Біоетичні аспекти клонування людини

Клонування людини — етична і наукова проблема кінця 20 і початку 21 століття, що полягає у можливості формування і вирощування принципово нових людських істот, які би не тільки ззовні, але й на генетичному рівні відтворювали того чи іншого індивіда, сьогодні чи раніше існуючого — разом з повною непідготовленістю до цього суспільства.

Говорячи про клонування людей, у більшості випадків мають на увазі не випадок однояйцевого близнюка при вагітності, а власне штампування людей, хоча однояйцеві близнюки є клонами один одного у повному розумінні цього слова.

Розвиток біомедицини, необхідність забезпечення природних прав людини у зв'язку з новими досягненнями генетики, трансплантологи, ембріології зумовили появу нової галузі прав людини у сфері біомедицини. На думку заступника голови Російського національного комітету з біоетики РАН Б. Юдіна, до цієї сфери прав людини належать право на життя, на збереження тілесної і психологічної цілісності людини, на повагу людської гідності (ці права поширюються не тільки на дорослу людину, а й на людський ембріон, а також на останки небіжчика), право на гідну смерть.

Правова регламентація біоетичних проблем пов'язана, по-перше, з масовим і глибоким втручанням генетики і медицини в природну сутність людини, яке зачіпає її природні права; по-друге, з необхідністю виробити уніфіковані міжнародні стандарти в галузі експериментальної діяльності; по-третє, з неврегульованістю ряду правових питань, основою для регламентації яких може стати їхнє вирішення з погляду етики[2, c. 6-7].

Коли в результаті наукових досліджень з'являються нові можливості, які дають економічний ефект, вони часто впроваджуються без урахування норм моралі. Тому право, маючи різноманітні засоби регламентації тієї або іншої діяльності, виступає мірою соціального компромісу і механізмом забезпечення громадської безпеки.

Механізм захисту прав людини у сфері біомедицини має включати: сукупність норм, які визначають зміст і порядок реалізації зазначених прав; інституціальні структури, що забезпечують їхнє застосування; сукупність гарантій щодо охорони цих прав. Важливу роль у цьому процесі відіграють комітети (комісії) з біоетики, які діють сьогодні при урядах багатьох країн і забезпечують прийняття відповідальних рішень, що стосуються захисту прав пацієнтів і учасників дослідів, а також контролю за виконанням цих рішень.

Основним органом, що забезпечує дотримання етико-правових принципів при видачі дозволів (ліцензій) на проведення таких досліджень повинні бути комітети з біоетики, які у своїй діяльності спиратимуться на Кодекс з біоетики і біомедичних досліджень, затверджений Постановою Верховної Ради України.

Таким чином, для імплементації у наше законодавство міжнародно-правових норм, покликаних забезпечувати права людини у зв'язку із застосуванням методів біології і медицини, доцільно здійснити організаційно-правові заходи щодо вдосконалення системи спеціалізованих органів, покликаних забезпечувати державний контроль за проведенням генно-інженерних маніпуляцій, а також внести зміни до законодавчих актів України і прийняти закони про регулювання генно-інженерної діяльності та правові основи біоетики.

Всупереч поширеній думці, клон не є завжди точною копією людини, на основі якої був склонований, оскільки при клонуванні копіюється лише генотип, а фенотип може бути відмінним, у залежності від навколишнього срередовища, обставин. Так, наприклад, якщо взяти шість різних клонів і вирощувати їх у різних умовах:

· клон при поганому харчування виросте низьким і худим

· клон, якого постійно перегодовувати і обмежувати у фізичних навантаженнях, буде страждати ожирінням

· клон, який харчувався висококалорійною, але недостатньою на вітаміни та мінерали необхідні для росту, виросте товстим, але невисоким

· клон, забезпечений нормальним харчуванням і серйозними фізичними навантаженнями, виросте сильним і мускулястим

· клон, якому довелося в період росту носити важкі речі, виросте невисоким, але мускулястим

· клон, якому в ембріональному періоді вводили тератогенні речовини, буде мати вроджені відхилення від розвитку[5, c. 32-34].

