ДЕРЖАВНА ПЕНІТЕНЦІАРНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ

Кафедра кримінально-виконавчого права

ЗАТВЕРДЖУЮ

Начальник кафедри

кримінально-виконавчого права

____________________________

_______._____________ 20_____

ПЛАН-КОНСПЕКТ ПРОВЕДЕННЯ

НАСТАНОВЧОЇ ЛЕКЦІЇ

Тема 1. Кримінально-виконавча політика та кримінально-виконавче право України

Дисципліна: Кримінально-виконавче право

Категорія слухачів: слухачі факультету заочного навчання

Дидактичні цілі:

Навчальна – сформувати у слухачів систему науково обґрунтованих знань щодо кримінально-виконавчої політики України, її цілей і завдань, функцій, суб’єктів, факторів, що на неї впливають; поняття, предмету, методу і принципів кримінально-виконавчого права, структури кримінально-виконавчого законодавства, норм кримінально-виконавчого права України, кримінально-виконавчих правовідносин.

Розвивальна - розвити у слухачів інтелектуальні здібності до осмислення, формування навичок системного аналізу теоретичних і практичних основ кримінально-виконавчої політики, кримінально-виконавчого права та кримінально-виконавчого законодавства України для використання їх у своїй роботі та науковій діяльності.

Виховна - сприяти розвитку у слухачів наукового світогляду і спрямованості на творчу активність, усвідомлення мотивів навчання, пізнавального інтересу до юридичної професії та формування морально-естетичних якостей юриста-професіонала.

Навчальний час: 2 год.

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки: теорія держави і права, кримінальне право, кримінальний процес, кримінологія.

Технічні засоби навчання – мультимедійні презентації.

План лекції (навчальні питання)

1. Кримінально-виконавча політика та її роль в боротьбі зі злочинністю.

2. Поняття, предмет та система кримінально-виконавчого права. Методи правового регулювання.

3. Загальна характеристика принципів кримінально-виконавчого права.

4. Поняття кримінально-виконавчого законодавства, його цілі та задачі, структура й зміст.

5. Структура і види норм кримінально-виконавчого права.

6. Поняття кримінально-виконавчих правовідносин та їх особливості.

1. Кримінально-виконавча політика та її роль в боротьбі зі злочинністю

Політика – це діяльність органів державної влади і державного управління, що відображає суспільний устрій і економічну структуру країни, а також діяльність суспільних класів, партій і інших громадських організацій, суспільних угрупувань та визначається їх інтересами і цілями.

В основі формування і розвитку правової системи держави, її правових форм і напрямків діяльності лежить соціальна політика. Вона відображає принципи, стратегію, основні напрямки та форми досягнення соціальних цілей, що стоять перед суспільством, його політичними і владними структурами. Конкретні цілі соціальної політики мають складну ієрархію, яка залежить від характеру і спрямованості діяльності держави та її органів.

В структуру соціальної політики, в якості її складового елементу, входить правоохоронна політика. Вона спрямовує діяльність держави, її відповідних органів на профілактику злочинів та інших правопорушень, їх своєчасне відвернення і припинення, реалізацію відповідальності осіб, які вчинили злочини, виконання покарання щодо засуджених і досягнення його цілей.

Кримінальна політика поділяється на кримінально-правову, кримінально-процесуальну і кримінально-виконавчу.

Кримінально-правова політика є вихідною основою для інших напрямків політики, що протидіють злочинності. Вона визначає кримінально-правові заходи впливу на злочинність, корегує зміни та доповнення в законодавстві щодо кримінальної відповідальності її диференціації та індивідуалізації, криміналізації і декриміналізації діянь, пеналізації та депеналізації; мети, системи і видів покарань, їх змісту; практику призначення окремих видів покарань, а також звільнення від покарань.

Кримінально-процесуальна політика визначає процедуру притягнення до кримінальної відповідальності, порядок здійснення кримінального провадження, винесення вироку та звернення його до виконання.

