12. Дати визначення алалії. Висвітлити історію її вивчення, причини виникнення та види.

Алалія - відсутність або недорозвинення мовлення унаслідок органічного ураження мовних зон кори головного мозку у внутрішньоутробному або ранньому періоді розвитку дитини. Специфічні, центрально умовлені форми відсутності або тяжкого недорозвинення мовлення у дітей із нормальним слухом і відносно збереженим інтелектом вперше були описані ще наприкінці ХІХ століття. Детальні описи випадків своєрідної, специфічної відсутності або тяжкого недорозвинення мовлення у дітей, які мали всі передумови для її засвоєння, представлені в роботах лікарів: І.Франка (1809), А.Куссмауля (1877), І.А.Бодуена де Куртене (1885-1886), Р.Коена (1888), Г.Гутцмана (1894). В роботах цих вчених висловолюються судження про етіологію, механізм, динаміку, симптоматику, диференційну діагностику порушення, здійснювалась диференціація від інших подібних станів. Але ще не простежується єдиної точки зору щодо характерологічного визначення порушення. Для визначення алалії в зарубіжній та вітчизняній спеціальній літературі протягом ХІХ-ХХ століть використовувались різні терміни: “німота”, “слухонімота”, “магілалія (недорікуватість)”, “алалія ідіопатіка” або “вроджена алогія”, “афазія розвитку”, “дисграфія”, “дитяча афазія”, “вроджена алогія”, “затримка мовленнєвого розвитку”, “конституціональна затримка”, “мовна нездатність”, “порушене засвоєння мовлення”, “загальне недорозвинення мовлення”, “моторна алалія”, “експресивна алалія”, “сенсомоторна алалія”. Використання різноманітної термінології відображає різні уявлення вчених про етіологію, механізми, динаміку та симптоматику алалії. В робота лікаря-фоніатра Р.Коена (1888) термін «алалія» використовується для характеристики відсутності мовлення, яке не обумовлене артикуляційними порушеннями, а також первинними вадами слуху. В 1830 р. Шультесс виділяє алалію (німоту) в окреме мовне порушення, Алалія протиставляється дислалії як повна неможливість артикулювання, що пізніше правомірно стало називатися анартрією. Вагомий внесок у вивченні алалії зробили російські та українські вчені: Н.Трауготт, В.Орфінська, Р.Лєвіна, Є.Соботович. В роботах цих вчених описані особливості мовленнєвого розвитку і структури дефекту у дітей з моторної алалією з урахуванням різних критеріїв: клінічних, фізіологічних, психологічних, лінгвістичних, психолінгвістичних. Серед причин, що викликають алалію було виділено патологічний розвиток плоду, травми головного мозку дитини у ранньому віці, спадковість та шкідливий психологічний вплив. Залежно від переважної локалізації ураження мовних областей головного мозку (центр Вернике, центр Брока). Розрізняють форми алалії: моторну, сенсорну та змішану. Моторна алалія - це системний недорозвиток експресивного мовлення центрального органічного характеру зумовлене несформованістю мовних операцій процесу породження мовних висловів при відносній збереженості смислових і сенсомоторних операцій. Поділяють на еферентну та аферентну. Характерною рисою для моторної алалії є різке зниження змоги до самостійного висловлювання. Сенсорна алалія - порушення сприйняття та розуміння мовлення при повноцінному фізичному слухові Діти не розуміють зверненого до них мовлення або розуміють вкрай обмежено. При цьому адекватно реагують на звукові сигнали, можуть розпізнавати різноманітні шуми, стукіт, свист...). Поряд з тим відчувають труднощі у визначенні напрямку звуку, відмічається явище ехолалії - повторення чужих слів. Ведучий дефект - поруш фонем слуху (не розрізняють близькі за вимовою слова (РАК - МАК, дочка - бочка). На сьогодення існує декілька різних концепції пояснення механізму моторної алалії. Їх можна поділити на сенсомоторні, психологічні і мовні. Дослідники пов’язують алалію відповідно з кінетичною або кінестетичною апраксією. Термін апраксія (грецьк. а - відсутність, praxis - дія) позначає порушення цілеспрямованої дії при збереженості елементарних рухів, з яких вона складається. В зв’язку з цим виділяють еферентну та аферентну форми моторної алалії. При аферентній моторній алалії механізм порушення зводиться до кінестетичної апраксії. При еферентній моторній алалії - до кінетичної апраксії. О.Лурія зазначає, при аферентній моторній алалії, що пов’язується з кінестетичною апраксією, спостерігаються труднощі під час знаходження окремих артикуляційних рухів, що співвідносяться з тими чи іншими фонемами. При кінетичній апраксії спостерігаються недостатня плавність автоматизованих навичок, які розпадаються на складові компоненти, як наслідок виникають труднощі при переключенні, повторі. Кінетична апраксія притаманна еферентній формі моторної алалії. При еферентні моторній алалії спостерігаються труднощі під час знаходження артикуляційних рядів, переключення з одного руху на інший. В.Орфінська вважають, що аферентна та еферентна форми моторної алалії відрізняються характером порушення фонематичної системи. При аферентній формі спостерігаються утруднення в процесі оволодіння звуковим складом слова, при еферентній - не формуються уявлення про фонетичні структури слів у цілому і особливо утруднено засвоєння складової будови слова Порушення граматичних систем при названих формах моторної алалії мають вторинний характер і виникають на ґрунті порушення мовленнєвого аналізу і синтезу внаслідок порушень мовнорухового аналізатора. Г.Мацієвська-Гуровець, А. Бєлова-Давид вважають, що при аферентній моторній алалії переважають фонетико-фонематичні розлади, а при еферентній формі - лексико-граматичні та лексико-семантичні порушення, а також труднощі у побудові зв’язного висловлювання. Неповноцінна мовленнєва діяльність негативно впливає на формування інтелектуальної, сенсорної, аферентно-вольової сфер у дітей. Це пояснюється взаємозв’язком мовленнєвих порушень з іншими сторонами психічного розвитку. Для більшості дітей характерним є уповільнений розвиток моторної діяльності. Рухова недостатність проявляється в: невпевненості при виконанні окремих рухів; зниженні швидкості; загальній незграбності; дискоординації при виконанні складних рухів; утрудненнях при виконанні серії рухів; значних труднощах при виконанні дій за словесною інструкцією; відтворенні послідовності елементів рухів, спостерігається досить низький рівень розвитку основних властивостей уваги: недостатня стійкість, дифузність, обмеженість можливостей розподілу уваги.