3. Мовленнєва регуляція дій у нормальної та розумово відсталої дитини

... Для нормальної дитини 2-2,5 роки поєднання мовлення та дії виявляється малодоступним... Ди­тина може або слухати інструкцію і повторювати її, або безпосередньо реагувати на предмет, який ба­чить. Тому інструкція дорослого не може в цьому випадку відігравати регулюючу роль...

В інших випадках мовлення дорослого діє на дитину неспецифічно, воно тільки запускає дію, але не може загальмувати її.

Таку слабкість регулюючої ролі мовлення мож­на спостерігати у дитини 3-3,5 років. Якщо перед дитиною цього віку вмикати червоне світло і в цей момент вимагати натискати на грушу, і зелене світ­ло, в час вмикання якого на грушу натискати не по­трібно, то, навіть після міцного засвоєння інструкції, дитина не може практично її виконати. Процес збу­дження в цьому віці виявляється дифузним, а про­цес гальмування слабким, тому, натискаючи на гру­шу у відповідь на червоне світло, дитина імпульсив­но натискає на неї і при появі зеленого сигналу... Зміцненню регулюючої ролі мовленнєвої інструкції сприяє супровід кожного сигналу відповідтім нака­зом... Проте можна знайти раціональний шлях подо­лання первинної дифузності нервових процесів і зміцнення регулюючої ролі мовленнєвої інструкції. Для цього можна звернутися до мовлення самої ди­тини... Якщо попросити дитину диктувати собі при появі червоного сигналу: «натискати», одночасно на­тискаючи на гумову грушу, то виявляється, що вла­сне мовлення посилює вплив інструкції. Проте ди­тина при цьому повинна мовчати при появі зеленого світла, оскільки збудження, яке виникає при вимов­лені слова «не натискати», виявляється настільки ве­ликим, що воно пригнічує гальмівне значення цих слів, і голосно сказавши: «не натискати» дитина од­ночасно сильно натискає на грушу.

Лише в 4,5-5 років такий прямий вплив відповіді слабне і замінюється сильнішим впливом смислових зв'язків, а мовлення дитини починає регулювати її ру­хові реакції. Пізніше мовлення дитини стає настільки сильним регулюючим чинником, що вона починає ви­конувати завдання без зовнішнього промовляння.

У дітей-олігофренів регулююча роль мовлення порушена. Це можна пояснити таким чином: тонус нервових процесів виявляється ослабленим, нервові процеси важко концентруються, сторонній вплив легко гальмує уже розпочату реакцію. У цих умовах створення процесу збудження для опосередкування мовленням рухових актів виявляється дуже склад­ним. Тому спроби використати власне мовлення для регуляції рухових процесів виявляється безуспіш­ним: дитина диктує собі потрібну дію, але акт вияв­ляється настільки складним для неї, що привертає всю її увагу і гальмує усі інші рухові акти; вона по­чинає натискати на гумову грушу, але тоді гальмує­ться словесна команда.

Труднощі створення єдиної мовленнєво-рухової динамічної системи перешкоджають виконанню складних дій розумово відсталими дітьми.

Власне мовлення дитини може керувати її рухо­вими процесами лише в тому випадку, якщо нервові процеси, що лежать в його основі, за своєю концент-рованістю та рухливістю перевищують процеси, що лежать в основі рухових реакцій. Але мовленнєві зв'язки дітей-олігофренів не більш, а менш рухливі, ніж їхні рухові реакції, вони легше перетворюються у стереотипні штампи...

Порушення участі мовлення у формуванні скла­дних психічних процесів і дефект його узагальнюю­чої та регулюючої функції складають відмінну рису розумово відсталої дитини.