1.3. Тенденції розвитку і функціонування ринку цукру

Система ринків за предметом обміну включає ринок аграрно-продовольчих товарів, в структурі якого ринок цукру займає одне з провідних місць. Це зумовлюється певними історичними і природно-економічними особливостями розвитку і розміщення цукробурякового продуктового підкомплексу, маркетинговою характеристикою кінцевого товарного продукту - цукру та проміжних побічних продуктів цукроваріння (споживчі якості, широке використання переробною промисловістю для виробництва продовольчих цукристих продуктів, здатність до тривалого зберігання, транспортування на великі відстані та ін.), експортоспроможністю вихідної продукції підкомплексу, значенням для розвитку інших сільськогосподарських галузей і промислових підприємств.

Відомо, що розвинені країни розвивають власне виробництво у відповідності зі своїми природно-економічними умовами, постійно тримають у полі зору забезпеченість населення робочими місцями. Насичують свій внутрішній ринок, перш за все, власними якісними й різноманітними товарами, в тому числі і цукром, цукристими продовольчими продуктами. Експортують лише надлишки агропродовольчої продукції та технологічне обладнання чи матеріали і в основному ті, що уже морально застаріли. А імпортують частіше сировину за демпінговими цінами, навіть при наявності такої у держави, оберігаючи свій внутрішній ринок від імпорту товарів. Це має зворотну дію: захищає власного товаровиробника, стимулює виробництво, забезпечує продовольчу безпеку держави.

Якість кожної вихідної продукції цукробурякового підкомплексу має певні характеристики і зумовлюються багатьма факторами в залежності від її видів. Наведемо характеристики основної і проміжної продукціїї цукробурякового підкомплексу.

Цукрові буряки - важлива технічна культура. Коренеплід містить до 22% і більше цукру. Як сільськогосподарська культура в агротехнічному значенні цукрові буряки сприятливо впливають на розвиток всіх культур у сівозміні, підвищуючи загальну її продуктивність.

Цукор з цукрових буряків - високопоживний харчовий продукт. Містить цукрозу (99,75% до маси сухих речовин в цукру-піску, 99,9% -в цукру - рафінаді), невелику кількість редукуючих речовин ( суміші глюкози і фруктози), золи (0,03%), вологи не більше 0,14% та деяких домішок (заліза та інших). Калорійність 100 г. цукру - 1,68 МДж (38, с. 234).

Меляса - застосовується для годівлі сільськогосподарських тварин, містить 58 - 60 % вуглеводів, переважно цукрів, 9 % азотистих та 7-10% мінеральних речовин. В 1 кг меляси 0,77 к.од. і 45 г перетравного протеїну (39, с. 449). Також використовується у комбікормовій промисловості.

Жом-екстрагована січка цукрових буряків. Використовують для годівлі тварин свіжим, кислим та сушеним. В 100 кг. свіжого жому -11,8 к.од. і 0,6 перетравного протеїну, кислого відповідно -8,7 і 0,8, сушеного -8,4 і 3,8. Жом -вуглеводистий корм, містить багато кальцію.

В історії розвитку вітчизняного ринку цукру умовно можна виділити три великомасштабних соціально-економічних періоди, а в них по декілька підперіодів зі своїми характерними рисами організаційної структури виробничих і економічних відносин (40).

Перший - зародження і становлення ринку цукру в дореволюційній Російській імперії XIX і початку XX століття. В ньому чітко виділяються підперіоди : - зародження ринку цукру і стимулювання його розвитку державою; - саморегулювання розвитку ринку цукру цукровиками - об'єднанням їх в синдикати; - державне регулювання внутрішнього ринку зі стимулюванням виходу на зовнішній ринок.

Другий період - радянський, адміністративно декларований (1917-1990 рр).

Третій сучасний період - перехідний до ринкової економіки (після 1990 p.).

