4. Схарактеризувати психолого-педагогічні особливості розвитку дітей із порушеннями мовлення.

Найважливішою психічною функцією людини є мовлення - основний засіб спілкування людей. За допомогою мовлення людина передає іншим людям свої думки, почуття, бажання, досвід, спонукає їх до тих чи інших вчинків і дій. На основі мовлення та його смислової одиниці - слова - формуються і розвиваються такі психічні процеси, як сприймання, уява, пам'ять та ін. Розвиток мислення значний мірою зумовлений розвитком мовлення і, навпаки, розвиток мовлення залежить від розвитку мислення. У багатьох загально психологічних і дефектологічних дослідженнях доведено велику роль мовлення в розвитку компенсаторних процесів при різноманітних формах дитячих аномалій. Порушення мовленнєвого розвитку характеризуються як вторинні ускладнення при ряді первинних дефектів: глухоті, сліпоті, розумовій відсталості та ін. Порушення мовленнєвого розвитку як первинні виявляються в окремої групи дітей із порушеннями мовлення при збереженому слуху та інтелекті. Це особлива категорія дітей - діти з порушеннями мови і мовлення. Вивченням, попередженням і корекцією порушень мови і мовлення займається галузь наукової і практичної дефектології логопедія (від грец. Logos - слово і paideia - виховання). Логопедія - це пед. наука, яка вивчає закономірності виникнення, усунення і профілактику мовленнєвих порушень та навчання і виховання дітей з вадами мовлення спец, методами і засобами. Основною метою логопедичної допомоги в дошкільних та шкільних закладах є забезпечення навчання, виховання та розвитку осіб з вадами мовлення, а також попередження мовленнєвих порушень та шкільної неуспішності.

Порушення мовленнєвого розвитку спостерігаються у дітей з нормальним психофізичним розвитком, збереженим фізичним слухом при труднощах оволодіння мовою і мовленням. Необхідним є розрізнення понять норми та порушення мовлення.

Мова - система знаків, що є засобом здійснення людського спілкування, мислення; соціально-психологічне явище, суспільно необхідне та історично обумовлене.

Мовлення - функціонування мови, продукт мовленнєвої діяльності у процесі якої використовуються одиниці, категорії, форми та норми мови; послідовність мовних знаків, що організовуються відповідно до потреб інформації, яка висловлюється. Між мовленням та мовою складні діалектичні взаємовідносини: мовлення здійснюється за правилами мови; під впливом ряду факторів (вимоги суспільної практики, розвиток науки та ін.) вона змінюється та вдосконалює мовлення; поза мовленням неможливо формування свідомості (А. Богуш).

Норма мовлення - загальноприйняті варіанти використання мови в процесі мовленнєвої діяльності, що забезпечується збереженими психофізіологічними механізмами мовленнєвої діяльності.

Порушення в мовленні визначаються як відхилення в мовленні людини, що говорить, від мовної норми, прийнятої в певному мовному оточенні, зумовлене розладом нормального функціонування психофізіологічних механізмів мовленнєвої діяльності.

Мовленнєві порушення мають такі особливості: 1) вони не відповідають віку людини; 2) не являються діалектизмами, безграмотністю мовлення та вираженням незнання мови; 3) пов’язані з відхиленнями у функціонуванні психофізіологічних механізмів мовлення; 4) здійснюють негативний вплив на подальший психічний розвиток дитини; 5) мають стійкий характер та не зникають самостійно; 6) вимагають логопедичної допомоги, в залежності від їх характеру.

Оскільки, порушення мовлення являють собою розлад, відхилення від норми в процесі функціонування механізмів мовленнєвої діяльності, то під структурою мовленнєвого дефекту ми розуміємо множину мовленнєвих та немовленнєвих симптомів даного порушення мовлення та характер їх взаємозв’язку. В структурі мовленнєвого порушення виділяють первинний дефект (ядро) та вторинні відхилення, що є наслідками первинного й знаходяться у причинно-наслідковому зв’язку з ним. Структура мовленнєвого дефекту знаходить своє відображення у певному співвідношенні первинних та вторинних симптомів, що здебільшого визначає специфіку логопедичного впливу. Порушення мовлення як первинна патологія гальмує формування потенційно збережених розумових здібностей, перешкоджаючи нормальному функціонуванню психічних процесів та формуванню інтелекту. Проблема недорозвинення мовлення у дітей ґрунтовно вивчалась і висвітлювалась у вітчизняній і зарубіжній літературі багатьма науковцями Р. Левіна, Є. Соботович, В. Тарасун, М. Шеремет та ін.). Р.Левіною (1969) була розроблена періодизація проявів ЗНМ: від повної відсутності мовних засобів спілкування до розгорнених форм зв'язного мовлення з елементами фонетико-фонематичного і лексико-граматичного недорозвинення. Виділяють (Р.Левіна) три рівні мовленнєвого недорозвитку. Перший рівень - характеризується украй обмеженими мовленнєвими засобами спілкування. Активний словник дітей складається з звуконаслідувань і звукових комплексів. Широко використовуються жести, міміка. Характерна багатозначність слів, що вживаються. Діти не використовують морфологічні елементи для передачі граматичних відносин. В їх мовленні переважають кореневі слова, позбавлені флексій. Пасивний словник дітей ширше активного. Звукова сторона мовлення характеризується фонетичною невизначеністю. Вимова звуків носить дифузний характер, зумовлений нестійкою артикуляцією і низькими можливостями їх слухового розпізнавання. Другий рівень - характеризується збільшеною мовленнєвою активністю дитини. Словниковий запас значно відстає від вікової норми. Мовленнєва недостатність виразно виявляється в усіх компонентах. Діти користуються тільки простими реченнями, що складаються з 2-3, рідко з 4 слів. Спостерігаються грубі помилки у вживанні граматичних конструкцій. Фонематична сторона мовлення характеризується наявністю численних спотворень звуків, замін і змішувань. Порушена вимова м'яких і твердих звуків, шиплячих, свистячих, африкат, дзвінких і глухих. У дітей виявляється недостатність фонематичного сприйняття, їх непідготовленість до оволодіння звуковим аналізом і синтезом. Третій рівень - характеризується наявністю розгорненого фразового мовлення з елементами лексико-граматичного і фонетико-фонематичного недорозвинення. Характерним є недиференційоване вимовляння звуків: свистячих, шиплячих, африкат і сонорів). В активному словнику переважають іменники і дієслова. У вільних висловах переважають прості поширені речення, майже не вживаються складні конструкції.