14. Сучасні теорії причин злочинності в Україні та Росії.

Проблема причинності у вітчизняній кримінології тривалий час перебувала під впливом ідеологічних чинників. Існування причин злочинності як соціально-правового явища в умовах роз­винутого і повного соціалізму тривалий час взагалі викликало заперечення або їх існування визнавалося з великою кількістю застережень. Причини злочинності при соціалізмі й капіталізмі різко протиставлялися. Стверджувалося, Що злочинність від­творюється власне капіталістичним суспільством і її немож­ливо ліквідувати, не ліквідувавши систему існуючих у цьому суспільстві відносин. Серед соціально-економічних причин на­зивалися приватна власність, наявність експлуатації, безробіт­тя, серед ідеологічних — панування індивідуалістичної ідеоло­гії та психології. Ці причини вважалися корінними причинами злочинності, які було ліквідовано при соціалізмі. Основне місце відводилось ідеологічним факторам. До основних причин зло­чинності, як правило, зараховувались історична зумовленість соціальних явищ; дія закону відставання свідомості від буття, що конкретно виявлялось у наявності комплексу пережитків у свідомості та поведінці людей; вплив антагоністичної капіталі­стичної суспільно-економічної формації, яка існує одночасно із соціалізмом. Це так звані причини першого порядку. Причина­ми другого порядку вважалися неантагоністичні суперечності, що існують при соціалізмі і зникають у міру зміцнення соці­алізму, але на певному етапі зумовлюють можливість виникнен­ня тих чи інших негативних явищ, у тому числі й злочинності.

Причини злочинності поділялися кримінологами того часу на повні та специфічні. Повною причиною вважалася сукуп­ність соціальних явищ, що перебували у причинному й зумов­леному зв'язку із злочинністю. Специфічна причина (власне причина) стосувалася соціальної психології (дрібнобуржуазних традицій, моралі, звичаїв, егоїзму тощо). При цьому зазнача­лося, що жодне із соціальних явищ не може призвести до зло­чинності поза сферою соціальної психології.

Як вважає А. Зелінський, помилковість і заідеологізованість викладених основних положень очевидні. Так, посилаючись на таку причину, як відставання суспільної свідомості від суспіль­ного буття, можна пояснювати будь-які дії людей, що не відпо­відають інтересам суспільства й держави. Обґрунтованій крити­ці піддав А. Зелінський і розподіл причин злочинності на повні та специфічні (або неповні). Така термінологія, на його думку, розмиває відмінність між поняттями "причина" і "умова", оскільки умова підноситься до рангу причини ("повної"). Крім того, викликає сумнів логіка поняття "повна причина". Якщо визнати її існування, то необхідно погодитись із реальністю "не­повної причини". Але неповна причина не може породити жод­ного наслідку.

Сучасними представниками соціологічного напряму є науковці-кримінологи Національної академії внутрішніх справ (НАВС) України. Вони вважають, що основні причини зло­чинності полягають насамперед у соціальних умовах життя суспільства й тому недоцільно шукати причини злочинності у криміногенних якостях людей і генетичних факторах людської індивідуальності. На їхню думку, розгляд соціальної проблеми причин злочинності не можна підмінювати ні біологічними (ге­нетичними) властивостями особи, ні психологічними (індиві­дуальними). Біопсихологічні фактори є тільки умовами, які сприяють або ускладнюють формування особистості. Самі по собі вони не визначають і не можуть визначати зміст поведін­ки, відбиваючись на формі поведінки вольових актів, у тому числі злочинності. Злочинцями не народжуються, а стають, і жодна людина від цього не убезпечена.

Вчені-кримінологи НАВС України зазначають, що при вирі­шенні проблеми причин злочинності необхідно враховувати ви­хідні положення, порушення яких може призвести до помил­кових висновків:

причинно-наслідковий зв'язок соціальних, психологічних та інших явищ, що мають кримінологічне значення, є об'єктивно існуючою залежністю у природі й суспільстві,яка має загальний універсальний характер; кримінологіч­на специфіка не повинна підміняти закономірності власне причинного зв'язку;

оскільки злочинність є явищем не лише соціальним, а й правовим, соціально-психологічним, вона має певні не тільки соціальні, а й інші причини;

розглядати цю проблему неможливо, ігноруючи особу зло­чинця, який взаємодіє із зовнішнім середовищем, коли зо­внішнє (соціальне) відбивається через внутрішнє (суб'єк­тивне) і породжує єдиний результат — злочин. Разом з тим включення до причинної залежності особи злочинця не по­винно призводити до абсолютизації як її значення, так і зовнішнього впливу на неї.