Зародження і становлення ринку цукру в Україні має свою історію, тенденції, і пов'язане з розвитком цукробурякового виробництва в Російській імперії та з іменами И.Біндгейма, Я.Єсипова, ЄДіланкеннагеля, Давидова. Й.Біндгейм після отримання в лабораторних умовах цукру із цукрових буряків подав Уряду проект виробництва цукру, а потім попросив дозволу на відкриття школи цукроварів. З літературних джерел відомо, що в Російській імперії перший цукровий завод був збудований в 1802 році, на території України - в 1824 р. в с.Трошино (тепер Канівського району Черкаської області) (37, сі32). Зростаючий попит на цукор та суттєва прибутковість галузі зумовили Уряд Російської імперії стимулювати розвиток цукроваріння. Це здійснювалось різними шляхами: для посівів цукрових буряків надавалась в безкоштовне користування земля, позички на будівництво цукроварень, дозвіл цукроварам виробляти з цукрових залишків та продавати спирт, стимулювався експорт цукру. Прийняті Урядом заходи сприяли активному будівництву цукроварень на території Росії, а в 30-40 pp. їх будівництво набуло масового характеру і на території України (40).

Значна перевага на ринку цукру попиту над пропозицією змушує Уряд Російської імперії стимулювати розвиток вітчизняного цукроваріння. В 1819 році з метою підвищення розвитку цукрової промисловості було встановлено мито на імпортний цукор, з 1871 року введено золоте мито, аз 1881 року - 10% надбавки до нього. Це сприяло скороченню до мінімуму імпорту цукру, підвищенню цін на внутрішньому ринку та розвитку ринку цукру в цілому. В період 1883 - 85 pp. розширюються посіви цукрових буряків, зростає виробництво цукру з 15,9 до 18,2 млн. пудів, що обумовило зниження цін на цукор на внутрішньому ринку. Тоді Уряд створює сприятливі умови для вивозу цукру за кордон, що стабілізувало внутрішні ціни. Високий урожай цукрових буряків у 1885-86 pp. та збільшення виробництва цукру до 25,3 млн.пудів при потребі нутрішнього ринку в межах 18 мільйонів зумовили чергове зниження цін на цукор, не дивлячись на те, що цукровим заводам було продовжено до 1 липня 1886 р. вивізну премію. В цей період 10 цукрових заводів перестали

функціонувати. Ситуація, що виникла, змусила цукровиків об'єднатись в синдикат та самостійно приймати рішення щодо визначення обсягів виробництва цукру кожним заводом для внутрішнього ринку. Не маючи достатньої правової основи, синдикат хоч і проіснував майже десять років, проте не зміг вирішити проблеми цукроваріння. Потрібно було майже сто років з періоду зародження цукрової промисловості, щоб прийняти важливий для розвитку ринку цукру Росії "Законь о некоторьіхь мерахь относительно сахарной промьішленности и относящиеся к нему распоряжения ", що датується 20 листопада 1895р. Відповідно до 12 пунктів, що містилися в законі, вперше було запроваджено порядок державного регулювання ринку цукру. Цим законом на періоди цукроваріння 1895-96, 1896-97, 1897-98 років установлювались правила , за якими працювали заводи.

Наведемо зміст деяких з них ( в авторському перекладі):

1. На кожний період цукроваріння визначаються положеннями Комітета Міністрів по представленню Міністра Фітгансів:

а) кількість цукру, необхідного для внутрішнього ринку;

б) кількість обов'язкового недоторканого запасу на означених заводах;

в) граничні ціни цукру для внутрішнього ринку, за яких згаданий запас залишається недоторканим, а рівно умови, при яких дозволяється випуск на внутрішній ринок цукру із запасу.

2. Вироблений в кожному періоді цукроваріння на цукрових заводах цукор понад кількість визначеного для внутрішнього ринку є надлишком виробництва і обкладається крім акцизу додатковим податком...

3. Надлишок цукру зараховується по окремих заводах пропорційно їх виробництву, понад 60 тис. пудів по кожному заводу.

