Тема: «Міжособистісна теорія Салліна»
Ціль:Вивчити особливості міжособистісної теорії Салліна.
Міжособистісні (интерперсональной) теорія сукупність концептуальних уявлень, відповідно до яких вивчення людини та її психічних захворювань необхідно здійснювати в контексті міжособистісних відноси.
Становлення міжособистісної теорії людини пов’язане з ім’ям американського психіатра і психоаналітика Г.С. Саллівана (1892-1949). Звернувшись до вивчення шизофренії і невротичних процесів, він прийшов до розуміння необхідності дослідження «не окремо взятого людського організму або соціальної спадщини, а ситуацій межперсональної взаємодії, в яких знаходило б відображення або психічне здоров’я, або існування у людини психічного порушення».
Згідно з таким розумінням основної дослідницької та терапевтичної завдання психіатрії та психоаналізу особистість розглядалася Г. С. Салливаном в якості відносно стійкого патерну періодично виникають «інтерперсональних ситуацій», що характеризують собою людське життя. У контексті висунутої ним теорії важливе значення надавалося «интерперсональной ситуації», необхідної для прояву активності, метою якої є задоволення тієї чи іншої потреби людини. Не менш важливе значення надавалося і «интерперсональной переживання», що виникає з моменту першого годування немовляти і зухвалому у нього персоніфікацію гарною чи поганою матері.
Гаррі Стек Салліван – творець нової ідеї, відомої як В «міжособистісна теорія психіатрії В». Її головний принцип полягає в наступному: особистість – це В«відносно стійкий малюнок періодично виникаючих міжособистісних ситуацій, характеризують життя людини В»(1953, с. 111). Особистість – це якась сутність, яка пов’язана з людським суспільством і залежить від нього. Отже, вважає Салліван, не має сенсу в якості об’єкта розглядати окремого індивіда, так як він не може існувати - і не існує - окремо від інших людей, хоча Салліван не заперечує ролі спадковості у становленні організму, він вважає, що те, що виступає як чисто людське – це зв’язки з суспільством. Людина стає соціальним організмом, що володіє власними особливими способами дихання, травлення, кровообігу тощо.
Гаррі Стек Салліван народився на фермі поблизу Норвіча (Нью-Йорк) 21 лютого 1892 і помер 14 січня 1949 у Франції, в Парижі, Він отримав медичну ступінь в Чиказькому медичному коледжі в 1917 р., а під час 1 Світової війни служив у збройних силах. По закінченні війни він працював як медик у Федеральній раді професійної освіти, потім у Службі народного здоров'я. У 1922 р. Салліван почав працювати у Лікарні Святої Єлизавети у Вашингтоні. З 1923 року і до початку 30-х він співпрацював з медичною школою Мерілендського університету, а також з Лікарнею Шеппарда і Еноха Пратт в Таусон (Меріленд). У цей період життя Салліван здійснив дослідження в галузі шизофренії. Він відкриває власний кабінет на Парк Авеню в Нью-Йорку У 1933 році він став президентом Фонду Вільяма Алансона Уайта. У 1936 р. він сприяв заснуванню і став директором Вашингтонської школи психіатрії. У 1938 р. почав виходити журнал В«PsychiatryВ», матеріали якого відображали теорію міжособистісних відносин, що розроблялася Салливаном. Він був спочатку співвидавцем, а потім – до своєї кончини – видавцем цього журналу. У 1940-41 рр.. Салліван був консультантом у системі призовної служби. У тому ж році він став членом міжнародної комісії з підготовки Міжнародного конгресу по психічному здоров’ю. Салліван був науковим і державним діячем, видатним психіатром, чудовим терапевтом, сміливим теоретиком. Його відкритість залучали безліч людей, які стали його учнями, колегами, друзями.
За життя Салліван опублікував лише одну книгу, яка відображатиме його теорію (1947). Однак після його відходу залишилися обширні рукописи; крім того, залишилися запису багатьох лекцій, прочитаних студентам Вашингтонської школи психіатрії. Ці рукописи і записи, як і інші неопубліковані матеріали, були довірені Психіатричного Фонду Вільяма Алансона Уайта. Було видано п’ять книг, заснованих на матеріалах Саллівана, і в основному вони представляють цикл лекцій, прочитаних ним взимку 1946-47 рр.. і є найбільш повним описом його теорії. Рукописи Саллівана про шизофренію, більшість яких належить до періоду його співпраці з Лікарнею Шеппарда були зібрані воєдино і опубліковані під назвою В«Schizophrenia as a human processВ» (1962). Остання що вийшла книга В«The fusion of psychiatry and social scienceВ» (1964).
З точки зору Г.С. Саллівана, з привнесенням в міжособистісні відносини недоброзичливості, пов’язаної, наприклад, з агресивним ставленням матері до дитини, відбувається серйозне порушення в дитячому періоді розвитку особистості. Недоброзичливість виявляється головним негативним фактором, який блокує корисні переживання, що вносять істотний внесок у процес особистісного становлення на більш пізніх стадіях розвитку людини. У випадку, коли дитина піддається різним впливам, пов’язаним зі станом нав’язливості, замість природного процесу формування «интерперсональной мотивації» може спостерігатися, за словами Г.С. Саллівана, «регрес соціалізації», що перешкоджає встановленню «интерперсональной близькості» як ситуації взаємної поваги людей до особистої гідності один до одного.