Вчені НАВС України вважають, що загальними причинами злочинності є соціальні суперечності, які супроводжують роз­виток суспільства, або, навпаки, деградацію: застій, що безпо­середньо впливає на злочинність і її зміну. На їхню думку, причини злочинності містяться насамперед в економічних від­носинах суспільства, прорахунках і недоліках економічного планування, розбалансованості господарського механізму, у системі розподільчих відносин. Істотний вплив на можли­вість здійснення особою акту протиправної поведінки, а відпо­відно і на злочинність взагалі, справляє й соціально-мораль­ний стан суспільства.

Представниками соціологічного напряму є також вчені-кримінологи Санкт-Петербурзької академії МВС Росії. Вони вважають, що єдиною причиною злочинності є ступінь розвит­ку соціальних суперечностей, які породжені розшаруванням суспільства на класи, що з необхідністю спричинилося спочат­ку до появи небезпечних для суспільного устрою посягань, а потім (або разом з цим) і виникнення особливої галузі права — кримінального, що підтримується державою.

Водночас міжкласові суперечності не вичерпують спектра со­ціальних суперечностей. До них належать також міжрасові, міждержавні (або між групами і блоками держав), міжнаціо­нальні, міжконфесійні, внутрішні класові, міжособисті та внут­рішні особистісні суперечності, які впливають на стан злочин­ності та її поширення.

Умови і явища, що сприяють існуванню злочинності й ви­значають її стан, вчені Санкт-Петербурзької академії МВС Ро­сії поділяють на дві групи: зовнішні (об'єктивні) і внутрішні (суб'єктивні).

Зовнішніми (об'єктивними) є умови і явища, які повністю або майже повністю не залежать від волі індивіда. До них нале­жать економічна ситуація в державі й регіоні; господарчі, фі­нансові, зовнішньоторговельні умови, що характерні для пев­ної держави та її суб'єктів; безробіття; незаконна міграція; екологічні проблеми; урбанізація; житлово-комунальні проб­леми та ін.

Внутрішніми (суб'єктивними) є умови і явища, що впли­вають на злочинність і пов'язані зі способом життя людей. Здебільшого це пияцтво і алкоголізм. До цих умов належать також наркоманія і проституція; пропаганда культу насилля, жорстокості та порнографії у пресі, кіно- та відеопродукції; мілітаризація населення; корумпованість частини посадових осіб і працівників правоохоронних органів; недосконалість кримінального законодавства; недоліки в роботі правоохорон­них органів й існуючому порядку реєстрації та обліку зло­чинів та ін.

На сучасному етапі розвитку суспільства (у Росії) причини і умови злочинності Н. Кузнєцова групує в чотири основні під­системи: економічні; кримінальної агресії; кримінальної необе­режності; правові детермінанти.

1. Економічні причини і умови. Причини: психологія здирництва, паразитизму, злиднів. Умови: помилки у стратегії й тактиці економічних ре­форм, приватизації, банківській системі та акціонуванні,виробничій сфері, сфері споживання і податковій системі;безконтрольність; безкарність.

2. Причини і умови кримінальної агресії. Причини: психологія агресивності корисливої, побутової,націоналістичної та сексуальної. Умови: безконтрольність обігу зброї і наркотиків; пропа­ганда культу насилля, порнографії, проституції; відсут­ність ефективної ранньої профілактики.

3. Причини і умови кримінальної необережності. Причини: психологія легковажного ставлення до дотри­мання вимог громадської безпеки; егоїстично недбале за­доволення власних інтересів. Умови: недоліки в матеріальному, технологічному, органі­заційному, правовому забезпеченні особистої та громадсь­кої безпеки.