5. Зарахований на заводі надлишок цукру (понад обов'язковий недоторканий запас) може бути випущений на внутрішній ринок не інакше, як за попередньою оплатою податкового податку. Акциз же за цей цукор підлягає оплаті на загальних положеннях, як за цукор поточного періоду; але заводчику надається

право залишати надлишок цукру на заводі у вільному запасі, і в цьому випадку надлишок цукру надалі, до випуску із заводу, не обкладається ні додатковим податком, ні акцизом.

7. У випадку підвищення ціни на внутрішньому ринку понад визначену межу Міністр фінансів дозволяє випускати на внутрішній ринок необхідну для зменшення ціни кількість цукру з недоторканого, а також з вільного запасу без платежу додаткового податку, але з оплатою акцизу на загальних підставах як цукор поточного періоду.

9. При вивозі з заводу за кордон надлишків цукру, цей цукор звільняється від акцизу та додаткового податку в повному розмірі. Означеним законом встановлювались обсяги виробництва цукру для внутрішнього ринку, граничні ціни на цукор, що регулювались недоторканим (і вільним запасом) цукру та стимулювався вивіз його за кордон.

На початку двадцятого століття (1902 р.) була прийнята міжнародна Брюсельська конвенція по цукру, до якої Росія не приєдналась. Це ускладнило доступ російського цукру на Європейський ринок. Тому до існуючого закону 12.05.1903 року вносяться поправки. Відповідно до нього визначалась загальна величина нормального виробництва, цукру- всіма заводами за даний період для потреб внутрішнього ринку і для прибуткового вивозу в Фінляндію та Персію. Ця величина розподілялась між заводами пропорційно їх виробничої потужності. Надлишки цукру зараховувались в обов'язковий недоторканий запас і вільний запас, який зараховувався до виробництва наступного сезону або вивозився за кордон. Законодавство Російської імперії сприяло розвитку цукрової промисловості, регулюванню внутрішнього ринку цукру і ціни на нього та при необхідності, стимулювало його експорт.

У 1913 році посіви цукрових буряків на Україні становили 558 тис.га (82,5% від загальної площі посівів цукрових буряків в Російській імперії), урожайність - 16,7 т/га, обсяги виробництва - 9337 тис.т, цукру - 1108 тис т.

і і і ■

Характерно, що цукрова промисловість, яка виникла на базі поміщицьких господарств, з вторгненням у цукробурякове виробництво крупного капіталу, змінила сільськогосподарський характер цих підриємств на промисловий. Більшість цукрових заводів перейшло з» приватних володінь в акціонерні або пайові підприємства, і, наприклад, уже в 80-і роки XIX століття акціонерам та пайовикам належало 42% всіх заводів, а на початку XX ст. - уже 55% (41, с. 842 ). В пожовтневий період цукрова промисловість була націоналізована. А відповідно до постанови РНК (Рада народних комісарів) всі землі, крім селянських, в сівозміну яких входили протягом одного з останніх років (з 1913 по 1917 pp.) посіви цукрових буряків, у повному складі, з усіма угіддями, інвентарем визнавались недоторканим земельним фондом націоналізованих цукрових заводів. Згодом на цій основі були створені цукрові комбінати, в структурі яких під єдиним керівництвом функціонував цукровий завод та радгосп по вирощуванню насіння цукрових буряків.

З націоналізацією цукрових заводів при Вищій Раді Народного Господарства було створено Головний цукровий комітет - Головцукор. Він установлював ціни, обсяги виробництва, розподіляв, фінансував, організовував збут продукції, формував відносини із земельними структурами влади, повністю управляв цукровою промисловістю і повністю був монополізований державою. На державному рівні визначались всі виробничо-економічні показники: обсяги виробництва цукрових буряків і цукру; матеріально-технічне постачання галузі гарантовані фінансові ресурси, сировина, паливо-мастильні матеріали, обладнання тощо, обсяги капіталовкладень та направлення їх використання; розподілення цукру за каналами використання ( за межі республіки, за межі країни, закупівля сирцю за кордоном) ; система й форми оплати праці , тарифні ставки та посадові оклади. Таким чином, в бувшому СРСР цукробурякове виробництво було найбільш монополізованим, а всі цукрові заводи були у державній власності. Цукробуряковий підкомплекс управлявся державою, хоч

виробництво цукрових буряків було зосереджено в основному (94,5% всіх обсягів) в колгоспах і лише 5,5% - у радгоспах (1990 p.).

