2. Зборівський (1649 р.), Білоцерківський (1651 р.) та Україно-Московський договори (1654 р.)

Битва під Зборовом (місто на заході Тернопільської обл.). 1649 р. поляки розпочали війну, щоб повернути непокірну Україну. Улітку 1649 р. біля м. Зборова королівську армію було оточено козацькими і татарськими силами. Зрозумівши, що битва буде програна, Ян Казимир 5 серпня надіслав листа до Б. Хмельницького та Іслам-Гірея про перемир’я. Але останній вже домовився за спиною у Б. Хмель­ницького з польським королем про вигідний для себе мир. Б. Хмельницький змушений був піти на компроміс.

Зборівський мирний договір було підписано 18 (8) серпня 1649 р. «Декларація його королівської ми­лості війську Запорізькому...» За ним: зберігалися всі давні козацькі вольності – «де б не знаходилися наші козаки і хоч би їх було лише три, два повинні судити одного»; козацький реєстр обмежувався 40 тис. осіб; держав­ність України позначалася трьома воєводствами – Київським, Чернігівським і Брацлавським, які було залишено під владою Війська Запорізького; заборонялося перебування на цих землях євреям і єзуїтам; було ліквідовано уніатську церкву, а православний митрополит Київсь­кий мав дістати місце в польському сеймі; всі посади в Україні повинні були обій­мати особи православної віри;

Берестецька битва – найбільша битва Хмельниччини, яка відбулась 28 червня – по 10 липня 1651 р. біля містечка Берестечко (сучасна Волинська обл. України). Тривала майже два тижні. Битва була програна. Татарське військо залишило поле бою. Хмельницький, умовляючи втікачів потрапив у полон до Хана (Іслам-Гірея). Українська армія втратила близько 10 тис. вояків і весь обоз.

Білоцерківський мирний договір (18 (28) вересня 1651 р.) Повернувшись з татарського по­лону, Хмельницький починає переговори з поляками. За Білоцерківським мирним договором: українську автономію було зведено нанівець – тепер лише одним Київським воєводством. Брацлавське і Чернігів­ське воєводства переходили до польського уряду; козаць­кий реєстр скорочувався до 20 тис.; місто Чигирин залишалося за гетьманом; польська шляхта мала право повертатися на Україну, більшість селян і козаків опи­нилися перед загрозою закріпачення.

1652 p. козацька рада розриває умови Білоцерківського договору та мирні відно­сини з Польщею. У травні, неподалеку від села Батіг (на Поділлі 23 травня), козаки знищили 20-тисяч жовнірів, тисячі потрапили в полон. Ця перемога підняла моральний дух українського війська. Битва під Батогом вважається однією із найблискучіших в історії європейських воєн епохи Середньовіч­чя. Сучасники порівнювали її зі славетною перемогою карфа­генського полководця Ганнібала над Римом біля м. Канни 216 р. до н. є. Недарма в роки Другої світової війни було встановлено орден Богдана Хмельницького, яким нагоро­джували вищий командний склад за вдалу стратегічну роз­робку окремих битв.

Битва під Жванцем (вересень 1653 р.). Проте польське панство не бажало миритися з таким ста­ном речей і виступило проти Хмельницького. У вересні 1653 р. численне польське військо зіткнулося з об’єднаними силами козаків і татар під Жванцем на Поділлі. Знову короля оточили, як колись під Зборовом. Облога тривала два місяці, полякам загрожували голод і капітуляція. І знову кримський хан, одер­жавши великі гроші та здо­бувши для себе право на ясир по всьому шляху до Криму, домовився з королем про перемир’я. Облога закінчилася перемир’ям на умовах Зборівського договору.

Україно-Московський договір 1654 р. Практично відразу після обрання Б. Хмельницького гетьманом Війська Запорізького, він опікується питаннями зовнішньої політики, а точніше пошуками протектора із монархічних дворів заходу (Трансільванія), Сходу (Росія), Півдня (Туреччина) чи Північної (Швеція). Це було б запорукою здобуття незалежності гетьманської влади в майбутньому. Як заявляв у серпні 1649 р. сам гетьман – «… я буду триматися того пана, який мене ласкаво з Божої ласки держить в своїй опіці». Протягом 1648-1654 рр. Б. Хмельницький, зумів, не відмовляючись від сюзеренітету польського короля, забезпечити входження козацької держави до міжнародної спільноти на умовах прийняття номінального васального васалітету від турецького султану, московського царя й, очевидно, шведського короля і трансільванського князя.

Б. Хмельницький мав невеликий вибір, заради збереження основних завоювань на­ціонально-визвольної боротьби українського народу і насам­перед державності, він міг піти під протек­цію Речі Посполитої, Туреччини чи Москви. Союз з останньою надовго змінив нашу історію.

