2. Особливості шкільної діяльності олігофренів

Спостереження за дітьми-олігофренами на ран­ніх етапах їхнього розвитку показують, що вони роз­виваються інакше, ніж їхні нормальні однолітки.

...Часто вони пізніше починають ходити, пізніше оволодівають мовленням. Для них характерним є вкрай сповільнений темп розвитку мовленнєвої діяльності. У більшості з них до початку шкільного навчання відмі­чаються вади звуковимови, бідність словника.

Діти-олігофрени на початковому етапі навчання недостатньо розуміють звернене до них мовлення... Значні порушення спостерігаються в грі цих дітей, а в період переходу до шкільного віку дефекти почи­нають виступати все виразніше. їхні ігри носять дуже примітивний і стереотипний характер. Вони мало цікавляться іграшками. Залучені до ігрової діяльнос­ті, такі діти не завжди можуть поводитися у відпові­дності до ролі через недостатнє розуміння ігрової ситуації. Порушення ігрової діяльності зумовлює, в свою чергу, ще виразніше порушення розвитку цих дітей у шкільному віці.

Саме через відсутність ігрової діяльності у дош­кільному віці дефекти психічного розвитку дітей-олігофренів найбільш чітко виступають у шкільному віці і виявляють повну їхню неспроможність перед новими вимогами.

Шкільний вік відрізняється рядом особливос­тей, яких не було на ранніх етапах розвитку і які ви­магають від дитини зовсім нових видів психічної ді­яльності... Якщо дошкільник розвивався в процесі гри та спілкування, лише незначною мірою підкоря­ючись певній чіткій програмі, то школяр навчається за твердою програмою, встановленою вчителем. Це означає, що дитина повинна поводитися не так, як це диктують їй її власні мотиви та потреби; вона по­винна виконувати вказівки вчителя, не відступати від інструкцій, не відволікатись на сторонні речі.

Шкільний вік докорінним чином змінює зміст діяльності дитини. Якщо діяльність дошкільника не виходила за межі наочної практичної діяльності, то дія­льність школяра містить такі форми поведінки, які не мають безпосереднього смислу і які набувають свого значення тільки як дії, спрямовані на підготовку до оволодіння новими уміннями та навичками.

До таких дій, зокрема, відносяться: вимова зву­ків слова, написання паличок та гачечків, перелічен­ня предметів, тощо.

Для того, щоб перейти до цього нового типу по­ведінки, дитина повинна відволіктись від усього то­го, до чого вона звикла раніше, загальмувати безпо­середнє ставлення до речей як до предметів практи­чного життя або гри і переключитись на «навчаль­не» ставлення до предметів...

...Навчання у школі вимагає від дитини значно складніших процесів абстрагування та узагальнення, ніж ті, які характеризували її пізнання в дошкільно­му віці.

... На місці наочного, конкретного мислення, що відтворює життєво знайомі ситуації, у дитини по­винно з'явитись мислення, яке ґрунтується на абст­рагуванні і узагальненні, мислення, при якому аналіз та синтез здійснюються на основі попереднього абс­трагування ознак, мислення, що вимагає докорінної перебудови раніше закріплених безпосередніх, прак­тичних форм ставлення до світу.

... Дошкільник здійснює більшість операцій без­посередньо, відповідаючи зовнішніми актами на ті завдання, які перед ним ставляться. Школяр здійс­нює більшість операцій, використовуючи засвоєні у школі засоби, тобто опосередковано. Ці засоби спо­чатку носять зовнішній характер, а згодом, скорочу­ючись, набувають характеру розумових дій...

Чи може розумово відстала дитина так само легко, як нормальні школярі, перейти до операцій, в основі яких лежить не безпосереднє практичне, а абстрактне, теоретичне ставлення до явищ зовнішнього світу і які побудовані як складні опосередковані розумові дії?

Спостереження свідчать, що це не так, і що де­фекти дитини-олігофрена, які лише частково мали місце у ранньому та дошкільному віці, проявляються з усією виразністю, як тільки перед нею постають завдання, що роблять необхідною ту складну, керо­вану нормами вчителя, визначену новими мотивами, абстрактну і опосередковану форму діяльності, яка є типовою для шкільного віку.

На відміну від своїх нормальних однолітків ді-ти-олігофрени не включаються з потрібною легкістю в навчальну роботу і або навіть не починають вико­нувати завдання вчителя, пасивно перебуваючи у класі, або легко припиняють їх виконання і повер­таються до них лише після додаткових вимог вчите­ля. При більш виразних формах слабоумства дитина не фіксується на завданні, а переходить до маніпу­ляцій дидактичним матеріалом. Ці діти не фіксують поглядом букву, число, картинку, які їм показують­ся, не слухають пояснень вчителя...