В окремі періоди і за адміністративних методів управління та централізованого планування досягався певний валовий ефект, особливо починаючи з 1965 року, коли була прийнята нова система планування та економічного стимулювання. З посиленням економічних методів управління та запровадженням господарського розрахунку підвищувалась відповідальність за використання матеріально-технічних ресурсів та економічний інтерес за виконання й перевиконання виробничих показників. В цей період спостерігається розширення посівів цукрових буряків, підвищення їх урожайності, збільшення валового урожаю. Але напівполовинні рішення не гарантували господарствам і цукровим заводам повної економічної самостійності у вирішенні господарських і фінансових задач. Починаючи з 80-х років зменшуються площі посівів цукрових буряків, а з 90-х років різко знижується урожайність, зменшуються валовий збір коренеплодів і відповідно обсяги виробництва цукру. Указом Президента від 18.01.1995 року № 63/95 було відмінено'монополію держави на виробництво і збут цукру. В цей же час відмінено державне замовлення на цукрові буряки.

Пореформоване (хоч і не абсолютно) цукробурякове виробництво отримало у спадок застарілі енерго-, матеріало- і трудомісткі технології вирощування та переробки цукрових буряків, що зумовило зниження рівня урожайності культури, низький коефіцієнт вилучення цукру, зростаючі втрати цукру в процесі виробництва. На сьогодні показники, що характеризують рівень технологічності цукроваріння: коефіцієнт спрацювання основних фондів на багатьох заводах сягає 55-60%, а затрати палива, сировини, допоміжних матеріалів на виробництво одиниці продукції перевищують показники розвинених європейських країн (42, с. 15-17).

У світі нині нараховується 150 країн-продуцентів цукру. З них більше 1 млн. т виробляють тридцять країн, або 84,5% світового обсягу і тридцять країн споживають 74,1% світового виробництва (43, с. 30).

Тривалий час Україна за обсягами виробництва цукрових буряків і цукру входила в першу десятку країн світу - найбільших його виробників і експортерів. У 1990 - 1991 pp. частка вітчизняного цукру у світовому обсязі виробництва становила близько 6%, експорті - 11,8%, споживанні - 2,3%. В останні роки виробництво цукру в Україні різко зменшується, знижується її частка в загальному світовому обсязі виробництва, експорту, споживання, при цьому збільшуються обсяги імпорту (44, с. 202, 203).

Отже, Україні необхідно не тільки дбати про відтворення цукробурякового виробництва на новітній техніко-технологічній основі і відновити обсяги виробництва найвищого рівня (1990-1991рр.), а й зміцнювати всі складові ринкового середовища, включаючи зовнішні ринки. При цьому необхідно враховувати як закономірності розвитку світової економіки, так і фактори, що визначають динаміку світових процесів.

Світове співтовариство зв'язане між собою перш за все через складний механізм торгівлі - світовий ринок, який виступає, з одного боку, регулятором структури і пропорцій товарів, а з іншого - є епіцентром прояву конкуренції в світовій економіці. Входження України в світовий ринок є доцільним не тільки з погляду результативності, а й її економічної безпеки. Тому важливою умовою прискорення формування ринку цукру є активізація зовнішньо-економічної діяльності в області розширення географії і освоєння зовнішніх ринків цукру.

Ринок цукру - складна ієрархічна система з доволі великою кількістю учасників, що потребує чіткого виконання кожним своїх функцій в умовах динамічності взаємовідносин, що характерні для перехідної економіки.

