1 Читець.

Йти назустріч бурям і зливам,

Буть одній – як велика рать,

Жить в нещасті життям щасливим,

Муку творчістю перемагать.

2 Читець.

Хвора дівчино, бідна Леся!

Де ще хворі такі були,

Щоб літати у піднебесся,

Що його не сягнуть і орли!

3 Читець.

Ти себе Українкою звала,

І чи краще знайти ім’я

Тій, що радістю в муках сіяла,

Як Вітчизна велика твоя.

Пісня «Україночка» у виконанні дітей

Фон.

ВЕДУЧИЙ. 25 лютого 1871 року, на Волині в інтелігентній сім’ї Косачів – Драгоманових народилася дівчинка, назвали її Ларисою.

ВЕДУЧА. Вона взяла все краще від свого батька діяча революційного руху Петра Косача, від матері, відомої української письменниці Олени Пчілки, від свого дядька Михайла Драгоманова. Але весь час вона йшла вперед, далі і вище.

ВЕДУЧИЙ. Лариса жодного дня не сиділа за шкільною партою. Лесина мама негативно ставилася до шкільної казенної науки.

ДІВЧИНКА В РОЛІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ. Жодних шкіл не закінчила і взагалі систематично вчилась тільки до 14 років, а потім вчилась тільки того, що мені подобалось. Правда, коректив був в особі моєї матері та в листах дядька Драгоманова, якого вважаю своїм учителем.

ВЕДУЧИЙ. Надзвичайно обдарована від природи, Леся вся була складена із суцільних захоплень.

ВЕДУЧА. В 4 роки вона вже читала.

ВЕДУЧИЙ. У 6 - невтомна дівчинка трудівниця вишиває улюбленому батькові сорочку.

ВЕДУЧА. Перший літературний твір Лесі - вірш «Надія» був написаний, коли їй йшов лише 9 рік. З цього часу і до кінця життя поезія, слово, пісня стали призванням, сенсом її життя.

ЧИТЕЦЬ.

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

Поглянути ще раз на рідну країну,

Поглянути ще раз на синій Дніпро, -

Там жити, чи вмерти, мені все дно.

Музичний фон.

ВЕДУЧИЙ. Широкий світ захоплень. Серед них чільне місце посідає музика.

ВЕДУЧА. Ось як згадує про це захоплення сестра Лесі Ольга.

ДІВЧИНКА В РОЛІ ОЛЬГИ КОСАЧ. Леся могла б стати не тільки першокласною піаністкою, а й композитором, бо в музиці виливала всю свою душу. І гра її була прекрасною. Як Леся грала, то ми всі сиділи тихесенько і слухали – не могли наслухатися її музики.

Леся виконує музичний твір, раптово музика зупиняється

ДІВЧИНКА В РОЛІ ОЛЬГИ КОСАЧ. Найкращої весняної пори 1890-року Леся була прикута до ліжка тяжкими кайданами хвороби. Леся написала вірш в якому прощалася зі своїм фортепіано.

ДІВЧИНКА В РОЛІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ.

Мій давній друже! Мушу я з тобою

Розстатися надовго... Жаль мені!

З тобою звикла я ділитися журбою,

Вповідувати думки веселі і сумні.

Розстаємось надовго ми з тобою!

Зостанешся ти в самоті німій,

А я не матиму де дітися з журбою...

Прощай же, давній, любий, друже мій.

ВЕДУЧИЙ. Весела від народження дівчинка охоче танцювала, надто – «Козачок»

Танець «Козачок»

Звучить музика Баха «Хоральна прелюдія фа-мінор»

ВЕДУЧА. І як же треба було долі жорстоко познущатися з Лесі, щоб приректи її на 3-літню війну зі страшною хворобою –туберкульозом, який вразив її на порі 11-ої весни, і поступово руйнуючи організм, спричинив до тяжких операцій та нелюдських страждань

ВЕДУЧИЙ. Та не вдалося хворобі зламати надлюдську волю поетеси, не вдалося заволодіти її душею і розумом.

ЧИТЕЦЬ.

Хто вам сказав, що я слабка,

Що я корюся долі?

Хіба тремтить моя рука,

Чи пісня й думка к волі?

Ви чули, раз я завела

Жалите голосіння, -

То ж була буря весняна,

А не сльота осіння.

А восени... яка журба,

Чи хто цвіте, чи в’яне,

Тоді й плакучая верба

Злото – багряна стане.

Коли ж суворая зима

Покриє барви й квіти –

На грабі їх вона сама

Розсипле самоцвіти.

ДІВЧИНКА В РОЛІ ОЛЬГИ КОСАЧ. 17 серпня 1890 року Леся з матір’ю виїхали пароплавом з Євпаторії і поїхали вже для приємності, а не для лікування до Севастополя, а звідти залізницею до Бахчисараю, потім до Ялти.

Внаслідок цієї подорожі народився цикл віршів «Кримські спогади»: «Байдари», «Татарочка», «Бахчисарай» та інші».

ЧИТЕЦЬ.

В час гарячий полудневий

Виглядаю у віконце:

Ясне небо, ясне море

Ясні хмарки, ясне сонце.

Певне, ся країна світла

Та злотистої блакиті,

Певне, тут не чули зроду,

Що бува негода в світі.

Нестрашні для мене вітри,

Ні підводнії каміння.

Я про них би не згадала

В краї вічного проміння!

ВЕДУЧИЙ. Основним творчим жанром Лесі Українки була драматургія. Леся ще в дитинстві любила театр і часто влаштовувала спектаклі, в яких була і режисером, і декоратором, і суфлером.

ВЕДУЧА. Вершиною драматургії Лесі Українки була драма- феєрія «Лісова пісня». Сама назва говорить про безпосередню близькість з народною піснею. Це – гімн природі, гімн чистому коханню, втіленням якого є Мавка.