4. Правові причини і умови. Причини: психологія правового нігілізму, правової легко­важності та правового безкультур'я. Умови: недосконалість законодавства; прорахунки право-застосовчої практики; неефективність правового вихован­ня; неефективність громадської профілактики; неефек­тивність ранньої профілактики на стадії правопорушень.

А. Зелінський є представником біопсихологічного напря­му в сучасній вітчизняній кримінології. Піддаючи критиці су­часні кримінологічні концепції причинності, вчений зазначає, що у філософський і кримінологічній літературі зберігається панування вульгарно-соціологічних тенденцій у поглядах на співвідношення об'єктивного (середовища існування) та суб'єктивного (людського, у тому числі й біологічно зу­мовленого) у детермінації злочинності. Вчений вважає, що людські вади завжди були й зали­шаються найближчою та визначальною причиною всіх видів антисоціальної поведінки, у тому числі й злочинної, не запе­речуючи при цьому впливу на поведінку людей обставин, що об'єктивно від них не залежать. Обґрунтовуючи свою думку, вчений зазначає, що методологічно обґрунтованішим був би пошук першопричини злочинності в суб'єктивному факто­рі — недосконалості людської природи, оскільки якщо ос­новну причину зростання злочинності пояснювати виключно об'єктивно існуючими економічними суперечностями, то поза увагою залишаються проблеми культури, моральності, психіч­ного здоров'я, тобто фактори, які безпосередньо породжують девіантну поведінку.

Отже, А. Зелінський основною причиною злочинності ви­знає суб'єктивні фактори: психічну неврівноваженість, негідні пристрасті, прагнення до влади, агресивність, користолюбство, бездуховність, безкультур'я, шкідливі звички, конформізм.

Умови криміногенної детермінації А. Зелінський поділяє на суб'єктивні та об'єктивні.

Суб'єктивні умови злочинності, тобто ті, що залежать від волі людей, породжуються тими самими негативними мораль­ними та психологічними явищами і особистісними властивос­тями, що й причини злочинності. Таким чином, суб'єктивні причини злочинності об'єктивуються не тільки у злочинності, а й в умовах, які їй сприяють. До таких умов належать пияцт­во і алкоголізм; наркоманія; криміногенність засобів масової інформації; пропаганда жорстокості, насилля, розпусти; втра­та освітою авторитету; корупція державних службовців і пра­воохоронних органів; низька ефективність діяльності органів здійснення кримінальних покарань; незаконна міграція; мілітаризація населення за рахунок поширення незаконного збе­рігання зброї, що надходить з інших держав через "прозорі кордони", та ін.

Об'єктивними умовами є соціальні суперечності, які безпо­середньо не залежать від свідомості й волі населення, а успад­ковані з минулої доби, підтримують стан напруження в сус­пільстві та сприяють злочинності. До таких факторів належать негативні аспекти урбанізації та прогресу; економічні, еколо­гічні проблеми та інші об'єктивно зумовлені труднощі перехо­ду до ринкової економіки. Швидкий розвиток великих міст на загальному тлі руйнування сільського побуту призвів до демо­графічної диспропорції: з одного боку, перенаселення, дефіциту житла, транспортних та екологічних проблем у містах, з іншо­го — нестачі робочих рук, занепаду сільського господарства. До негативних наслідків урбанізації належать психологічні пере­вантаження, інформаційна перенасиченість, сурогати масової культури, які не сприяють моральному вдосконаленню люди­ни. Економічна криза в Україні призвела до безробіття й різко­го розшарування суспільства на багатих та бідних.

Розподіл кримінологічних факторів на суб'єктивні та об'єк­тивні А. Зелінський вважає умовним, оскільки суб'єктивні фактори детермінуються не тільки особою, а й умовами буття, що об'єктивно склалися, і навпаки. Разом з тим, на його дум­ку, пояснити причини і умови злочинності, а також її дина­міку в різні історичні періоди неможливо без відокремлення того, що здійснюється закономірно під впливом сил, які не залежать від людей, і того, що люди самі ускладнюють собі іс­нування.

Отже, розглянуті сучасні теорії вирішення проблеми детер­мінації злочинності мають як прихильників, так і супротивни­ків. Проте зазначимо, що вчені-кримінологи як України, так і Росії при вирішенні проблеми детермінації злочинності на­дають перевагу теоріям соціологічного напряму.

22