ермін “біоетика” набув поширення в науці після виходу в світ книги В.Р.Поттера “Біоетика  міст у майбутнє”2. Виникнення цього наукового напряму було своєрідною реакцією на технологічні та соціально-політичні “виклики” в сфері медицини й біології. Безпрецедентно складні етичні колізії, що постають перед суспільством, зумовлені новітніми медичними та біологічними технологіями, дедалі більшими можливостями впливу на людський організм, спонукають до пошуку шляхів виходу з драматичних ситуацій, які виникають у практичній діяльності трансплантологів, реаніматологів, психіатрів, біотехнологів тощо, до визначення міри відповідальності при прийнятті рішень. В загальноетичному контексті біоетика з подачі В.Р.Поттера постає як прикладний аспект з чітко визначеною спеціалізацією.

Традиційна медична деонтологія, яка ще з часів Асклепідів (Гіппократ) наголошувала свою увагу на багатоаспектному відношенні “лікар — пацієнт”, за сучасних умов значно розширила й конкретизувала своє дослідницьке поле, зокрема за рахунок проблем біомедичного експерименту, генної інженерії, аборту, евтаназії, новітніх технологій штучного запліднення та вибору статі дитини, трансплантології, а в останній час і клонування, перетворюється на структурний підрозділ біоетики.

Від середини XX ст. процес інтеграції біологічної та медичної етик набуває міжнародного характеру. Передусім це проявилося в забороні злочинних дослідів на людях (“Нюрнбергський кодекс”, 1947 р.), засудженні лікарями тортур (“Сіднейська декларація”, 1969 р.). До цього слід долучити матеріали “Женевської декларації” (1948), “Міжнародного кодексу з медичної етики” (Лондон, 1949 р.), “Гельсінгсько-Токійської декларації (1964 та 1977 рр.) та ін. Нині проблеми біологічної етики набувають статусу безумовної пріоритетності, про що свідчать події та документи, створені міжнародним співтовариством:

1993 р. — Міжнародний комітет з біоетики в Страсбургу провів міжнародний симпозіум “Етика та генетика людини” й підготував відповідні рекомендації для Європейської парламентської асамблеї;

1995 р. — Всесвітня організація охорони здоров’я розповсюдила документ під назвою “Резюме з етичних аспектів медичної генетики”;

1996 р. — Парламентська асамблея Ради Європи затвердила “Конвенцію про захист прав і гідності людини в галузі біомедицини”;

1998 р.  відбувся IV Всесвітній конгрес з біоетики в Токіо.

Спеціалізована робоча група Ради Європи працює над удосконаленням нормативних актів “Конвенції по правах людини” в біомедичному аспекті та “Програми генетики людини” Всесвітньої організації охорони здоров’я, в якій розробляють етичні проблеми генетичних досліджень та медико-генетичної допомоги населенню.

Незважаючи на редукцію біоетичної проблематики в тлумаченні В.Р.Поттера до проблем біомедичного комплексу, в сучасних варіаціях предмет біоетики суттєвим чином розширюється. Перш за все береться до уваги та важлива обставина, що біоетика так чи так пов’язана із загальноетичним контекстом. Ще у своїх історичних витоках (“Нікомахова етика” Арістотеля) етику тлумачили як одну з найскладніших і найважливіших проблем життєдіяльності людини, як засіб духовної гігієни її буття. Тому моральні принципи розглядали як первинні стосовно емпіричного світу. Загалом призначення етики полягає навіть не в тому, щоб аргументувати перевагу добра над злом, а в тому, щоб допомогти людині адекватно зрозуміти життєву ситуацію й віднайти шлях до досягнення добра. Мораль витлумачують як єдино можливий спосіб буття людини, реалізації людської сутності. Сам термін ethos склався як визначення сфери побутування людини взагалі. Засадовим стосовно всіх моральних конструкцій робили відчуття співпричетності до буття інших людей і до буття природи.