21. Дати визначення дислалії та розкрити історію її вивчення, причини виникнення та види.

Дислалія - слово грецького походження: „дис” - частка - розлад, „лалія” - говорити. Дислалія - порушення звуковимови при нормальному слуху і збереженій іннервації мовленнєвого апарату. Поняття „звуковимова” або „звукова сторона мовлення” охоплює фонематичне оформлення мовлення одночасно з комплексом навичок мовнорухових, дихання, голосоутворення, відтворення звуків і їх поєднань, наголосом, інтонацією та дотриманням інших норм орфоепії, якими воно визначається. Дослідження показують, що порушення вимовної сторони мовлення найпоширенішими є порушення в її звуковому (фонематичному) оформленні при нормальному функціонуванні всіх інших, тобто дислалія є одним із найпростіших дефектів мовлення. До першого рівня неправильного вимовляння звуків відносять повну відсутність звука. Діти не вміють вимовити звук самостійно, ізольовано, в окремих складах, словах, реченнях і повторити звук, склад, слово чи речення за зразком логопеда. Другий рівень. Дитина правильно промовляє звук ізольовано, але викривлює або пропускає в складах, у словах, у реченнях, проте інколи просте слово з даним звуком може сказати правильно. Це свідчить, що правильний звук є і дитина вимовляє його ізольовано, але він не автоматизований у складах, словах і реченнях. Третій рівень. Дитина правильно промовляє звук ізольовано, в складах, словах, реченнях, але у мовному потоці змішує його з іншими, близькими за акустичними чи артикуляційними ознаками. Це свідчить, що правильний звук є і дитина вимовляє його ізольовано, у складах, словах і реченнях, проте цей звук не диференціює з іншими. Необхідно провести роботу з диференціації з іншими звуками. Серед поширених причин дислалії є: неправильне виховання в сім`ї (довготривале “сюсюкання” з дитиною); не сформованість звукової вимови внаслідок наслідування викривленої вимови дорослими та іншими членами сім`ї, або мовлення оточуючих людей характеризується вираженням діалектичних особливостей; двомовність у сім`ї, внаслідок чого дитина переносить особливості однієї мови на іншу (до 3 років – одна мова); педагогічна занедбаність, коли дорослі не звертають уваги на формування мовлення дитини, не дають зразків чіткої вимови , чим гальмують розвиток вимовних навичок; дефекти звуковимови можуть бути викликаними недорозвитком фонематичного слуху, при цьому спостерігається затримка вимови як окремих звуків, так і розвиток правильної звуковимови взагалі, що обумовлено наслідками недостатньої рухливості органів артикуляції і слабкістю кіркової нейродинаміки, обмежується мовлення соматично, слабкістю дитини, проявляється в невмінні дитини утримати язик в потрібному положенні, або швидко переходити від одного руху до іншого; причиною тяжкої, довготривалої дислалії є - недостатній розумовий розвиток, у дітей з РВ. Порушення виявляються в дефектах відтворення звуків мовлення: спотвореній їх вимові, замінах одних звуків іншими, змішуванні звуків і - рідше - їх пропусках.

