2. Типологія і класифікація особи злочинця.

Важливим аспектом дослідження проблеми особи злочинця є узагальнення і систематизація її властивостей й якостей. Практичне значення мають категорія "типологія особи злочин­ця" і класифікація злочинців. Профілактична діяльність, що пов'язана із запобіганням злочинності на рівні особи, залежить від розробки типології особи злочинця, яка є основою методи­ки прогнозування індивідуальної поведінки, і застосування за­ходів профілактичного та правового впливу.

У кримінологічній літературі розрізняють типологію і кла­сифікацію. Відмінність між цими поняттями полягає в тому, що типологія узагальнює сукупність типових для всіх або пев­них груп соціальних особливостей, а класифікація поділяє зло­чинців на групи за певною одиничною, індивідуальною озна­кою. Класифікація передує типології.

У науковій і навчальній літературі наводяться різні класи­фікації злочинців:

за соціально-демографічними ознаками (стать, вік, осві­та) — чоловіки, жінки, неповнолітні; різноманітні вікові категорії, у тому числі 18-24, 25-29, 30-49 і понад 50 ро­ків; з початковою, середньою, вищою освітою;

за ознаками соціального становища і роду занять — ро­бочі, службовці, працівники сільського господарства, військовослужбовці, працівники сфери торгівлі, приватні підприємці, студенти, фермери, безробітні, пенсіонери;

за ознаками місця проживання і тривалості проживан­ня — житель міста, селища міського типу, села; місцевий житель, мігрант, переселенець;

за інтенсивністю і характером злочинної діяльності — повторність, рецидив (спеціальний або особливо небезпеч­ний), у складі групи, організованого злочинного угрупо­вання;

за даними про стан особи в момент вчинення злочину — у стані алкогольного, наркотичного сп'яніння, під час від­ бування покарання у виправно-трудовій установі;

за видами вчиненого злочину — злодії, грабіжники, вбив­ці, ґвалтівники, хулігани, хабарники тощо.

Наведені класифікації не вичерпні, оскільки злочинців можна класифікувати й на інших підставах.

Українські вчені-кримінологи (НАВС України) виокремлю­ють дві підстави типологізації: характер вчинених злочинів; глибина і стійкість антисоціальності особи.

За першим критерієм виокремлюють таких злочинців:

насильницьких (агресивних), які посягали на життя, здо­ров'я, честь і гідність людини — це вбивці, ґвалтівники, хулігани, засуджені за вандалізм;

корисливих, які вчинили крадіжки і розкрадання майна ненасильницькими способами — хабарники, контрабан­дисти, фальшивомонетники та ін.;

корисливо-насильницьких — бандити, грабіжники, реке­тири, корисливі й наймані вбивці;

що вчинили злочини проти суспільного порядку управ­ління;

необережних.

За другим критерієм виокремлюють таких злочинців:

випадкових - - вперше вчинили нетяжкі злочини під впливом несприятливих зовнішніх обставин всупереч влас­ ним ціннісним орієнтаціям;

ситуативних - - схожі з випадковими, але вчиняють тяжкі злочини (умисне вбивство з ревнощів);

нестійких — вчиняють умисні злочини вперше, але ра­ніше вчиняли правопорушення і проступки;

злісних — здійснюють злочинну діяльність тривалий час (у тому числі рецидивісти, лідери організованих злочин­ них груп);

особливо злісних — "злодії в законі", "авторитети", ліде­ри організованих злочинних угруповань.

Проте на думку А. Зелінського, пропоновані підстави класифікації відбивають тільки спрямованість і характер злочинної діяль­ності, її тяжкість і тривалість, але не враховують психології особи. Тому вчений пропонує власний варіант типології, що ґрунтується на запропонованому ще у 20-х роках XX ст. вітчи­зняним кримінологом А. Лазурським понятті "збочений тип особи". За морально-поведінковою підставою А. Зелінський роз­ташовує представників цього типу на трьох рівнях психологіч­ної активності — вищому, середньому й низькому з урахуван­ням сили, стійкості та динамічності психічних процесів. Оскільки вищий рівень становлять "унікальні злодії" масшта­бу Калігули, Нерона, Івана Грозного, Сталіна й Гітлера, то із загальної кримінологічної класифікації їх можна викреслити. Залишаються два рівні — середній і низький. З урахуванням домінуючої властивості осіб збоченого типу поділяють на розсу­дливих, слабовільних, імпульсивних та емоційних.

Розсудливих злочинців поділяють на корисливих егоїстів (низький рівень) і лицемірів (середній рівень). Відповідно сла­бовільних злочинців поділяють на апатичних (низький рівень) і непристосованих (середній рівень). До імпульсивних злочин­ців належать безладні імпульсивні (низький рівень) і афектив­ні (середній рівень). Емоційних злочинців низького рівня на­зивають зосереджено жорстокими, середнього — енергійно розлюченими. У такий спосіб було виокремлено вісім відносно однорідних підтипів людей, яким притаманні моральні й пси­хологічні особливості, що перешкоджають їх соціалізації. Вна­слідок цього вони дістали назву "збочені".

А. Зелінський слушно зауважує, що належність індивіда до тієї чи іншої соціальної групи, наявність у його особи тяж­ких вад можуть спричинити несприятливий кримінологічний прогноз, проте не свідчать про неминучість злочинної пове­дінки.