Генетика злочинності

Своєрідним резервуаром для злочинного світу є юнаки із синдромом Кляйнфельтера, що характеризується набором статевих хромосом XXY (замість нормального XY), недорозвиненням сім'яників, євнухоїдною конституцією, високим ростом, розумовою млявістю. Юнаки із синдромом Кляйнфельтера становлять близько 0,2% чоловічого населення, а серед млявих і тупуватих злочинців – близько 2%, тобто на кожні 50 тупуватих злочинців припадає один такий хворий.

Генез злочинності тут досить елементарний: розумова млявість, відсталість, безініціативність приводять до невстигання в школі, прирікають такого підлітка на роль зневаженого. Нездатність справитися з хоч трохи складними життєвими ситуаціями, низький освітній і професійний рівень, пасивність, залежність, сугестивність перетворюють цей конституціональний тип у дуже легкий матеріал для вербування в пособники злочинів. Звідси, до речі, випливає доцільність ранньої діагностики синдрому й захист хворих від конфліктних ситуацій за допомогою підбору професійної ніші.

Набагато вища й агресивніша злочинність серед іншого типу хромосомних аберантів – чоловіків, що мають аномальний набір статевих хромосом XYY або XXYY. Цитогенетичне обстеження 197 психічних хворих, що утримувалися як особливо небезпечні в умовах суворого нагляду, виявило, що 7 з них мали набір статевих хромосом XYY. Далі з'ясувалося, що цей конституціональний тип дійсно характеризується одночасно і високим ростом, і агресивністю, причому, за англійськими даними, серед злочинців ростом вище 184 см приблизно кожен четвертий має статевий хромосомний комплекс XYY. На відміну від звичайних правопорушників ці субгіганти звичайно починають злочинну діяльність рано, причому серед їхніх родичів злочинність відсутня і про вплив середовища думати не доводиться.

В усіх цих випадках грубий дефект хромосомного апарату робить настільки владний вплив на формування особистості, що всі інші впливи можуть лише злегка модифікувати основну типологію. Якщо в окремих, досить рідкісних випадках злочинність виявляється пов'язаною з грубою аномалією спадкової конституції (XXY, XYY), то тільки на цій підставі заперечувати роль соціальних факторів і середовища у формуванні злочинності так само безглуздо, як на підставі існування спадкових типів авітамінозу заперечувати наявність аліментарних (середовищних) авітамінозів. У порівнянні з ексквізитними аномаліями хромосомних комплексів набагато більш соціально значущі генні дефекти конституції. Ми маємо на увазі, головним чином, не чіткі спадкові дефекти нервової системи, що визначають особистість, як, наприклад, хорею Гентінгтона чи спадкову важку епілепсію, що викликають емоційно-етичну деградацію особистості, а масового типу спадкові характерологічні особливості, такі, як запальність епілептоїдів, догматизм, відчуженість і черствість шизоїдів, спадкове розгальмування, що виявляється, зокрема, алкоголізмом.

Спадкова причинність злочинності цього типу разюче наочно проступає при розгляді злочинців, що мають однояйцевих і двояйцевих близнюків. Незалежно від яйцевості, обидва близнюки, народившись одночасно, в одній родині, надалі, як правило, потрапляють у подібні соціально-економічні умови, у подібні умови виховання й освіти; тому основна відмінність між однояйцевим і двояйцевим партнером злочинця зводиться до того, що перший за генотипом ідентичний злочинцю, а другий відрізняється від нього приблизно за половиною генів. Матеріали, зібрані в Європі, США і Японії протягом тридцятиріччя, ясно показують, що ця різниця вирішальним чином впливає на долю партнера: при генотипічній ідентичності (однояйцеві близнюки) він у 2/3 випадків виявляється теж злочинцем, а при неповній генотипічній подібності (двояйцеві близнюки) він стає злочинцем лише приблизно у чверті випадків.