У системі ринків, що обслуговують АГПС, ринок цукру взаємодіє з ринком матеріально-технічних ресурсів в плані закупівлі для цукробурякового підкомп-лексу технологічного обладнання, пально-мастильних матеріалів, органічних і мінеральних добрив, засобів захисту рослин і грунтів, та з ресурсними ринками: праці, фінансів, засобів інвестиційного виробництва, ринку землі (з одного боку використовує їх у процесі відтворення, з іншого - створює (формує) також

свої специфічні для підкомплексу ринки засобів виробництва, які використовуються в сільському господарстві та промисловості: насіннєвого матеріалу, цукрових буряків, цукру, меляси, жому та ринки предметів споживання, тобто ринки аграрно-продовольчої продукції.

Всі названі ринки взаємозалежні. їх ефективний розвиток можливий лише на основі системності та структурної збалансованості в напрямі досягнення означеної мети, а саме: забезпечення попиту аграрно-продовольчої продукції на ринку предметів споживання (рис. 1.2).

Ринок засобів виробництва

- ринок насіння цукрових буряків

• ринок цукрових "буряків

• ринок цукру

• ринок меляси

• ринок жому

Ринок матеріально-технічних ресурсів

• технологічне обладнання

• машини і сільськогосподарська техніка

• паливо-мастильні матеріали

• органічні і мінеральні добрива

• засоби захисту рослин і грунтів

Ресурсні ринки

• ринок праці

• ринок фінансів

• ринок засобів виробництва

• ринок інвестицій

• ринок землі

Галузі використання: н

• бурякосіючі господарства

• тваринництво

• цукрові заводи

• цукрорафінадна промисловість

• спиртова промисловість

• харчова промисловість

• Ринок аграрно-продовольчої продукції

• ринок цукру

• ринок цукристих продовольчих продуктів

• ринок лимонної кислоти

• ринок безалкогольних напоїв

Рис. 1.2. Місце ринку цукру в системі ринків, що обслуговують аграрно-промислове виробництво

Як складна ієрархічна система, ринок цукру має свою структуру, функції та особливості механізму формування (рис. 1.3).

Структура ринку цукру	Функції ринку	Механізм формування попиту
Національний (внутрішній) Місцевий Регіональний Міжрегіональний	Забезпечення потреб споживачів, як то: Населення Громадські організації Переробна промисловість	Грошові доходи і фізіологічні потреби Структура, асортимент і обсяги продукції, в процесі виробництва якої використовується цукор та платосрпоможність підприємств
Зовнішній	Експорт, Імпорт	Міжурядові угоди Прямі зв'язки

Рис. 1.3. Структура, функції і механізм формування ринку цукру

У структурі ринку цукру нами виділений національний (внутрішній) , а в ньому: місцевий, регіональний і міжрегіональний, та зовнішній ринок. Вони відрізняються один від одного, насамперед, тим, на яких рівнях просторово (територіально) товар пропонується і купується.

Кожен з наведених структурних ринків має своїх споживачів і свій попит. Так, функції місцевого ринку (села, селища) обмежуються необхідністю забезпечення потреб населення. Обсяги попиту тут залежать від середньо-душового доходу сім'ї та визначаються фізіологічними потребами, які в своїй сукупності мають певну взаємозалежність.

У функції регіонального ринку входить, крім того, забезпечення потреб функціонуючої в регіоні переробної промисловості та громадських організацій. Попит на цьому ринку визначатиметься структурою, асортиментом й обсягами продукції переробки, для виробництва якої використовується цукор, платоспро­можністю переробних підприємств, потребами громадських організацій.

Функції міжрегіонального ринку цукру ті ж, що й регіонального, його обсяги залежатимуть від рівня дисбалансу пропозиції і попиту у тому чи іншому регіоні.

Зовнішній ринок цукру має забезпечити експорт вітчизняного цукру в межах міжурядових угод та прямих зв'язків.

