3. Застарілі і застаріваючі слова

Застаріваючими називаються такі слова, які переходять в пасивний склад лексики в силу рідкого їх використання в мові.

„Помітка „застаріваюче” стосовно форм і особливостей вимови означає, що в минулому вони були вживані, а тепер зустрічаються рідше, ніж інші спів ставні з ними варіанти”¹

Наприклад: дирйктори – директоръ; прялка, лапті, кутя, гетьман, рать, гонець.

Застарілі слова. Словниковий склад мови поволі, але постійно втрачає окремі слова, які поступово виходять з активного вживання або й зовсім забуваються. Процес цей дуже складний, причини, що викликали усунення слова із активної лексики чи й зовсім зі словникового складу мови, можуть бути різні.

Застарілі слова за ступенем їх вживання і зрозумілості неоднорідні. Одні з них зовсім випали із словника сучасної мови, і їх значення незрозуміле для осіб, які не мають спеціальної підготовки.

Наприклад: вазнь – „щастя”, „удача” (чъто есть вазнь – Зб. Святослава 1073 р.); галити – „радіти”; гатати – „угадати”, „передбачити”; говядо – „худоба”; гудьба – „музика”; судець – „музикант”; зело – „дуже”; потяти – „вбити”; головник – „убивця”; тать – „злодій”.

Деякі слова застарілі і вийшли з ужитку в мові тому, що зникли ті предмети й поняття, які називались цими словами; а деякі вийшли зі складу активної лексики тому, що були витіснені іншими, які мали з ними однакове значення. Перші звичайно називаються історизмами, а другі – архаїзмами (від гр. arhaios – старовинний, давній).

До історизмів належать, наприклад, назви речей одягу, які носили колись, а тепер зовсім не носять (жупан, намітка, кирея, запаска, плахта, очіпок),назви зниклих побутових понять (досвітки, світилка, піст, спас), забутих знарядь праці (соха, ступа), назви старовинної зброї (лук, меч, рогатина, сагайдак), старовинних мір (корець, пасмо, гони, верства), монет (гривеник, шеляг), назви колишніх професій (гутник, саночник), представників не існуючих тепер соціальних груп населення (боярин, дворянин, шляхтич, хлоп, поміщик, челядь, кріпак), установ (земство, сенат, зборня), адміністративних посад (губернатор, соцький, урядник, гетьман, хорунжий, обозний, земський начальник, волосний старшина) і подібні.

Слова, випадіння яких з словника сучасної мови пов’язане з тим, що самі слова і поняття, які ними позначалися, застарілі і вийшли з ужитку, деякі вчені називають матеріальними архаїзмами.

Історизми, або матеріальні архаїзми, використовуються переважно в творах, написаних на історичні теми. Багато їх можна знайти в творах Т. Г. Шевченка, І. Нечуя-Левицького, романах П. Панча, І. Ле, в п’єсах О. Корнійчука, І. Кочерги і т.д.

Наприклад: І Ярина дає зброю,

І Степан сідлає

Коня, свого товариша,

Й жупан одягає.

І шаблюка, мов гадюка,

Й ратище – дрючина,

І самопал семип’ядний

Повис за плечима.

(Т. Шевченко „Невольник”)

Застарілі слова, що перестали активно вживатися в мові чи й зовсім зникли з її словника внаслідок витіснення їх рівнозначними словами з іншим коренем (весь – село, всує – даремно, вия – шия, зріти – бачити, зигзиця – зозуля, піїт – поет, ланіти – щоки, уста – губи), іноді називають стилістичними архаїзмами², бо вони використовуються в літературних творах із стилістичною метою. Однак стилістична архаїзація слова досягається не тільки витісненням його з активного вживання іншими, а й збереженням у ньому давніх форм, невідомих сучасній мові, або фонетичних пережитків.

Наприклад:

Нащо ти вієнець несеш на легкому крилі своєму хановські стріли? (Т. Шевч.)

Світе вольний, несповитий (Т. Шевч.)

Що ти за сила єси? (Т. Шевч.)

Стилістичні архаїзми, як і лексичні історизми, в художньому мовленні використовуються насамперед для створення колориту тієї доби, про яку написаний твір, для реального відтворення тогочасної мови; вони служать також мовним засобом соціальної характеристики персонажів.

Наприклад:

Жде його Марія, і ждучи плаче, молодії ланіти, очі і уста марніють зримо. (Т. Шевч.)

– А паче всього він хоче, – тут сотник обернувся до Заморського, – він хоче, щоб козацтву реєстровому якнайскорше таки виплатили державне утримання. (І. Ле)

Своїми стилістичними властивостями в сучасній українській мові архаїзми подібні до старослов’янізмів. За їх допомогою створюється піднесений, урочистий стиль.

Архаїзми також вживаються для вираження зневаги, іронії, сарказму, гніву: Тури тяжку боль одоліває, к Енею руки простягає і мову слезную рече... (Котл.)

