МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВІННИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО

ІНДЗ

на тему:

«Природа філософської рефлексії над наукою»

Виконала:

Студентка V курсу

ПГФ

Групи «МБХ»

Танасієнко Олени

Вінниця - 2015

Вступ

Рефлексія - один з видів і навіть методів пізнання, головною особливістю якого є спрямованість на саме знання, на процес його одержання.

Можна сказати, що рефлексія є самопізнанням колективного або індивідуального суб'єкта. У першому випадку рефлексія здійснюється над объективированными формами знання і її умовно можна назвати об'єктивної, а в другому випадку — над знанням, невіддільним від індивідуального суб'єкта, і вона є суб'єктивною за своєю формою. Прикладом рефлексії над объективированным знанням є рефлексія над наукою, а прикладом суб'єктивної рефлексії може служити самоспостереження як прийом пізнання індивідом своїх власних психічних процесів.

Рефлексія являє собою єдність відбиття й перетворення об'єкта; застосування її в дослідженні приводить до творчої переробки самого досліджуваного предмета. «У результаті рефлексії її об'єкт - система знань - не тільки ставиться в нові відносини, але добудовується й перебудовується, тобто стає іншим, чим він був до процесу рефлексії... Настільки незвичайне відношення між пізнанням і зміною об'єкта пояснюється тим, що ми маємо в цьому випадку справа не з таким предметом, що існує незалежно від пізнання й свідомості, а з пізнавальним відтворенням самого пізнання й свідомості, тобто зі зверненням пізнання на самого себе» [Лекторський, 1980, с. 266].Відносно самопізнання індивіда ця теза, що бере свій початок у гегелівському розумінні рефлексії, здається очевидним, але відносно объективированных систем знання він має безумовно евристичну цінність. В останньому випадку має місце не тільки вихід за межі існуючої системи знання, але й перетворення її за рахунок включення рефлектируемого знання в інший контекст, _у нову систему відносин з іншими елементами знання. При цьому найважливішим механізмом збільшення знання є перетворення деякого неявного знання (сукупності передумов і допущень, що коштують «за спиною» тих або інших формулювань) у знання явне, прямо формулируемое. Такий перехід, зрозуміло, не залишається без наслідків для самого знання, він веде до його уточнення, часто до відмови від деяких неявно, що приймалися передумов.

1. Завдання філософії науки

Напрошується думка, що вивчати науку – це що означає вивчати вченого над роботою, вивчати технологію своєї діяльності із виробництва знань.

Щоправда, значною мірою вчений і сам вивчає і описує своє власне діяльність: наукові тексти, наприклад, містять докладний опис пророблених експериментів, методів вирішення завдань тощо. Але, описавши поставлений експеримент, учений, за рідкісними винятками, не намагається простежити, як саме його дійшов ідеї цього експерименту, і якщо й намагається, то результати такої роботи не входять органічно у зміст наукових робіт. Загалом, можна сказати, що пересічний науковець, працював у тій чи іншій спеціальної галузі, зазвичай, обмежується описом тих аспектів своєї діяльності, які можна уявити і як характеристику досліджуваних явищ. Приміром, коли хімік описує спосіб отримання тих чи інших сполук, це як опис діяльності, а й опис самих сполук: речовина таке-то то, можливо отримано таким-то шляхом. Проте в усіх у діяльності вченого можна таким чином. Процедури наукового пошуку різних галузях знання мають багато спільного, і це виводить межі вузько фахових зацікавлень тій чи іншій спеціальної науки.

Насамперед, учений як знана творча особистість повинен мати такі риси: високого інтелекту, незалежність суджень, дотепність, оригінальність без вульгарності, неспішність у винесенні остаточних суджень, життєлюбність, широта інтересів і допитливість, величезне працьовитість, критичність. дозволяють зрозуміти й деякі загальні закономірності, умови наукового творчості. Отже, однією з аспектів дослідження науки то, можливо вивчення вченого над роботою.

Будь-яке об'єктивне знання служить людям двічі – спочатку як пояснення оточуючої реальної буденної дійсності, потім у ролі засобів, методу під час вирішення тих чи інших проблем. Фактично будь-яка наукова теорія виконує методологічні функції, коли він використовується поза її власного предмета, а наукові знання загалом ж виконує функцію методології стосовно сукупної практичної діяльності.

Але правомірно зводити вивчення науки до опису діяльності окремих осіб? Наука це зовсім лише діяльність. Діяльність завжди персоніфікована, можна казати про діяльності конкретної людини чи групи людей, а наука постає як деяке надіндивидуальне, надособистісне явище. Тут ідеться про наукові традиціях, у межах яких працює учений. Силу цих традицій розуміють і самі дослідники. Отже, наука це діяльність, можливої тільки з традиції чи, точніше, безлічі традицій, у межах яких ця діяльність здійснюється. Вона сама то, можливо розглянута як особливий тип традицій, що передаються у людської культурі.

Змінюються від епохи до епохи і функції науки у суспільства, її місце у культури і її взаємодії з іншими областями культурного творчості. Вже XVII в. виникає природознавство заявило свої претензії формування у культурі домінуючих світоглядних образів. Набуваючи світоглядні функції, наука стала дедалі активніше впливати інші сфери соціального життя, зокрема і повсякденне свідомість людей. Цінність освіти, заснованого на засвоєнні наукових знань, стало сприйматися чимось належне.

Сучасна філософія науки розглядає наукове пізнання як соціокультурний феномен. І з важливих її завдань є дослідження того, як історично змінюються способи формування нової наукового знання і набутий які механізми впливу соціокультурних чинників саме на це.

Щоб виявити загальні закономірності розвитку наукового пізнання, філософія науки має опиратися на матеріал історії різних конкретних наук. Вона виробляє певні гіпотези і моделі розвитку знання, перевіряючи їх у відповідному історичному матеріалі. Усе це обумовлює тісний зв'язок філософії науки з історико-науковими дослідженнями.

Філософія науки завжди звернулася до аналізу структури динаміки знання конкретних наукових дисциплін. Але з тим вона орієнтована на порівняння різних наукових дисциплін, на виявлення загальних закономірностей їх розвитку. Не можна вимагати від біолога, що він обмежився вивченням одного організму чи жодного виду організмів, так не можна й філософію науки позбавити її емпіричну бази й можливості порівнянь і зіставлень.