Особливої уваги заслуговує розвиток внутрішнього ринку, на що наголошував Леонід Кучма: "...локомотивом, каталізатором стабілізаційних

процесів та економічного зростання має стати освоєння потенційно широких і ще не задіяних достатньою мірою пластів національного ринку. Зрештою, дедалі очевидніше те, що не тільки стабільність розвитку України, а й зовнішньо­економічна привабливість можливі лише за умови суттєвого розширення внутрішнього ринку " ( 45, с. 3).

Економічна ситуація в цукробуряковому виробництві, що нині склалась, характеризується глибоким кризовим станом основних його складових, а саме: буряківництва і цукроваріння. Зменшення обсягів виробництва цукрових буряків в результаті скорочення посівних площ і зниження урожайності поки що не тільки не призупинено, а й визначається подальшим спадом ( додаток А).

Для внутрішнього вітчизняного ринку цукру характерні такі риси:

• перевищення при суттєвому зниженні обсягів виробництва пропозиції над попитом, що зумовлено інфляційними процесами, зменшенням платіжоспромож-ності населення, підприємств харчової промисловості та невизначеністю зовніш­нього ринку цукру;

• відсутність оптового ринку цукру, що зумовлено недостатньо сформованою поки що ринковою інфраструктурою та переробкою цукрових буряків за даваль­ницькою схемою при відсутності державного замовлення;

• оптові й роздрібні ціни на цукор не забезпечують не тільки прибутковості, а й відшкодування виробничих, хоч і відносно низьких із розрахунку на одиницю посівів виробничих витрат;

• дисперсія ( розсіювання ) оптового ринку покупців і продавців в результаті використання цукру у вигляді натуроплати за працю та бартерних розрахунків;

• наявність роздрібного тіньового ринку, що також є результатом дисперсії оптового ринку й супроводжується намаганням уникнути оподаткування (46, с. 12-14). ™ <.«»-

Дестабілізація цукробурякового виробництва зумовлена багатьма причинами, які в своїй сукупності призвели до економічної кризи не тільки галузь буряківництва. Перш за все це отримана у спадок при переході до

ринкової економіки структурна незбалансованість у цукробуряковому підкомплексі та техніко-технологічна відсталість виробничих процесів і в буряківництві, і в цукроварінні. А незабезпеченість в цей період фінансовими й матеріально-технічними ресурсами ще більше її посилює.

Катастрофічно знизилась вартість робочої сили. Погіршується плато­спроможний рівень більшої частини населення, підприємств та господарюючих структур. Це знизило попит на аграрно-продовольчу продукцію, у тому числі й цукор та суттєво зменшило споживання продуктів харчування в Україні (додаток Б). Розрахунками установлено, що на внутрішньому ринку недоспоживається цукру в межах 570-870 тис. тонн (додаток В ). Це є однією з основних причин зниження інтересу до виробництва цукру.

Матеріали обстежень сімейних бюджетів показують, що споживання цукру із розрахунку на одного члена сім'ї за рік збільшується з підвищенням середньодушового доходу (рис. 1.4). При цьому виявлено, що сім'ї, які проживають у сільській місцевості, споживають цукру дещо більше, ніж ті, що проживають у міських поселеннях (табл. 1.1). Таблиця 1.1 Споживання цукру у сім'ях із різним середньодушовим доходом,

(дані 1998 р.)

Групи сімей за середньодушовим сукупним доходом у місяць, грн	Кількість цукру в середньому, кг	Кількість цукру у сім'ях, що прожива­ють у міських населених пунктах, кг -	Кількість цукру у сім'ях, що проживають у сільських насе­лених пунктах, кг	Сільські сім'ї по відношенню до міських, %
до 30	11,8	11,3	12,3	108,8
30.1-60	17,4	16,0	18,6	116,3
60.1-90	22,6	20,2	24,9	123,3
90.1-120	27,6	23,5	31,9	135,7
120.1-150	31,4	26,2	37,4	142,7
150.1-180	34,2	29,4	40,6	138,1
180.1-210	35,6	30,1	43,1	143,2
понад 210	40,8	35,0	50,2	143,4

Прискорення швидкості товарообігу в аграрній сфері та розвиток аграрно-промислового виробництва залежатиме від стимулювання платоспроможного попиту населення. З літературних джерел відомо, що

еластичність попиту в СІЛА становить 0,15 для всієї сільськогосподарської продукції. Тобто, якщо доходи населення зростають на 1% , то попит на сільськогосподарську продукцію тільки на 0,15% (47).