Прорци своїм лукавим чарам, що пропадуть вони, лихі, що їх безчестіє, і зрада, і криводушіє – огнем кривавим плаченим мечеш нарізані на людських душах... (Шевч.)

Крім лексичних, відомі в мові й семантичні архаїзми, тобто слова з застарілим значенням. Ці слова, вжиті з іншим значенням, не належать до архаїзмів, а є звичайними в сучасній українській мові. Так, наприклад, іменник поїзд в реченні Київський поїзд на нашу станцію прибуває о десятій годині є звичайним загальновживаним в сучасній мові. У реченні ж Нехай роздає подарки сватам та поїзд знаряджа (Кв.-Осн.) цей же іменник вжитий в іншому значенні, в якому тепер він мало відомий. Це є семантичний архаїзм.

Іноді слова, звичайні ще в творах письменників ХІХ ст.., тепер уже сприймаються як семантичні архаїзми, бо окремі значення таких слів застарілі.

Наприклад: Пропав і я; та не в шинку, а на кобилі. (Шевч.)

Слово кобила як назва домашньої тварини в сучасній українській мові не належить до архаїзмів, але як назва колоди, до якої колись прив’язували людей для покарання різками (як в наведеному реченні) тепер зовсім невідоме.

Використовуючи семантичні архаїзми, сучасні письменники, щоб надати їм потрібного значення, вживають їх з відповідними означеннями: весільний бригадир.

Отже, в залежності від того, чи застаріло слово повністю, чи зберігаються окремі його елементи, чи міняється його фонетичне оформлення, виділяють кілька типів архаїзмів:

1) власне лексичні, до яких відносяться слова, які застаріли повністю і перейшли в пасивний склад: комонь – кінь;

2) лексико-семантичні, до яких відносять слова, що мають одне або кілька застарілих значень: бригадир, старости;

3) лексико-фонетичні, у яких в процесі історичного розвитку видозмінилась звукова форма (при збереженні змісту): аглицький – англійський, воксал – вокзал, прошпект – проспект, нумер – номер, стора – штора;

4) лексико-словотворчі, у яких застарілі окремі словотворчі елементи: рукомесло – ремесло, білість – білизна.

Неологізми – це нові слова (від гр. neos – новий, logos – слово), вони з’являються у мові у всі періоди її розвитку. Процес їх виникнення цілком протилежний процесові появи архаїзмів. Якщо архаїзми виходять з ужитку, то неологізми поповнюють словниковий склад мови. Кожне нове слово, що з’являється в літературній мові, є неологізмом доти, доки воно не стає загальновживаним, загальнолітературним і не перестає сприйматися як нове. Так, наприклад, колись були неологізмами зерносховище, тракторист, комбайнер, ескалатор, міксер.

Є в мові й такі неологізми, які ніколи не переходять до складу звичайних слів. До них належать всі назви установ, організацій, які існують дуже короткий час, взагалі назви короткочасних явищ. Наприклад: робземліс, наркомпост, робфак, НЕП. Ці і подібні нові слова вже вийшли з ужитку й тепер належать до лексичних історизмів, або матеріальних архаїзмів. Здебільшого не входять до активного лексичного складу й індивідуальні неологізми, створені окремими письменниками.

Причини появи неологізмів можуть бути різні. Багато з них з’являються в мові тому, що виникають нові предмети, явища, яким потрібно дати назву. Цією причиною викликані до життя неологізми: цілинник, атомник, атомохід, кібернетика.

Поява деяких неологізмів обумовлена потребою дати предметові нову, більш зрозумілу або більш точну назву. Наприклад: аероплан – літак, пілот – льотчик.

І, нарешті, чимало неологізмів з’являється в художній літературі, особливо в поезії, щоб більш образно передати те чи інше поняття. Найчастіше неологізми цього типу, які можна назвати стилістичними, творяться шляхом словоскладання.

Наприклад: лани широкополі (Шевч.)

яблуневоцвітно(Тич.) оказіоналізми

грононосна (Рил.)

Серед неологізмів, утворених словоскладанням, найпоширенішими в українській мові є прикметники, але зустрічаються й іменники, дієприкметники, прислівники і дієслова.

Індивідуальні стилістичні неологізми, вживані в літературній мові, можуть творитися і способом афіксації:

Нікого я так не люблю, як вітра вітровіння. (Тич.)

Виникнення неологізмів обумовлюється найрізноманітнішими потребами життя й діяльності мовного колективу. Якщо неологізми створені за існуючими в мові словотворчими законами і задовольняють якісь потреби (називати нове відкриття, винахід, нову установу, річ, виконують художньо-образну функцію) вони мають право на існування, незважаючи на те, чи ввійдуть до активного словникового складу, чи залишаться поза його межами.

Зайвими в мові є лише такі індивідуальні новотвори, які не виконують ніякої стилістичної чи номінативної функції, засмічують, а не збагачують словниковий склад.

