Тема 2. Злочинність та її основні характеристики. Причини та умови злочинності.

План

1. Поняття та ознаки злочинності.

2. Кількісні показники злочинності.

3. Якісні показники злочинності.

4. Характер, географія та динаміка злочинності.

5. Поняття та види латентної злочинності.

6. Причини та фактори латентної злочинності.

7. Стан, тенденції, риси та кримінологічні аспекти злочинності в Україні.

8. Поняття причин та умов, детермінації, факторів злочинності.

9. Класифікація причин та умов злочинності.

10. Причини та умови конкретного злочину.

11. Елементи механізму конкретного злочину.

12. Ситуація та її роль у механізмі конкретного злочину.

13. Основні концепції причин злочинності.

14. Сучасні теорії причин злочинності в Україні та Росії.

1.Поняття та ознаки злочинності.

Оскільки злочинність є одним із центральних об'єктів дослід­ження науки кримінології, важливого й актуального значення набирає питання про визначення поняття "злочинність" у кри­мінології. Серед вчених-кримінологів як України, так і Росії не існує єдиної думки щодо визначення цього поняття. Розгляне­мо спочатку основні ознаки цього явища.

1) Історична змінюваність злочинності адекватно простежу­ється у кримінальному законодавстві різних соціально-економіч­них формацій і режимів. Так, принаймні в Росії (і в Україні) протягом XX ст. кримінальне законодавство кардинально змі­нювалося відповідно до політичних та соціально-економічних революцій, а також режимів влади щонайменше п'ять разів: у період військового комунізму, нової економічної політики, державно-партійного монополізму й тоталітаризму, початку демократизації суспільства у 50-х роках, коли було прийнято Основи законодавства Союзу РСР 1958 року і Кримінальні ко­декси республік 1959-1961 рр., і в пострадянський період, коли набрав чинності Кримінальний кодекс України).

2) Злочинність — це не механічна множина конкретних зло­чинів, які входять у неї, а соціальне явище, що як підсистема входить у систему відповідного суспільства і світової спільноти загалом. Злочинність є соціальною за походженням, суб'єкта­ми злочинів, потерпілими громадянами, суспільством і держа­вою, причинами й умовами. Позиція соціального детермінізму у кримінології зумовлює важливі висновки, основний з яких полягає в тому, що немож­ливо намагатися вплинути на злочинність, не змінивши со­ціальних умов, що породжують її. Якщо в основі злочинності лежать об'єктивні фактори, то ні жорстокі покарання, ні найдосконаліше кримінальне законодавство самі по собі не змо­жуть радикально вплинути на стан злочинності.

3) Система злочинів як первинних елементів злочинності зумовлює її кримінально-правовий характер і системну взаємо­дію всередині кримінальної системи між злочинами (наприклад, між хуліганством і насильницькими діяннями, між криміналь­ним обігом зброї і насиллям). Злочинність має правову характеристику, оскільки коло злочинів, з яких вона складається, визначається чинним кримінальним законодавством. Тому криміналізація або декриміналізація тих чи інших діянь суттєво впливає на всі показ­ники злочинності. Кримінально-правова властивість злочинності перешкод­жає заміні поняття і явища злочинності на поняття "відхилення у поведінці", яке часто застосовують у зарубіжній криміноло­гії. Виключно кримінальний закон визначає, що є злочинним. Не існує "власне кримінологічних" понять злочинів, і тому спроби внести кримінологічні категорії у Кримінальний Кодекс не мають перспективи. (в пп. 7 ст. 3 КПК вказується, що закон України про кримінальну відповідальність складається із КК та закону про кримінальні проступки. У КПК термін «злочин» вживається лише один чи два рази, а в основному тут йдеться про кримінальне правопорушення. Хочу звернути увагу на те, що у КПК передбачається введення поняття кримінального правопорушення, хоча про таке поняття в чинному КК та Конституції України не згадується.)

4) Відносна масовість злочинності означає, що вона вияв­ляється не в окремих ексцесах, а у множині діянь (сукупності), кількість яких постійно змінюється. Тому одиничні ексцеси неможна вважати злочинністю. На відміну від окремого злочину злочинності притаманна самодетермінація, тобто самовідтворення, що особливо харак­терно для злочинності з боку неповнолітніх і рецидивістів.

5) Злочинність виявляється в сукупності злочинних діянь, вчинених на конкретній території за певний період. Зміна хоча б одного з аспектів злочинності неминуче спричиниться до змі­ни інших її аспектів і відповідно злочинності взагалі.

6) Злочинність як кримінологічне явище деякою мірою відрізняється від злочинності як формально кримінального явища. Кримінологія хоч і відштовхується від кримінальної статистики, проте повинна брати до уваги також як і латентну злочинність так і інші фактори що проявляються в дійсному впливі злочинності на суспільство, а не тільки його формальному фіксуванні. Наприклад, не мож­на очікувати різкої зміни структури і стану злочинності через невеликі проміжки часу (місяць, квартал, рік). Такі відносні явища не можуть змінюватися дуже швидко. Коливання деяких показників злочинності з великою вірогідністю може свідчити про недоліки в обліку злочинів, ніж про реальні зміни у зло­чинності.