Визначення еластичності попиту на цукор в Україні у 1998 році свідчить про те, що з підвищенням доходів населення попит на цукор, включаючи цукор, використаний на кондитерські вироби зростає, причому приріст за групами населення, рівнем середньодушових доходів і збільшення споживання цукру в розрахунку на члена сім'ї неоднакові, про що свідчить коефіцієнт еластичності попиту на цукор (додаток В). В даних умовах крива попиту на цукор обгрунтована рівнем середньодушового доходу (рис. 1.4).

кількість спожитого цукру в середньому кількість спожитого цукру в міських сім'ях кількість спожитого цукру в сільських сім'ях

Рисі.4. Споживання цукру у сім'ях з різним середньодушовим доходом.

З низьким рівнем доходу наседення,„хеж купує цукор, проте значно нижче рекомендованої норми споживання і середньодушового рівня. Перші три групи населення з середньодушовим місячним доходом до 90 гривень, які за питомою вагою становлять 43,6%, цукру споживають 33,1% всіх обсягів, з середньодушовим доходом від 90 до 210 гривень відповідно 45,8% і 50,6%. Група населення, середньодушовий доход якої становить понад 210 грн. в місяць, займає 6,9 % і споживає 11% цукру.

Попит на цукор на внутрішньому ринку можна регулювати різними шляхами і в різних напрямках в залежності від кількості населення, від того, яка складається пропозиція, який середньодушовий доход населення прогнозується та які канали використання цукру сформовані в країні.

В Україні також проводиться певна робота щодо розвитку ринку цукру та пошуків каналів його реалізації. Зокрема, прийнято Закон України "Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру" (1999 p.), який відповідно до його змісту визначає правові, економічні та організаційні заходи державної політики щодо виробництва, експорту, імпорту, оптової та роздрібної торгівлі цукром. Суть Закону в наступному - державне регулювання виробництва і реалізації цукру здійснюється Кабінетом Міністрів або органом уповноваженим Кабінетом Міністрів(48). Кабінет Міністрів своєю постановою від 2 червня 2000 р. "Про деякі питання державного регулювання виробництва і реалізації цукру" установив граничний розмір квоти поставки цукру на внутрішній ринок у період з 1 вересня 2000р. до 1 вересня 2001р. 1600 тис.т. Постановою затверджено також Положення про порядок формування квот поставки цукру на внутрішній ринок і за міжнародними угодами, визначення та розподілу обсягів вирощування цукрових буряків і виробництва цукру в межах цих квот та порядок визначення мінімальних цін на цукрові буряки і цукор (49).

Таким чином, виробництво - і реалізація цукру повністю контролюється Урядом. Згідно до Закону вводиться три квоти, дві з яких по суті обмежують виробництво й реалізацію цукру в державі.

Так, квота "А" обмежується визначеними Кабінетом Міністрів максималь­ними обсягами для поставки на внутрішній ринок. Квоту "В" визначатиме цукор, що призначений для поставки за межі України відповідно до міжнародних угод. Згідно Закону, обсяги виробництва цукру квоти "А" та "В", що дозволені Урядом, розподіляються між цукровими заводами на конкурсній основі до 1 січня кожного року.

Мінімальні ціни на цукор і цукрові буряки встановлюються на рівні, що забезпечує прибутковість виробництва відповідних видів продукції. Роздрібна ціна на цукор може підвищитись, що з нинішнього рівня платіжоспроможності населення знизить відповідно попит на нього на внутрішньому ринку і ускладнить його реалізацію.

