Господарсько-економічні чинники
План
лекції
1. Рекреаційне виховання, людські потреби і чинники, що визначають рекреаційну активність людини.
2. Позитивні здобутки рекреаційної активності.
3. Значення рекреаційного виховання у педагогіці вільного часу.
Педагогіка вільного часу є важливим елементом педагогіки як гуманістичної науки про основи навчання та виховання людини. Загальна педагогіка вивчає проблеми виховання та навчання у широкому розумінні, а педагогіка вільного часу – проблеми підготовки людини до адекватного використання вільного часу. У цьому аспекті її можна окреслити як науку, що встановлює і формулює закономірності та принципи ефективного формування системи умінь і навичок, знань, переконань, мотивів і загалом активну життєву позицію у сфері рекреаційної діяльності.
Рекреаційне виховання має на меті підготовку людини до активного проведення вільного часу через реалізацію своїх потреб під час рекреаційних занять.
Як відомо, головним принципом життєдіяльності є стан активності, який зумовлюється наявністю певних потреб. У людини розрізняють дві групи потреб. Першу становлять біологічні (фізіологічні) потреби, до яких відносяться потреби в їжі, сні, відпочинку, фізичній активності, безпеці життєдіяльності тощо. До другої групи потреб належать психологічні, які в свою чергу формують соціальні, психічні та культурні потреби.
Біологічні
чинники
потреба завжди має визначений предмет (певну матеріальну річ, стан, ситуацію чи результат діяльності). Отже, всі потреби вимагають для свого задоволення наявності певних зовнішніх умов.
Соціально-демографічні чинники
потреби мають здатність до повторного виникнення. Циклічність повторювальності стосується переважно біологічних потреб.розвиток потреб відбувається у процесі натуральних морфофункціональних змін організму людини (фізичний розвиток) та у процесі її соціалізації (виховання, освіта, вплив культури).
Як відомо, поведінка людини на дозвіллі може мати пасивний чи активний характер, бути більш або менш усвідомленою, а залежно від формальних і змістовних чинників саме дозвілля може ототожнюватися з діяльністю рецептивною (спостереження, слухання, оглядання), креативною (творчість), консумпційною (споживання, задоволення біологічних і психосоціальних потреб), відтворювальною, розважальною тощо.
Рекреаційна
активність
У процесі регуляції рекреаційної активності існує декілька складників. Найістотнішим елементом виступає структура мотивації, що становить потенційну готовність до рекреаційної активності. Терміном «мотивація» окреслюється сукупність чинників, що спонукають (змушують) людину до певної активності (діяльності) і зумовлюють напрямок та інтенсивність рекреаційної активності.
Відповідно до однієї з концепцій, мотиваційними процесами називаються процеси, що організовують, спрямовують і стимулюють активність людини для досягнення визначеної мети. Тобто, мотивом можна назвати кожне переживання людини, яке стимулює її активну діяльність. Отже, мотив є внутрішнім станом людини, що характеризується відчуттям незадоволення і готовністю до реалізації визначеної активності. Вказаний стан називається мотиваційним напруженням .
До складу мотиваційної структури входить низка бажань і мотивів, які свідчать про наявність розбіжностей між актуальним станом та очікуваннями людини. Існування мотиваційної структури є обов’язковою умовою виникнення мотиваційного напруження, що становить ефективну готовність до реалізації необхідної діяльності.
Різноманітна рекреаційна поведінка спричинена, з одного боку, генетичними чинниками, а з іншого – соціальними, набутими в процесі життя людини. До перших належать, наприклад, типологічні характеристики нервової системи (темперамент, рівень гальмування та збудження нервових процесів тощо), потреба у фізичній активності, розвагах, відпочинку. Роль генетичних чинників обмежується до регуляції поведінкових рекреаційних дій через установлення їх енергетичної вартості та тривалості рекреаційної активності в часі.
Отже, рекреаційна активність, стимулюючись генетичними чинниками, під дією набутих чинників, набирає визначених реалізаційних форм.