Злочинність – соціально зумовлене, історично мінливе, відносно масове та кримінологічне явище, яке проявляється в системі кримінально-караних діянь, вчинених на певній території за певний період часу.

2. Кількісні показники злочинності. Стан злочинності характеризують кількісні та якісні показ­ники.

Кількісні показники стану злочинності визначаються кіль­кістю злочинів, зареєстрованих на певній території за певний час, і кількістю виявлених осіб, які вчинили злочини на певній території за певний час. Ці показники характеризують два ос­новних аспекти злочинності — правопорушення їх "авторів", тобто осіб, які їх вчинили. Кількісне вираження цих показ­ників не збігається, оскільки не всі злочини розкриваються і відповідно не всі особи, які їх вчинили, виявляються. Ці кіль­кісні показники є абсолютними й іноді їх ще називають показ­никами рівня злочинності.

Офіційна кримінально-правова статистика веде облік рівня злочинності за такими показниками:

• кількість заяв і звернень потерпілих про злочини;

• кількість порушених кримінальних справ;

• число виявлених осіб, які вчинили злочини;

• кількість кримінальних справ, розглянутих у суді, та прийняті по ним рішення;

• число засуджених осіб, винних у злочинах згідно з вироком, що набрав законної сили.

Проте останні доцільно використо­вувати лише в аналізі стану злочинності та її динаміки в межах одного регіону, оскільки їх неможливо порівняти з відповідни­ми показниками в інших регіонах через те, що вони однобічні, тобто враховують географічні й часові межі, проте не врахову­ють чисельності населення регіону. З метою усунення цього не­доліку і уможливлення співвіднесення абсолютних показників з чисельністю населення регіону для кількісної характеристи­ки стану злочинності застосовують відносні показники — ко­ефіцієнти (індекси) інтенсивності злочинності й злочинної ак­тивності населення.

Коефіцієнт (індекс) інтенсивності злочинності — це кіль­кість зареєстрованих злочинів на 10000 або 100000 на все населення певного регіону, враховуючи неповнолітніх. Коефіцієнт показує інтенсивність злочинності та як населення страждає від неї.

Роз­раховують цей коефіцієнт так:

З

R1 = ---- х Е, де

Н

З – кількість зареєстрованих злочинів на певній території за визначений період часу;

Н – число жителів, які проживають на цій території;

Е – визначене число жителів, (єдина розрахункова база – 1000, 10000, 100000), відповідно до якого проводять розрахунок.

Коефіцієнт злочинної активності населення відображує частоту вчинення кримінальних правопорушень мешканцями регіону, іншими словами, це кількість виявлених осіб, що вчинили злочини, з розрахунку на 10000 або 100000 населен­ня регіону, яке досягло віку кримінальної відповідальності, тобто

О

R2 = ------------------ х Е, де

Н старші 14

О – кількість осіб, виявлених за вчинення злочинів;

Н (старші 14) - кількість жителів, які проживають на певній території у віці від 14 і старші.

Наприклад, щоб визначити в яких областях України рівень злочинності найвищий, необхідно розрахувати відповідні ко­ефіцієнти інтенсивності злочинності й порівняти їх. Рівень зло­чинності різних груп населення в певних регіонах можна ви­значити за допомогою коефіцієнтів, які розраховують стосовно відповідної групи і порівнюють з рівнем злочинності в регіоні загалом. Наприклад, можна визначити коефіцієнти інтенсив­ності злочинності серед неповнолітніх, чоловіків і жінок, міських і сільських мешканців, серед осіб, що раніше були засуджені.

До кількісних показників злочинності можна зарахувати і так звану ціну злочинності.

Ціна злочинності — це економічні, соціальні, моральні, фізичні й інші шкідливі наслідки вчинених злочинів. Обчис­люється цей показник за

- кількістю вбитих і покалічених по­терпілих, пограбованих, обкрадених і принижених внаслідок вчинення злочинів;

- розмірами матеріальної шкоди, завданої злочинами, і витратами держави на лікування потерпілих і по­новлення їх здоров'я;

- витратами на утримання відповідних установ і правоохоронних органів, що здійснюють боротьбу із злочинністю.

Ціну злочинності необхідно визначати для харак­теристики її суспільної небезпечності, а також для розрахунку бюджетних асигнувань на боротьбу із злочинністю. Без відпо­відного фінансового забезпечення програми попередження зло­чинності неможливо реалізувати.

3. Якісні показники злочинності. Структура злочинності є її якісним показником. Сутність структури злочинності полягає в описі співвідношення між гру­пами й видами злочинів, вчинених різними категоріями пра­вопорушників. Цей показник відображує співвідношення час­ток цілого. Найпоширенішими підставами для виокремлення певних груп злочинів у структурі злочинності є соціально-де­мографічні ознаки засуджених, юридичні властивості злочинів і кримінологічна класифікація злочинів. Згідно з цими крите­ріями розрізняють три основних типи структур злочинності: соціально-демографічну, кримінально-правову та криміноло­гічну.

