8. Поняття причин та умов, детермінації, факторів злочинності.

Проблема причин злочинності є центральною для криміно­логії. Те чи інше вирішення цієї проблеми визначає науковий зміст кримінологічної теорії і її спрямованість. Як складне явище злочинність є наслідком дії багатьох об­ставин, факторів і причин. Зауважимо, що кримінологія при­діляє багато уваги категорії причинності. Це зумовлюється тим, що злочинність і її причинність є основними елементами предмету науки кримінології, і для дослідження сукупності кримінальних правопорушень необхідно встановити якомога більше обставин, що визначають зміст і структуру досліджува­ного явища.

Як правило, під причинністю розуміють генетичний зв'я­зок між окремими станами видів і форм матерії у процесах її руху й розвитку. Сутністю причинності е породження при­чиною наслідку. Причинність завжди має об'єктивний ха­рактер.

У загально-філософському розумінні причинність є всезагальною, бо не існує явищ, які б не мали певних причин. І водночас не існує явищ, які б не породжували тих чи інших наслідків. У дослідженні злочинності важливо виходити з того, що необхідним є зв'язок між причиною і наслідком. Злочинність у цьому комплексі є наслідком дії відповідних причин і умов.

У сучасній юридичній літературі існують різні поняття, що відображують зміст причинно-наслідкового комплексу: детер­мінація, причини й умови, фактори злочинності.

Детермінація (від лат. determinare — визначати, обумовлю­вати) — найбільш загальна категорія, що характеризує поход­ження явищ, які вивчаються у природі і суспільстві. Ідеться про залежність одних явищ, процесів і станів від інших, про зв'язок між речами і явищами. Кримінологічна детермінація використовує в основному три види зв'язку: причинний, обумовлений і функціональний. Як зазначалося, причинний зв'язок є зв'язком генетичним, і причина сама по собі вже породжує наслідок.

Умова — це явище, яке формує причину або створює мож­ливість її дії, і цей зв'язок з наслідком обумовлений. Функціональний зв'язок явищ полягає в тому, що зміна од­них явищ спричиняє зміну інших. Однією з найчастіше використовуваних у кримінології кате­горій є "причина": це явище, що безпосередньо зумовлює, по­роджує інше явище — наслідок. Причина як основа і сутність наслідку є вихідним і визначальним елементом взаємозв'язку явищ.

Таким чином, якщо причини злочинності — це негативні явища, що породжують її, то умови злочинності — це явища, які безпосередньо не породжують злочинності (наслідку), але у певний спосіб впливають на розвиток причинного зв'язку, спри­яючи або не перешкоджаючи породженню злочинності. Умови злочинності, як правило, поділяють на об'єктивні та суб'єк­тивні. Такий розподіл дає можливість у кожному конкретно­му випадку встановити умови впливу на поведінку людини як зовні, так і вплив внутрішніх особливостей індивіда на його вчинки. Умови злочинності поділяють на три основні групи: супутні – утворюють загальне тло подій і явищ, обставини місця і часу; необхідні – без таких умов подія могла б не настати; достатні – сукупність усіх необхідних умов.

Розглядаючи злочин як соціальне явище, необхідно врахо­вувати, що оцінка одних явищ як причин, а інших як умов зав­жди матиме відносний характер, оскільки в одних випадках певне явище може бути причиною злочинності, а в інших — її умовою. Проте зауважимо, що явище стає причиною тільки за наявності конкретних умов, що сприяють їй.

У кримінологічній теорії, як і в суспільних науках взагалі, широко використовують термін "фактор", під яким розуміється причина, рушійна сила будь-якого процесу, що визначає його характер або окремі риси.

Факторний підхід у кримінології виник ще у XIX ст. (Ч. Ломброзо та інші), коли сформувалася так звана теорія факторів. Ця теорія передбачає наявність концепцій, які беруть за основу певну ознаку або групу певних ознак (обста­вин) і пояснюють їх дією зміст, природу і характер змін дослід­жуваного явища або процесу. Таким чином, у теорії факторів перевага надається тільки певному аспекту дії одного чи кіль­кох факторів.

У сучасній кримінології термін "фактор" різні вчені сприй­мають по-різному. Дехто під цим терміном розуміє і причину, рушійну силу, що визначає характер та окремі властивості до­сліджуваного процесу, явища, і групу причин, що об'єднують­ся за певною ознакою і сприймаються як домінанти розвитку та зміни досліджуваного явища. Іноді терміном "фактор" під­мінюють категорії "причина", "умова", "обставина". На думку кримінолога К. Горяінова, фактором можна вважати і при­чину, і умову (необхідну і супутню), і явище, що перебувають у функціональному зв'язку. А. Зелінський, вважаючи фак­тор рушійною силою процесу детермінації, зазначає, що серед факторів того чи іншого явища (у розглядуваному випадку — злочинності) необхідно розрізняти безпосередню (спеціальну) причину і умову. Причина в такому вузькому розумінні є вирі­шальним, активним фактором, який містить реальну можли­вість наслідку, а умова є відносно пасивним фактором, що впливає на розвиток причинного зв'язку, але не породжує на­слідку. Умова виконує роль каталізатора процесу: без наявно­сті необхідних умов не настане і наслідок.

Важливе методологічне значення має розподіл факторів зло­чинності на об'єктивні й суб'єктивні. Об'єктивні фактори іс­нують незалежно від волі людини. До них належать стан еко­логії, економіки, соціальний устрій, спадковість, клімат та ін. Суб'єктивні фактори охоплюють все особистісне, що залежить від волі людей: свідомість, звички, нахили, ціннісні орієнтири, мораль, право, політичні погляди, традиції та ін. А. Зелінсь­кий вважає, що до суб'єктивної детермінанти поведінки обов'яз­ково належать також несвідомі елементи психіки людини, її психічне здоров'я, а також спадкові особливості.