Суттєвою трудністю для дитини-олігофрена ви­ступає завдання засвоєння нових, абстрактних видів шкільних занять. Якщо її нормальні ровесники легко включаються у виконання завдань, пов'язаних з під­готовчими етапами читання, письма, рахунку, усві­домлюючи їхній зв'язок з наступною діяльністю і ставлячись до них, як до елементів ширших завдань, то дитина-олігофрен найчастіше виявляється не­спроможною встановити необхідні зв'язки, осмисли­ти нову діяльність, яка через це одразу ж перетво­рюється в механічне виконання вимог вчителя, які для дитини не мають ніякого смислу.

Механічний характер шкільної діяльності дити­ни-олігофрена, її фрагментарний характер, пов'яза­ний з неможливістю оволодіти новими мотивами, проявляється уже на ранніх етапах оволодіння чи­танням, письмом, рахунком.

Діти-олігофрени без особливих труднощів за­своюють порядковий рахунок в межах 10, але не можуть зрозуміти кількісний зміст числа, не можуть виділити з групи однорідних предметів задану кіль­кість. Дуже важко навчити їх розв'язувати найпрос­тіші приклади на додавання і віднімання з опорою на лічильний матеріал. Вони погано диференціюють знаки «ь» та «-» ... Непереборні труднощі виника­ють у школяра-олігофрена, коли йому потрібно пе­рейти до скороченого усного рахунку...

Діти-олігофрени часто не в змозі осмислити арифметичну задачу і сприймають її як простий приклад. Вони діють з числами, знаходять відповідь, але при цьому не розуміють усієї смислової кон­струкції... Часто дитина спрощує умову задачі...

У дитини-олігофрена виявляється звуженим і збідненим коло знань, які вона одержує із зовніш­нього світу, тією системою зв'язків та відношень, які вона схоплює, тим колом уявлень, які вона має...

Бідність і задубілість тих зв'язків, у які вступа­ють уявлення дітей-олігофренів, призводить до різ­кого збіднення її сприймання та впізнавання, осмис­лення наочного матеріалу і тих інтелектуальних опе­рацій, які вона використовує...

Так, дитина-олігофрен 8-9 річного віку на запи­тання, де вона живе, обмежується відповіддю «вдо­ма», про свою матір не може нічого сказати, а про батька — тільки те, що він працює. Вона може ска­зати, що у собаки 4 ноги, але після цього 4 ноги ви­являється і у півня, і у качки; вже висловлене твер­дження механічно переноситься на інші об'єкти...

Дефекти наочного аналізу і синтезу виступають досить виразно у дітей-олігофренів під час опису сюжетної картинки. Дитина визначає лише безпосе­редньо сприйняті відношення між окремими деталя­ми картинки, не може правильно відобразити її за­гальний смисл, особливо, якщо для цього необхідно вийти за межі безпосереднього сприймання. Картину «Знову двійка» діти-олігофрени описують таким чи­ном: «Ось хлопчик, на нього накинулась собака... а от мати сидить..., а от дівчинка грається»...

Бідність системи смислових зв'язків, якими ха­рактеризується сприймання та уявлення олігофрена, визначає бідність та обмеженість його розумових операцій...

Завдання порівняти два предмети не приймаєть­ся такою дитиною, вона ретельно описує кожен пре­дмет окремо... Там, де чекаємо операції виділення опорних ознак і співставлення предметів за цими ознаками, одержуємо від дитини-олігофрена зовсім іншу діяльність — відтворення добре знайомих ста­лих зв'язків, подолати які вона не в змозі. Операція порівняння замінюється відтворенням двох ізольова­них систем наочних зв'язків, на які штовхає дитину сприймання кожного предмета...

Недорозвиток процесів абстрагування та узагаль­нення, недостатність участі мовлення у виділенні погрі­бних ознак і в узагальненні предметів за цими попере­дньо виділеними ознаками особливо чітко виявляється, якщо дитині-олігофрену запропонувати виконати опе­рацію класифікації предметних картинок...

Виявляється, що діти з глибокою формою олі­гофренії взагалі не в змозі виконати цю інтелекту­альну операцію, вони розповідають все, що їм відомо про кожну окрему картинку, і навіть не роблять спроб до їх співставлення. Часто дитина-олігофрен виділяє якусь зовсім несуттєву, але наочну ознаку, яка привертає увагу, і на основі цієї ознаки здійснює класифікацію. Предмети можуть також бути відне­сені до однієї групи на тій підставі, що включаються в одну ситуацію...