Соціально-демографічна структура розкриває співвідно­шення між кількістю злочинців за статтю, віком, родом занять (жінки, чоловіки, повнолітні, неповнолітні, службовці, робочі, працівники сільського господарства, підприємці, особи, які не працюють, та ін.).

Кримінально-правова структура охоплює такі критерії, як спрямованість, тяжкість злочинів, форма вини, мотивація зло­чинів.

За спрямованістю розрізняють злочини, передбачені відпо­відними главами Особливої частини КК України: злочини про­ти особи, власності, громадського порядку, посадові, госпо­дарчі та ін.

За тяжкістю розрізняють злочини тяжкі, менш тяжкі і такі, що не становлять значної суспільної небезпеки.

За формою вини злочини бувають умисні та з необережності.

За мотивацією розрізняють злочини, вчинені з корисливих мотивів, із хуліганських спонукань і антидержавні.

За кількістю вчинених злочинів розрізняють первинну (сукупність злочинів, вчинених вперше) і рецидивну (сукупність повторних злочинів) злочинність.

Проте структура злочинності є більш диференційованою ніж це передбачено кримінальним кодексом, наприклад, як особливий її різновид виділяється професійна злочинність (сукупність злочинів, що вчиняються постійно і є для злочинця основним джерелом існування)).

За статтю виділяють злочинність чоловіків і злочинність жінок. За віком – злочинність дорослих і неповнолітніх. Також можна розрізняти злочинність молоді та осіб інших вікових груп.

Загальновизнаної кримінологічної структури поки що не розроблено.

На думку А. Зелінського, підставою для такої класифікації повинна стати кримінологічна класифікація зло­чинів за ознаками способів вчинення злочинів, мотивації, особ­ливостей особи злочинця. А. Зелінський пропонує класифіку­вати злочини шляхом розподілу на такі кримінологічне однорідні групи:

крадіжки і шахрайство;

корисливі насиль­ницькі злочини (пограбування, розбій, бандитизм, вимагання);

привласнення, розтрата, розкрадання через зловживання служ­бовим становищем, а також крадіжки на виробництві;

посадові корисливі злочини, що не є розкраданням (хабарництво);

гос­подарчі злочини, що вчиняються без використання службового становища;

вбивства і тілесні ушкодження, що вчиняються умисно;

статеві злочини;

хуліганство й інші агресивні посяган­ня на порядок управління і громадський порядок;

умисні на­сильницькі порушення порядку управління і громадського порядку;

умисні посягання на особу, що вчиняються без застосу­вання насилля;

умисне знищення і пошкодження матеріальних та культурних цінностей (вандалізм);

злочини проти держави;

злочини з необережності.

О. Литвак пропонує розрізняти чотири відносно одно­рідних блоки злочинності:

- загально-кримінальна корислива (крадіжки, шахрайство, пограбування, розбої, вимагання);

- агресивна некорислива (умисні вбивства, тілесні ушкоджен­ня й інші, які вчиняють без корисливих спонукань);

- економічна (корупція посадових осіб, розтрата, привлас­нення чужого майна, контрабанда, наркобізнес);

- неагресивна і некорислива (усі інші некорисливі й нена­сильницькі злочини, у тому числі й ті, які вчиняють з не­обережності).

Підставами для такої класифікації вибрано особу винного, особливості мотивації і способи вчинення злочинів.

У кримінологічній структурі виокремлюють ще й такі кри­мінологічні групи: злочинність професійна, організована, реци­дивна, побутова, пов'язана з наркотиками і алкоголізмом, транснаціональна та ін.

Структура злочинності визначається співвідношенням у злочинності видів (груп) злочинів, які класифікують за кримінально-правовими або кримінологічними підставами. Показники структури дають якісно-кількісну характеристику суспільної небезпеки злочинності, її особливостей, істотних для організації профілактики і диференціації практики застосування кримінально-правових заходів.

Для визначення структури злочинності користуються поняттям - питома вага – це відсоткове співвідношення частини злочинності до її загальної величини.

Наприклад: Зв х 100%

П. в. = ------------------ ,

Зз

де Зв – кількість злочинів певного виду; Зз – загальна кількість зареєстрованих злочинів.

Відомий російський кримінолог Н.В.Кузнєцова визначає такі основні показники структури злочинності:

• співвідношення видів злочинів за їх класифікацією, згідно з Особливою частиною Кримінального кодексу України;

• питома вага найбільш поширених злочинів

• співвідношення видів злочинів за домінуючою мотиваційною спрямованістю (насильницькі, корисливі, корисливо-насильницькі та необережні);

• питома вага злочинності неповнолітніх

• питома вага групової злочинності, а всередині її – організованої;

• питома вага рецидиву;

• “географія” злочинності, тобто розподіл її за регіонами і типами населених пунктів;

• питома вага злочинів, пов’язаних із незаконним обігом зброї;

• питома вага злочинів, пов’язаних із незаконним обігом наркотиків;

• “вуличні” злочини;

• транснаціональні злочини.