котрій фактично здійснюються правові норми;

межі її визначаються чинним законодавством.

Правовому регулюванню піддаються наступні суспільні відносини:

1) соціальні суспільні відносини (між людьми та їх об’єднаннями);

2) суспільні відносини, суб’єкти яких є свідомими та вольовими учасниками;

3) найважливіші відносини з точки зору держави або суспільства;

4) суспільні відносини, що мають обмежений обсяг охоплення.

77. Способи правового регулювання суспільних відносин

Способи правового регулювання - первинні засоби правового впливу на поведінку людей, пов'язані з наділенням їх суб'єктивними юридичними правами або покладанням на них суб'єктивних юридичних обов'язків.

Бувають: основні та допоміжні.

До основних способів правового регулювання належать дозволи, зобов'язання та заборони.

Дозвіл полягає в наданні особі суб'єктивного юридичного права, тобто можливості самостійно приймати рішення щодо реалізації передбачених правовими нормами варіантів власної поведінки.

Зобов'язання і заборони, у свою чергу, знаходять свій вияв у покладенні на учасників, регламентованих правом суспільних відносин, суб'єктивних юридичних обов'язків активного (таких, що спонукають до дій, приписаних нормами права) та пасивного змісту (спрямованих на утримання від деяких форм поведінки). На відміну від дозволів зобов'язання і заборони не передбачають можливості відхилення адресатів правових норм від запропонованих їм варіантів по­ведінки.

Поряд з основними існують і допоміжні способи правового регулювання, зокрема примус, заохочення, надання пільг, рекомендації, покарання. Названі способи не мають самостійного інструментального значення і застосовуються разом з основними способами правового регулювання для посилення або оптимізації їхньої дії. Заохочення - юридичне схвалення суспільно корисної поведінки особи за допомогою винагороди за активну діяльність; є одним із видів стимулів у праві; Рекомендації - юридична пропозиція особі обрати оптимальний варіант поведінки; Покарання - юридичний осуд (засудження) винної, протиправної поведінки, що виражається в негативній оцінці правопорушення й особи, котра його вчинила; є одним із видів обмежень у праві; Пільги - правомірне полегшення становища суб'єкта права через надання будь-яких переваг або часткового звільнення від виконання встановлених загальних правил і обов'язків (податкові пільги, встановлювані з метою розвитку підприємства, виробництва, фермерства, інвестиційної діяльності та ін.).