Теорія міжособистісних відносин г. Саллівана (1892-1949)
Теоретична і практична діяльність Г. Саллівана пов’язана насамперед із використанням, хоча і переосмисленим, основних понять класичного психоаналізу та аналітичної психотерапії. «Психічна енергія», «раннє формування», «знак», «символ», «персона» – цими термінами рясніють роботи Г. Саллівана. Проте обсяг і зміст понятій, зафіксованих запозиченої термінологією, мають у Г. Саллівана інший, міжособистісно і соціально-орієнтований зміст. У центрі концепції Г. Саллівана знаходиться поняття «динамізм», під которим мається на увазі «відносно стійка структура розподілу енергії», зокрема, в міжособистісних стосунках. Згідно Г. Саллівенну, існують дві широкі категорії «динамізму»:
А) Зональний динамізм (фізична активність – їжа, питво, виділення тощо)
Б) Міжособистісний динамізм (від ставлення до самого себе до ставлення до інших, до групи, до соціальним класам, навіть до нації).
Особливу роль Г. Салліван відводив язику, як способу використання знаків і символів, а також раннього досвіду, що становить основу персоналізації, тобто побудови індивідуального, неповторного динамізму. Поряд з поняттям персоналізації. Г. Салліван використовував і поняття «персоніфікація», що трактувалася як фантастіческое втілення в який-небудь образ значущих переживань (від дитячого «діда Бабая до фольклорного Діда Мороза).
Вчений і практик, Г. Салліван вважав, що стереотипи свідомості суть персоніфікації даної групи людей, взятої в цілому: персоніфікуються також соціальні інститути, національні спільності і.т.д. (Пор. «Дядько Сем», «Родіна-мати» і.т.п.). Персоніфікація, за Г. Саллівану, пов’язана з пробужденням усвідомлення власного тіла і потребою втілення образу себе в якусь речову конкретність. Багато культурні стереотипи є не що інше, як персоніфікація або комплекс персонификаций. Основние різновиди персонификаций – персоніфікація себе і персоніфікація інших. Звідси важливе положення Г. Саллівана про «ілюзії особистіснох мотивації». За Г. Саллівану, найважливішим динамізмом виступає «міжособистісне ставлення», а також «ситуація» (в іншій термінології – «особиста ситуація»).
Останні бувають «сполучні» і «роз’єднувальні». Причому особистість неможливо відокремити від ситуації. Г. Салліван писав: «Наскільки я знаю, кожна людина має стільки особистостей, скільки у нього міжособистісних відносин, а багато хто з наших міжособистічних відносин є не що інше, як дії з уявними людьми, які для нас не менш реальні, ніж клерк з крамниці на розі». Дуже цінним видається положення про вплив на міжособистісну ситуацію з двох учасників уявних «третіх осіб», яких ті привносять у свою свідомість. Г. Салліван виділив три групи потреб: фізичні, міжособистісні (безпека, близькість, любов) і потреба в перерві стану (наприклад, від сну до активного), незадоволеність яких призводить до напруженості. Особливо виділялася потреба в самоповазі як різновид потреби в безпеці. Звідси особлива увага до партнерської і співробітницької позиції клієнтів, проблематику яких Г. Салліван схильний був трактувати як порушення в динамізмі міжособистісних відносин.
Психотерапевтичні тактики Г. Саллівана властиве використання феномена «перенесення», концепції «опору» і схильність працювати з клієнтами, що зазнають тривожність. «Коли немає тривожності, – писав Г. Салліван, – справжньою ситуації співбесіди не існує». Увага Г. Саллівана до соціальних аспектів психологічної адаптаціі дозволило йому сформулювати концепцію психотерапевтичної спільноти за принципом «на півдорозі до будинку», що стало однією з передумов виникнення особливої групової психотерапії для алкоголіків і наркоманів («Анонімні алкоголіки»).
Салліван наполегливо повторює, що особистість – це хіба що «ілюзія», яку можна спостерігати й вивчати поза міжособистісних ситуацій. Вона утворюється не подіями, що відбувається всередині її а тим, що відбувається у суспільстві. Особистість можна знайти тільки тоді ми, коли людина однак поводиться стосовно одній або кільком це можуть і неіснуючі постаті. «Психіатрія передбачає вивчення феноменів, що виникають у міжособистісних ситуаціях, в конфігураціях, освічених двома чи більше людьми, у тому числі все – окрім однієї – можна більшої або меншою мірою ілюзорні». Сприйняття, пам’ять, мислення, уяву, й інші психічні процеси з приводу її думки, є громадськими, хоча Салліван відводить особистості статус неіснуючого, він, тим щонайменше, визнає, що вона – центр різних процесів, які у ряді міжособистісних полів. Найважливішими єдинамізмами, персоніфікації і когнітивними процесами.