72. Значення правотворчої техніки у правотворчому процесі в україні

Щоб нормативні правові приписи були здатні ефективно регулювати суспільні відносини, вони повинні характеризуватися поряд з належною визначеністю відповідним ступенем узагальнення.

Значення правотворчої техніки полягає також і в тому, що правила й засоби, спрямовані на системний виклад нормативних правових приписів, забезпечують позначення системних зв’язків між приписами та нормативними правовими актами в цілому.

Вдосконаленню законодавства України сприяє також правильне використання основних мовних засобів (граматичних речень, слів, юридичних фразеологізмів та абревіатур). Особлива увага повинна приділятися граматичним реченням і словам.

У вдосконаленні законодавства України особливого значення набуває правильне використання абревіатур, скорочень, технічних термінів. Підзаконні нормативні правові акти не можуть змінювати значення термінів, використаних в законі; для викладу їх змісту часто використовуються речення більш складної конструкції.

Важливою умовою удосконалення законодавства є дотримання основних правил, що стосуються порядку викладення нормативного правового матеріалу: від загального до конкретного; розвиток змісту повинен відповідати розвитку відносин, що регулюються; спочатку викладаються регулятивні приписи, а потім ті, що встановлюють відповідальність та процедуру і т.д.

Структурування нормативного правового акта (поділ і поєднання його нормативних приписів і забезпечення його необхідними реквізитами) впливає на зрозумілість та легкість у користуванні його приписами.

Тільки дотримавшись всіх вище зазначених умов можна створити досконалу законодавчу систему, яка буде сприяти ефективному правовому регулюванню суспільних відносин.

Для сприяння у запровадженні нормотворчої техніки в практику нормотворення в Україні необхідно розвивати і удосконалювати практику цілеспрямованої підготовки кадрів для роботи у сфері нормопроектування; удосконалити окремі аспекти нормотворчого процесу; створити умови для ефективного функціонування спеціалізованих структур, діяльність яких спрямована на забезпечення високої юридично-технічної якості нормативних правових актів.

73. Правотворчі помилки: поняття, причини та види.

Правотворча помилка – зумовлений неправильним і ненавмисним діянням правотворчого органу негативний результат, що полягає у виданні нпа, не здатного досягти цілей упорядкування суспільних відносин і вимагає юридичного розгляду. Це - прогалини в нормативному акті, суперечності (колізії) між його статтями, нечіткі формулювання, стилістичні погрішності, неправильне вживання термінологічного апарату і навіть вульгарність стилю, які знижують якість акта, ускладнюють його з'ясування і роз'яснення (тлумачення), утруднюють реалізацію норм права в конкретних відносинах.

Види юридичних помилок у нормотворчій діяльності (правотворчих помилок):

1. Власне юридичні - уживання синонімів при визначенні тих самих юридичних понять, що змінює їх зміст, оскільки в юридичній мові практично немає абсолютних синонімів; прийняття декларативних норм, тобто норм, не забезпечених матеріальними ресурсами і необхідними юридичними засобами; наявність колізійних норм - норм, що суперечать одна одній; відсилання до неіснуючих нормативно-правових актів або неповне закріплення життєвих обставин, що мають істотне значення для застосування норм права; прогалини та ін.

2. Логічні - наявність логічних суперечностей між окремими нормативними приписами, порушення пропорційності у визначеннях понять; тавтологія - повторення одного терміна в іншому; визначення одного невідомого терміна через інший невідомий термін; порушення системних зв'язків і помилкові відсилання, у результаті чого знижується якість законів, відсутня необхідна техніко-юридична однаковість.

3. Граматичні - наявність ненормативних словосполучень, громіздких конструкцій, що утруднюють розуміння змісту статті нормативного акта та ін.

Причини правотворчих помилок:

- об’єктивні - динамізм і різноманіття суспільних відносин; складність самої правотворчої діяльності.

- суб’єктивні – недотримання правил правотворчої техніки при прийнятті нормативно-правових актів; недосконалість системи інвентаризації нормативно-правових актів; нечіткість розмежування нормотворчої компетенції; поспішність у розгляді та прийнятті нормативно-правових актів та недотримання встановлених процедур їх прийняття; недостатній рівень наукової розробки правотворчої техніки і відсутність чіткого нормативного закріплення її вимог; невисокий рівень правової культури та правосвідомості суспільства в цілому і суб'єктів правотворчості зокрема.