Кримінально-виконавча політика приймає подальшу «естафету» щодо поводження із злочинцем в системі кримінальної юстиції і спрямована на виконання вимог кримінально-правової та кримінальної процесуальної політики. Визначає основні напрями правотворчої діяльності держави і правозастосовної діяльності відповідних державних органів у сфері реалізації кримінальних покарань: цілі, принципи, стратегію і напрями функціонування кримінально-виконавчої системи, основні форми і методи реалізації кримінального покарання, реальний зміст і сутність конкретного виду покарання. Кримінально-виконавча діяльність - це кінцевий етап правозастосування, який виглядає як своєрідний підсумок у функціональній системі кримінальної юстиції. Це державна діяльність примусового характеру, один із аспектів правоохоронного напряму політики, спрямований на забезпечення виконання покарань і протидію злочинності, зокрема, рецидивній. Отже, кримінально-виконавча політика не є особливою політикою, а є частиною єдиної політики держави, яка має свою спрямованість, закріплюється в нормах кримінально-виконавчого законодавства і впливає на формування його цілей, завдань, загальних положень і принципів виконання покарань, участь органів державної влади і органів місцевого самоврядування, інших організацій, суспільних об’єднань, а також громадян у виправленні і ресоціалізації засуджених тощо.

Сучасні проблеми кримінально-виконавчої політики України обумовлені відсутністю в українській науці і соціальній практиці адекватного уявлення щодо змісту цієї політики як соціально-правового явища. Щоб відповісти на ці запитання, з’ясуємо цілі, завдання, функції, суб’єктів і форми реалізації кримінально-виконавчої політики України. Якщо виходити з етимології поняття “політика” (від грецького polіtіke – мистецтво управління державою), під кримінально-виконавчою політикою слід розуміти самостійну галузь державно-правової діяльності уповноважених на те суб’єктів соціального управління щодо визначення обов’язкових для виконання керівних ідей, принципів, доктринальних положень, установок, вимог, цілей та завдань у сфері виконання покарання, виправлення засуджених, попередження вчинення нових злочинів засудженими і іншими особами.

Цілями кримінально-виконавчої політики України є: захист інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених; запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами; запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

До найактуальніших завдань, що стоять сьогодні перед кримінально-виконавчою політикою, відносяться:

забезпечення всебічного контролю за дотриманням персоналом УВП вимог чинного законодавства, парламентських і урядових рішень з використанням можливостей суду, прокуратури, органів державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, окремих фізичних осіб у межах наданих їм законом повноважень;

стимулювання на державному рівні формування об’єднань громадян, які ставлять собі за мету сприяння удосконаленню діяльності кримінально-виконавчої системи України, надання їм допомоги та підтримки;

розгортання в засобах масової інформації широкомасштабного об’єктивного висвітлення ролі кримінально-виконавчої системи в житті суспільства і держави, яка забезпечує громадську безпеку та моральне відродження українського суспільства;

створення громадських фондів для УВП за рахунок добровільних внесків, відрахувань і пожертвувань підприємств, організацій, установ і окремих громадян;

втілення в практику діяльності УВП новітніх наукових досягнень і технологій, зокрема методик впливу на особистість;

створення в УВП умов, які стверджують загальнолюдські цінності, культуру людини, ідеали добра, справедливості та гуманізму, дають засудженим уроки моральності, милосердя, людяності, формують систему знань, умінь та навичок, можливість відчути себе особистістю, у долі якої зацікавлені суспільство і держава;

забезпечення соціального та правового захисту персоналу УВП з проблем загальноосвітнього, побутового, юридичного і методичного характеру виходячи з об’єктивних потреб якісного виконання ним своїх функцій та ресоціалізації засуджених;

створення державної системи опіки з метою надання допомоги і підтримки звільненим із місць позбавлення волі в адаптації до життя в умовах вільного суспільства.

Окремі напрямки кримінально-виконавчої політики називаються кримінально-виконавчими функціями. Взагалі, функція – це характерний рід діяльності, роль, призначення. Можна виділити ініціативну, програмно-координаційну, інформаційну, гарантійну, захисну, регулятивну функції кримінально-виконавчої політики.

На стратегію, основні форми і методи кримінально-виконавчої політики, її формування і розвиток прямо чи опосередковано впливає комплекс соціальних факторів. До основних із них можна віднести наступні: соціально-політичний стан і структура суспільства, моральні цінності та правові уявлення, здоров’я людей, їх матеріальне благополуччя, робота системи соціальних служб, забезпечення людей пенсіями, допомогою і іншими гарантіями соціального захисту, створення умов для діяльності громадських формувань, стан і динаміка злочинності в країні, заходи по її попередженню, профілактика пияцтва, корупції, бюрократизму, вимоги міжнародних актів про права людини і поводження із засудженими, діяльність міжнародних організацій, розвиток фундаментальних суспільних наук тощо.