Вирощування цукрових буряків й виробництво цукру потребує певного державного регулювання. Це зумовлюється доцільністю забезпечення прибутко­вості і, отже, розвитку однієї з основних і експортоспроможних сфер АПК, наявністю великої кількості товаровиробників цукрових буряків (КСП, фермери, населення), різними природно-кліматичними й виробничо-економічними умовами, що без певного координуючого механізму унеможливлює узгодження необхідних обсягів виробництва. Значні коливання обсягів виробництва в регіо­нах за роками та сировинними зонами заводів призводять до недо- або переви­робництва цукрових буряків, відповідні фінансові, матеріальні й трудові втрати.

Для аграрно-промислового комплексу України з її переходом до ринкової економіки важливою є політика державного протекціонізму галузей АПК, особливо таких інтенсивних і експортоспроможних як цукробурякова, що зумовлено сучасним станом її розвитку та досвідом минулих років. Важливе значення має вирішення технологічних питань розвитку цукробурякового виробництва, створення стійкої (стабільної) високоорганізованої системи господарств і підприємств, що спеціалізуються на вирощуванні цукрових буряків й виробництві цукру, здатну відтворити недавнє своє минуле й

сформувати ефективний вітчизняний ринок цукру та забезпечити його конкурентоспроможність на зовнішньому ринку.

Національний ринок цукру залежить від розвитку регіональних ринків, з особливостями природно-кліматичних умов, організаційно-економічного стану, виробничої структури та регулюючої функції держави.

Висновки до розділу.

Висвітлюються теоретичні напрацювання відомих вчених-економістів щодо сутності ринку, система його організації за розміщенням (світові, національні, регіональні, міжрегіональні, місцеві, внутрішньогосподарські); структуризація за об'єктами торгівлі (ринки окремих груп або окремих товарів), за економічним призначенням об'єктів ринкових відносин, за суб'єктами товарного обміну, за характером власності; функціональні навантаження.

Характеризується зміст двох основних моделей ринкової економіки, які відрізняються структурою форм власності та відносинами власності. Розкривається механізм формування ринкової ціни на сільськогосподарську продукцію, її функції як інструмента регулювання обмінних процесів. При цьому відмічається, що вільні ринкові ціни на матеріально-технічні ресурси і регламентовані ціни на сільськогосподарську продукцію зумовлюють збитковість господарств аграрного сектору. Обґрунтовується необхідність створення соціаль­но-економічних передумов розвитку ринкової економіки та розкривається їх зміст.

На основі вивчення і узагальнення літературних джерел розкривається сутність ринкового середовища, як невід'ємної складової організації ринкої економіки, що являє собою сукупність системоутворюючих умов, в яких функціонують ринки всіх рівнів, форм Т соціально-економічного направлення, незалежно від того, які верстви, сфери виробництва чи виробничі комплекси вони обслуговують. В системі структурних складових ринкового середовища розглядаються економічні, фінансові й соціальні чинники та ринкова

інфраструктура. Товарне аграрно-промислове виробництво розглядається як його базовий блок. у w

Висвітлюються Закони України, Укази Президента України, що направлені на сприяння формування ринкового середовища, а саме: створення економічних умов для формування і розвитку різних форм власності і господарювання на землі, вільного їх вибору громадянами України, організації ринкової інфраструктури, удосконалення податкової і кредитної політики, забезпечення товаровиробників матеріально-технічними ресурсами, стимулювання

ефективного товарного виробництва.

Розкриваються в ретроспективі особливості формування ринку цукру, його структура, функціональні особливості, механізм формування попиту, взаємозв'язок з ринками засобів виробництва, ресурсними ринками та ринком продовольства. Виявлено коефіцієнт еластичності попиту на цукор у взаємозв'язку з середньодушовим доходом населення. Обґрунтовується необхідність державного регулювання ринку цукру.

РОЗДІЛ 2

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ

РЕГІОНАЛЬНОГО РИНКУ ЦУКРУ