62. Види та форми правотворчості

Правотворчість здійснюється двома соціальними інститутами:

• державою в особі державних органів та їх посадових осіб;

• громадянським суспільством і його окремими суб'єктами.

Види правотворчості держави за юридичною силою актів:

1. Конституційна правотворчість – пов’язана з підготовкою та прийняттям Конституції, внесенням змін і доповнень до неї.

2. Законодавча діяльність - пов'язана з підготовкою і прийняттям законодавчих актів (законотворчість).

3. Підзаконна правотворча діяльність - пов'язана з підготовкою і прийняттям підзаконних актів (підзаконна правотворчість).

Види правотворчості за формою участі в ній держави:

1. Безпосередня правотворчість держави — основна, яка полягає у виробленні та прийнятті нових правових актів.

2. Санкціонована правотворчість полягає у затвердженні актів, прийнятих організаціями громадянського суспільства — недержавними об'єднаннями: суспільними (партіями, профспілками та ін.) і комерційними (акціонерними товариствами та ін.), або в попередньому дозволі щодо їх видання.

3. Спільна правотворчість (нормативні угоди) — акти укладаються на галузевих, професійних і місцевому, територіальному рівнях.

4. Делегована правотворчість — видання нормативно-правового акта за уповноваженням, яке виходить із закону, або за прямим дорученням одного (вищого) органу держави іншому (нижчому) зі збереженням певної системи контролю з боку вищого органу за реалізацією делегованих повноважень.

Види правотворчості за формою:

1. Первинна – первинне законодавче врегулювання найбільш важливих суспільних відносин;

2. Поточна – повсякденний процес прийняття, зміни, скасування норм права;

3. Кодифікаційна – створення систематизованого нормотворчого акта вдосконалення старих правових норм, що виправдали себе, і введенням нових, їх узгодженням.

63.Загальна характеристика правоутворення

Змістовна сторона правоутворення включає всі форми і засоби виникнення, розвитку і зміни права:

1) його зовнішнє відображення в юридичних письмових документах (нормативних актах, угодах, судових прецедентах і т.д.);

2) існування у вигляді неінституційних форм (правосвідомість, правові принципи, правові теорії і концепції, конкретні правовідносини і т.д.);

3) процеси виникнення юридичних моделей поведінки та їх фактичної реалізації.

Правоутворення – це найбільш широка категорія, яка охоплює виникнення і буття права, його упорядкування і розвиток у різних аспектах і напрямках.

Сучасне розуміння сутності правоутворення базується:

1) на концепції спільності і відмінності права і закону, згідно з якою право може існувати і поза своєю інституційною формою (законодавством) у вигляді рівного і справедливого масштабу свободи, який знаходить своє відображення у правових принципах, суб'єктивних правах, конкретних правовідносинах і т.д.;

2) на теоріях правової держави і громадянського суспільства, згідно з якими домінуюче значення має громадянське суспільство – спільність рівних, вільних і незалежних осіб, які по відношенню до держави виступають громадянами. Роль держави полягає у дослідженні, узагальненні і систематизації масових видів правової поведінки, правової взаємодії членів громадянського суспільства.

3) на принципі поділу влад, який по суті є розподілом правових форм діяльності держави або форм здійснення державної влади по формуванню і забезпеченню реалізації права, як органами держави, так і громадянським суспільством.

Правоутворення, як процес виникнення і становлення права, складається з таких етапів:

1) формування конкретних правових відносин безпосередньо в громадському житі на основі матеріальних умов існування суспільства та емпіричної правосвідомості його членів;

2) узагальнення і формування державою природних, конкретних правовідносин, що виникли еволюційним шляхом у формі нормативно-правових актів або інших державних юридичних рішень;

3) втілення формалізованих загальних правових приписів в конкретні правові відносини, але більш упорядковані, стабільні, захищені.

Рівні правоутворення:

1) гносеологічний - відображує процес виникнення і становлення права у формі правосвідомості;

2) матеріальний - право формується у вигляді конкретних правовідносин - правового зв'язку суб'єктивних прав і обов'язків, що із сфери можливого трансформуються в реальність за допомогою правомірної поведінки;

3) інституціональний - притаманне існування права, як системи правових норм.