4. фразеологізм – це певне семантично нерозкладне словосполучення, якому властиві постійність особливого цілісного значення, компонентного складу, граматичних категорій та експресії.

Це визначення як робоче буде далі використовуватися при описі фразеологічної системи.

Поняття про фразеологічну систему

Фразеологічний склад української мови достатньо різноманітний. Основу його складають численні фразеологізми літературної мови. Однак в нього, як і в словниковий склад, входять стійкі вирази діалектного, професійного, жаргонно-арготичного (тобто обмеженого) вживання.

Фразеологізм як одиниця системи мови пов’язаний з різними її рівнями:

0. фонематичним – оскільки кожен компонент складається з певних фонем як змісторозрізнювальних одиниць загально мовної системи;

0. словотворчим – бо стійкі вирази шляхом стискання, конденсації нерідко виникають з більш складних одиниць (байок, прислів’їв), а потім самі, в свою чергу, служать базою для виникнення нових слів;

0. морфологічним – оскільки кожен фразеологізм за своїм узагальнено-цілісним граматичним значенням співвідноситься з тією чи іншою частиною мови;

0. синтаксичним – оскільки фразеологізми, по-перше, виконують певні синтаксичні функції в реченні (або виступають в ролі самостійного речення); по-друге, деякі типи фразеологізмів характеризуються достатньо регулярною формально-структурною співвіднесеністю з вільними словосполученнями як сучасною синтаксичною одиницею.

Будучи одиницею різноплановою, складною за структурно-семантичними генетичними експресивно-образними, функціональними і іншими ознаками, фразеологізм входить в самостійну фразеологічну систему. Як і для всякої системи, для фразеологічної характерні:

0. по-перше, сам набір особливих засобів, що відображені в сучасних тлумачних і в спеціальних фразеологічних словниках;

0. по-друге, сам набір особливих засобів семантичної структури фразеологізмів, особливо їх зв’язків між собою і з іншими словами, функціонально-стилістичними властивостями.

Фразеологічній (а точніше, фразеологічно-семантичній) системі притаманні різного роду системні відношення, і в першу чергу синтагматичні і парадигматичні.

Фразеологізми можуть бути об’єднані в парадигми за різними ознаками:

1) нелінгвістичними, наприклад, виділення тематичних груп, що називають:

а) абстрактні предмети і дії

(будувати повітряні замки – мріяти про незбутнє;

стояти на чиємусь боці;

зривати квіти задоволення);

б) конкретні предмети і дії

(спроба пера; гарматне м’ясо; тримати язика за зубами);

2) власне лінгвістичними, наприклад, за семантичною структурою – однозначні і багатозначні; омонімічні; за схожістю або протилежністю семантики – синонімічні та антонімічні; за ступінню мотивованості узагальненого значення – зрощення, єдності, сполучення; за генетичною характеристикою – власні і запозичені;

3) лінгвістичними ознаками, наприклад, об’єднання фразеологізмів за стильовою приналежністю – книжні, розмовні та інші; стилістичному забарвленню – високі, принижуючі, презирливі.

Синтагматичні відношення фразеологізмів характеризуються сполучуваністю з тим чи іншим колом слів. Є фразеологізми, які за сучасними мовними нормами вживаються з одним або двома словами, тобто їх сполучуваність називається „замкненою”. Наприклад, тільки в сполученні з лексемами гроші і слова вживається фразеологізм кидати на вітер. В першому випадку реалізується значення „даремно витрачати”, в другому – „говорити впусту”.

Є фразеологізми, сполучуваність яких ширше, хоча з точки зору загальномовного вживання є обмеженою. Так, наприклад, значення „дуже голосно, несамовито” реалізується у просторічному фразеологізмі на все горло тільки при сполученні з дієсловами (кричати, горлати, вити, волати).

Відомо немало фразеологізмів, синтагматичні відношення яких ще різноманітніші. Наприклад, достатньо широкою є сполучуваність таких зворотів як альфа і омега; білі мухи; денно і нощно і т.д.

Отже, фразеологізми, вступаючи в різноманітні відношення між собою, і з іншими одиницями мови, утворюють фразеологічну систему.

Складність різнопланових відношень фразеологізмів може бути розглянута в наступному порядку:

1) у межах одного фразеологізма – розкриття своєрідності його фразеологічного значення (чи значень) в співставленні з лексичним і вияв специфіки його багатозначності, окремих прикладів омонімізації і відображення всього сказаного у словниках;

2) у межах фразеологічного складу – вияв схожих чи протилежних за значенням фразеологізмів, тобто синонімічних і антонімічних; опис одиниць, об’єднаних генетично, за схожістю граматичних ознак, за сферою і активністю вживання, стильової приналежності, експресивно-стилістичній характеристиці і т.д.;

3) у межах всієї системи мови – вплив одних рівнів на розвиток фразеологічного складу, виникнення перехідних явищ в процесі фразеологізації вільних словосполучень, роль різних функціональних стилів у збагаченні фразеологічної системи.