Диригентсько-виконавський аналіз
Єдність художнього трактуваня, правильність розкриття художнього образу вимагають визначення потрібного темпу у виконанні твору. Знайшов диригент вірний темп – означає в значній мірі, що можна заволодіти художнім образом, створеним в даному творі.
Для того,щоб хор зміг донести до слухача музичний твір, його ідею, зміст, переживання, перш за все диригент повинен донести до самого хору всі ці якоті за допомогою диригентських прийомів. Як відчуває твір диригент, як вміє своє переживання втілити за допомогою жесту, міміки та ін. Засобів диригентської виразності так і буде співати хор.
Необхідно визначити диригентські проблеми твору: дир. площину, характер жесту, його глибину, амплітуду.
ТЕМП.
Як ми вказували вище, розмір твору allegretto , тому схема диригування тридольна.
Хоч в темпі allegretto необхідно звернути більшу увагу на першу альну долю – тоді друга і третя втратять своє значення і в схемі будуть мати меншу амплітуду, ніж перша.
Особливістю твору є наростаюча динаміка, тому це має відбитись в амплітуді жесту – від малої до більшої в кульмінації.
Використовуємо середню дир. площину, характер жесту відповідно до характеру звуковедення: non legato і рідко legato.
Крім цього особливістю жесту є сильна підкреслююча акцентом перша доля такту, а це виагає більш активного замаху на третій долі, за рахунок скорочення амплітуди другої долі схеми.
Росо а росо - виконуємо за рахунок зменшення амплітуди активності жесту.
Темп твору - allegretto і чи не найважливішою проблемою для диригента є зберегти його до кінця звучання твору, не пришвидшуючи і не сповільнюючи.
Підводячи висновок всього аналізу, необхідно сказати, що хоровий твір “Щедрик” є вершиною творчості М. Леонтовича. У “Щедрику” черпають своє натхнення сучасні вітчизняні і зарубіжн культури. Прикладом цього можуть служити численні переклади “Щедрика” та інші мови світу, транскрипції для різниї складів оркестрів.
Одну з таких транскрипцій, а по своїй суті сучасний інструментальний твір з використанням технічних прийомів ХХ ст. Виконує камерний оркестр студентів Львівського Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка під керівництвом А. Микитки.
ДИХАННЯ – один з елементів хорової техніки, яке важко розглядати ізольовано, бо воно безпосередньо пов'язане з цілим звуковим оригіналом твору. Оскільки спів – це вільна, природньо продовжена мова, що інтонаційно звучить у ритмі, тому і спосіб дихання повинен здійснюватись відповідним чином. Дихання у творі ланцюгове, всі хорові партії в даному творі можуть дихати лише між строфами, на цезурах.
АТАКА
Момент виникнення звуку, тобто змикання зв'язок, визначає атаку звуку – перехід голосового апарату від дихального стану до співацького. Це технічний прийом, що характеризує активний початок звучання голосу під час співу. З атакою звуку пов'язаний творчий пошук емоціональної виразності звучання.
В даному творі використовується м'яка і тверда атака звуку.
ПРОБЛЕМИ ВИКОНАВСЬКО-ДИРИГЕНТСЬКОЇ РОБОТИ.
Вирішуючи всі естетичні проблеми з точки зору виконавства, необхідно пов'язувати їх з вдосконаленням техніки диригування. Хоча спосіб жестикулювання базуються на академічній традиції. У диригента-виконавця повино бути щось своєрідне, що характеризує його індивідуальність.
Диригент повинен звернути увагу на такі моменти, що можуть створити певні труднощі для виконання: фермати, ритмічний різноспів хорових партій, часті агогічні зміни та тактові динамічні контрасти, синкопи, одночасне поєднання різних штрихів у партіях. Відпрацьовуючи згадані елементи, необхідно узгодити їх з диригентською схемою, виходячи з розміру твору. Відповідність за правильний вибір повністю лягає на диригента і знаходиться в залежності від обраної ним строгої чи вільно-імпровізованої манери виконання. В питанні виконання трактування твору важливе значеня має стиль того чи іншого композитора.