Термін дислалія введений в 1826 році професором Вільнюського університету лікарем І. Франком. В 30-і роки 19 ст., швейцарський лікар Р.Шультесс також вводить в свої роботи термін «дислалія», але у вужчому, значенні: він зараховує до дислалії лише вимовні порушення, зумовлені анатомічними дефектами органів артикуляції. У класифікації Куссмауля була прийнята точка зору Р.Шультесса, таке ж розуміння дислалії зустрічається в роботах Гутцмана. Іншу позицію займав польський дослідник В.Олтушевський, який відносив до дисл. випадки порушення вимови, не зумовлені анатомічними дефект, мовного апарату. Він виділяв дві форми: функціональну і зумовлену зниженням слуху. Дефекти вимови, зумовлені патолог, змінами в апараті артикуляції, він позначив терміном «дисглосія» і виділив 4 види губну, язикову, зубну і піднебінну. У вітчизняній логопедії на початку 20 ст. поняття дислалії не відрізнялося від прийнятого в роботах Куссмауля і Гутцмана. Але вже в 30-50-і роки це поняття зазнає істотних змін. М.Хватцев розглядає дислалію як звуковимовні порушення, виділяє три форми дислалії: механічну, зумовлену грубими анатомічними дефектами органів мовлення (незрощенням неба, короткою під'язиковою вуздечкою); органічну, зумовлену периферичною туговухістю, аномаліями щелеп, зубів, язика і неба; функціональну, зумовлену м'язовою млявістю м'якого неба, недостатньою гнучкістю кінчика язика, слабкістю струменя повітря, що видихається та ін. На початку 50-х років Л.Смірнова на аналізу клінічного матеріалу публікує класифікацію дефектів вимови, а О.Правдіна дає інше трактування дислалії: зокрема, були виключені порушення, зумовлені дефектами слуху. Вона на відміну від М.Хватцева виділила тільки дві форми: функціональна і механічна, до складу останньої була включена і ринолалія. Надалі в 60-і роки, в роботах С.Ляпідевського і О.Правдіної простежується тенденція до ділення вимовних дефектів на дизартрію і дислалію й відмова від узагальнюючого терміну «косноязичіє». У ці ж роки в роботі С.Ляпідевського і Б.Гріншпуна ринолалія була виділена з механічної дислалії в окреме мовленнєве порушення. Це певним чином звузило поняття дислалії і зробило його чіткішим. Надалі поділ дислалії на функціональну і механічну визнавалося більшістю авторів.

22. Назвати основні етапи логопедичної роботи при фонетико-фонематичному недорозвитку мовлення у дітей. ФФНМ - порушення процесів формування вимовної системи рідного мовлення у дітей з різними мовленнєвими розладами унаслідок дефектів сприйняття і відтворення фонем. Основні напрями роботи: 1. формування правильної вимови. 2. формування фонематичних процесів. Вони реалізуються системою фронтальних, групових та індивідуальних занять протягом року, умовно поділенихна періоди (вересень, жовтень, листопад -1; та ін.). Система логопедичного впливу передбачає 3 етапи: 1- підготовчий; 2- формування первинних вимовних умінь і навичок; 3- формування комунікативних умінь і навичок. На 1 - підготовчому етапі передбачаються різні види роботи: формування дихання, розвиток голосу, артикуляційного апарату, фонематичних процесів та ін. На 2 етапі відбувається формування первинних вимовних умінь і навичок. Логопедична робота починається з уточнення артикуляції збережених у дітей звуків та постановки відсутніх (1 підетап). В першу чергу йде уточнення вимови голосних у, а, і, е, о, и, потім приголосних п, п', к, к', л, л', х, с, с', з, з' і поставлених ц, т, б, б', д, д',г, г', ш, л, ж, р, р', ч, щ. В процесі формування звуковимови у дітей виховується увага до звукової сторони мовлення (утримувати в пам'яті сприйнятий на слух матеріал, чути власне мовлення, виправляти свої помилки). На 2 підетапі – автоматизації (після постановки звуків) здійснюється автоматизація поставленого звуку у складах, словах, реченнях. На 3 підетапі - диференціації - вводяться вправи на диференціювання звуків однієї фонетичної групи, потім двох – наприклад: свистячих і шиплячих (с-ш, з-ж), фрикативних і африкатів (с-ц), (р-л, р'-л'), м'яких і твердих (с-с', з-з'). На 3 етапі - формування комунікативних умінь і навичок. Діти повинні правильно вимовляти і розрізняти всі фонеми рідного мовлення, володіти навиками свідомого звукового аналізу і синтезу слів різної складової структури й користуватися різними видами мовлення у різних соціальних ситуаціях. Вся система кор. занять дозволяє сформувати у дошк. повноцінне усне мовлення та підготувати дитину до школи.