Прагнення приєднати до своїх володінь Україну й використати її міліарну потугу для боротьби з Річчю Посполитою і Кримом, а також побоювання входження Гетьманщини до складу Османської імперії, відіграли вирішальну роль у прийнятті 11 жовтня 1653 р. Земським собором ухвал про взяття Війська Запорозького під «государєву високу руку» й початок війни проти Речі Посполитої.

Для проведення з Україною офіційних церемоній і переговорів, прися­ги, вручення царської грамоти було обрано Переяслав. 8 (18) січня 1654 р. на загальновійськовій Генеральній раді було ухвалено рішення про перехід України під зверхність царя. Богдан Хмельницький сказав, що єдиний порятунок – це піддатися під захист сильної держави з тим, щоб одержати від неї військову допомогу, - Туреччини, Кримського хан­ства чи християнського православного царя. «А буде хто з нами не згоден тепер, куди хоче – вільна дорога». Учасники Переяславської ради висловились: «Волим під царя московського православного».

Від присяги московському цареві відмовилися: київське духовенство (митрополит Сильвестр Косо­вий та архімандрит Києво-Печерського монастиря Йосип Триз­на); відомі козацькі ватажки Іван Богун, Іван Сірко, Йосип Глух, Філон Джалалій та інші; козаки Полтавського, Кропивнянського, Уманського і Брацлавського полків.

Умови договору, які обговорювалися в Переяславі, не були зафік­совані на письмі. Остаточний договір представники обох сторін уклали в Москві в березні 1654 р. Це так звані Березневі статті. Тому є підстави називати договір Війська Запорізького з Росією Переяславсько-Московським договором.

Після ради уряд розробив проект договору з Росією – «Прохання» з 23 статей, з якими до Москви 27 лютого виїхало посольство С. Богдановича-Зарудного й П. Тетері. Під час складних переговорів до змісту статей були внесені поправки, й головніші з них увійшли до документа з 11 статей, що дістав назви «Статті Богдана Хмельницького». Інші з відповідними виправленнями були підтверджені царськими грамотами і були вручені українським послам 6 квітня – «Статті Богдана Хмельницького», «Жалувана грамота Б. Хмельницькому і Війську Запорізькому», “Жалувана грамота шляхті» й інші документи, що складали зміст договору.

Україно-Московський договір передбачав: збереження форми правління й державного ладу Української держави, її кордонів, адміністративно-територіального устрою, суду і судочинства, фінансової системи, соціальної структури суспільства й характеру соціально-економічних відносин; підтверджувалися права і привілеї козацтва, шляхти, духовенства й міщан; незалежність уряду у внутрішній політиці; посадження у Києві російського воєводи з кількатисячним військом; чисельність козацького реєстру встановлювалася у 60 тис. осіб, визначалися розміри латні козакам і старшині; Росія зобов’язувалася вступити у війну проти Речі Посполитої й надавати допомогу козацькій Україні у відбитті нападу татар; український уряд мав виплачувати кожного року певну суму данини до російської скарбниці та втрачав право самостійних дипломатичних переговорів з Річчю Посполитою й Портою.

Українську державність, яка мала всі умови свого розвитку, було брутально розтоптано і знищено. Північний сусід (Росія) розцінив угоду від 18 січня 1654 р. – як акт включення козацької України до складу своїх володінь, як реалізацію імперської ідеї «збирання руських земель», концепції «Третього Риму».

Не гаючи часу, російський уряд вирішив оволодіти Білоруссю і Литвою та закріпитись у Прибалтиці. В насідок царських амбіцій, Україна була втягнута у війну проти Польщі (1654-1655 рр.). Головні воєнні дії відбувалися на території Білорусії, потім перемістилися на Південно-Західну Україну, де поляки уклавши союз з кримським ханством спустошили Брацлавщину. Наприкінці 1655 р. російський уряд, стурбований успіхами Швеції у Прибалтиці й Литві, вирішив піти на зближення з Річчю Посполитою, і вже у травні 1656 р. між царем і поляками було укладено перемир’я без усякої на те згоди України та оголошена війна Швеції.

Богдан Хмельницький за таких обставин змушений був вести свою, самостійну, політичну лінію. Формально не розриваючи угоди з Москвою, він намагається сформувати антипольську коаліцію європейських країн, тепер уже без участі Москви. Були укладені угоди із Швецією, Семиграддям, Молдовою, Волощиною, Литвою, спрямовані проти російсько-польського альянсу та Криму. Активізовані дипломатичні контакти із Оттоманською Портою та Придунайськими князівствами. Нажаль, ці відносини залишались на рівні дипломатичних переговорів, жодна з названих країн реальної підтримки не надала, проте не проти була захопити собі частину української землі.

В останні роки свого життя, Богдан Хмельницький зрозумів хибність однобічної угоди з Росією. Він розумів уже і небезпеку втрати всіх вольностей. Усвідомлював це і його генеральний писар Іван Виговський. Тому вони весь час намагалися вирватися з московського ярма. Цим задумам не судилося здійснитися.