19. Дати визначення ринолалії, розкрити історію її вивчення, причини виникнення та види.

Ринолалія - слово грецького походження „ринос” - ніс, „лалія” - у перекладі означає мовлення в ніс, або гугнявість, тобто порушення тембру голосу і звуковимови, зумовлене анатомо-фізіологічними дефектами периферичного відділу мовного апарату, а саме: артикуляційного унаслідок уродженої аномалії верхньої губи і піднебіння, що утворюється незрощенням верхньої губи та твердого й м’якого піднебіння в період внутрішньоутробного розвитку.

Історія вивчення проблеми порушень мовлення в разі вроджених незрощень губи і піднебіння - це тривалий і складний шлях, який і дотепер не можна вважати завершеним. Перші відомості про кількість випадків природжених вад обличчя в Європі з'явилися ще в 1438 р. У Росії перші подібні статистичні дані були опубліковані Я. Фребеліусом у 1865 р. Перші праці з ринолалії написані лікарями. Ще в Давній Греції лікарі не тільки думали як подолати природжені вади губи і піднебіння, а й намагалися зрозуміти механізм порушення голосу. Пізніше зусилля медиків були спрямовані насамперед на відновлення твердого і м'якого піднебінь. Однак досягнуті хірургами успіхи в корекції природженої анатомічної вади ротової порожнини наприкінці XIX - на початку XX ст. не забезпечували задовільних результатів фонетичного оформлення мовлення. Стає зрозумілим. що уранопластика (від грец. uranos - піднебіння) не позбавляє надлишкової назальності голосу дитини. На важливу роль логопедичної роботи з цією категорією дітей наголошували на початку XX ст. більшість видатних хірургів. М. Пирогов (1884), Н. Воронцовський (1875), М. Пайкін (1936) у своїх працях досліджували питання проте, які показники розмірів піднебіння є найсприятливішими для ефективної логороботи.

Сучасні вітчизняні й зарубіжні дослідники (А.Лімберг, М.Дубов, Б.Булатовська, С.Кузнецова, Л.Харьков, С.Конопляста та ін.) усі причини умовно поділяють на екзогенні (зовнішньо зумовлені) та ендогенні (внутрішньо зумовлені). До екзогенних належать чинники несприятливого екологічного впливу, іонізуюча радіація (незначні дози якої здатні спровокувати виникнення мутацій у статевих клітинах), хімічні мутагени, включаючи фармакологічні препарати, необгрунтована медикаментозна терапія (особливо використання в ранньому періоді вагітності антибіотиків, кортикостероїдів, гормональ­них, жарознижувальних засобів). Доведено негативний вплив на розвиток плоду шкідливих звичок батьків (вживання алкоголю, наркотичних препаратів, паління тютюну). Цікавими є дані щодо професії батьків, у яких народилися діти з ВНВГП. «Групу ризику» становлять батьки, що мають професію водія далекого прямування, працівника АЕС, моряка-підводника, фізика, працівника шкідливого виробництва тощо. Серед ендогенних чинників особливе місце посідають захворювання матері в перші два місяці вагітності, а також наявність у неї хронічних захворювань. Це насамперед гострі інфекційні захворювання (вітряна віспа, кір, краснуха, інфекційний паротит); вірусні респіраторні інфекції, інклюзійні цитомегалії, протозойні інфекції (токсоплазмоз, малярія), вірус герпесу, гепатит, пієлонефрит тощо. Групу ендогенних чинників поповнюють ендокринні захворювання матері, гінекологічна патологія, захворювання серцево-судинної системи, вітамінна недостатність (особливо фолієвої кислоти та вітаміну В6).

Згідно з класифікацією Всесвітньої організації охорони здоров'я ринолалія зарахована до голосових розладів, незважаючи на те, що за її наявності спостерігаються грубі порушення артикуляції, які найчастіше є наслідком природжених незрощень верхньої губи, твердого та м'якого піднебінь. При ринолалії механізм артикуляції, фонації і голосоутворення має суттєві відхилення від норми, зумовлені порушеннями участі носового і рото-глоткового резонаторів. При нормальній фонації у людини під час вимовляння звуків відбувається розмежування носоглоткової і носової порожнин від глоткової і ротової, ці порожнини розділяються піднебінно-глотковим змиканням. При фонації утворюються потовщення задньої стінки глотки (валик Пассавана), який допомагає контакту задньої поверхні м’якого піднебіння і задньої стінки глотки. Сила піднебінно-глоткового змикання залежить від звуків, які вимовляються, встановлено, що для голосних - змикання менше, ніж для приголосних. Голосні з носовим відтінком виникають у тому випадку, якщо між заднім краєм м’якого піднебіння і задньою стінкою глотки залишається простір біля 6 мм. Найслабше піднебінно-глоткове змикання, спостерігається при приголосному - в, найбільш сильне - с, при вимові носових звуків (м´, м, н´, н) струмінь повітря вільно проникає в простір носового резонатора, в залежності від характеру порушення, стан функцій піднебінно-глоткового змикання зумовлюють різні форми ринолалії: закрита, відкрита, змішана форми. Змішана форма ринолалії зумовлює стан мовлення, що характеризується пониженим носовим резонансом при вимові носових звуків і наявністю назального тембру. Причиною є поєднання непрохідності носа і недостатністю піднебінно-глоткового змикання функціонального і органічного походження. Найбільш типовим є поєднання укороченого м’якого піднебіння, аденоїдних розростань, підслизового незрощення, що зумовлюють непрохідність повітря через ніс при вимові ротових звуків. Виділяють наступні ступені: легка, помірна, важка. У дітей з вродженим незрощенням є серйозні розлади смоктання, ковтання, зовнішнього дихання і ін., які знижують опірність до різних захворювань. Вони потребують систематичного лікарського спостереження і лікування. Ринолалія, як медико-педагогічна проблема цікава стоматологам, ортодонтам, отоларинологам, психоневрологам і логопедам.