Упродовж життя людський організм перебуває у безперервному контакті з навколишнім фізичним і соціально-культурним середовищем. У цьому процесі важливе значення відіграють індивідуальна активність особи та вплив соціального середовища. Під час зазначених контактів формується особистість, від якої залежить поведінка людини та її діяльність.
Важливе значення у практичній діяльності надається проблемі групування чинників впливу на рекреаційну активність людини.
До чинників біологічного походження належать: стан здоров'я, рівень фізичної підготовленості, тип соматичної будови (конституція тіла). Їх вплив на параметри рекреаційної активності людини є незаперечним. Другу і третю групу становлять чинники соціально-демографічної природи (стать, вік, рівень освіченості, професія тощо) та господарчо-економічні чинники (матеріальний стан, кількість вільного часу, доступність рекреаційних об’єктів). Четверта група – це чинники психічної природи, що визначають напрямки, зміст і форми рекреаційної активності людини.
Під час досліджень встановлено, що психічні чинники мають вплив на спосіб проведення вільного часу. Наприклад, різні психологічні типи людей вибирають різні форми проведення вільного часу.
На рекреаційну активність і вибір її форм мають також вплив тип темпераменту, рівень розумового розвитку, потреби та зацікавлення людини.
Потреби становлять головне джерело рекреаційної активності людини, хоча на загал не визначають конкретної форми зазначеної активності. У цьому аспекті більшу роль відіграють зацікавлення, що визначаються як „…прагнення до пізнання навколишнього світу, які набувають форму скерованої пізнавальної активності…” (Winiarski, 1989).
Аналізуючи людську діяльність, в тому числі й рекреаційну, необхідно враховувати, що кожна людина існує та розвивається у певному соціально-культурному середовищі, що має безпосередній вплив на вибір форм рекреації. На рекреаційну активність людини впливають не лише генетичні чинники організму та набутий життєвий досвід, а також біологічні, соціальні та культурні елементи середовища людської життєдіяльності. Зазначений вплив є взаємним: з одного боку – середовища на людину, з другого – людини на середовище. На відміну від інших живих істот, які переважно пристосовуються до зовнішнього середовища, людина за допомогою своєї активності намагається пристосувати середовище до своїх потреб.
Зазначена діяльність замість внесення гармонійних стосунків у системі „людина – навколишнє середовище”, здебільшого дає зворотній ефект та порушення рівноваги майже в усіх площинах життєдіяльності людини.
У цьому аспекті значно зростає роль рекреаційної активності, яка може стати однією з найефективніших форм відновлення порушеної рівноваги. Реалізуючи рекреаційну активність, людина задовольняє низку важливих потреб повсякденного життя, а саме:
відпочинку та релаксу, яку можна задовольнити, змінюючи різновид діяльності (часто зазначену потребу визначають як „втечу від сьогодення”, котра суттєво знижує психічну напруженість);
психофізичної активності, задовольняючи яку, людина компенсує природну гіподинамію;
зміни способу або середовища життєдіяльності, що є надзвичайно важливим в урбаністичному суспільстві;
емоційного задоволення, приємності, що продукує позитивні емоції. Їх джерелом є власне рекреаційна активність з елементами ризику, азарту, змагальної діяльності тощо;
зменшення рівня самоконтролю над своїми діями в процесі розслаблення, релаксу. Адже людина фактично від народження потрапляє в систему заборон, які становлять сутність нашої цивілізації, і які здебільшого заперечують біологічну природу людини;
гальмування агресії, що можливо в процесі рекреаційної активності, яка сприяє формуванню позитивної мотивації і дає можливість підкорити негативні (агресивні) емоції людини;
задоволення амбіцій (наприклад, потреба престижу, визнання, влади тощо), які у своїй природній формі є рушійною силою. Завдяки вільному виборові форм рекреаційної активності, людина вибирає не лише ті, що приводять до отримання задоволення, але й ті, які задовольняють її амбіційні потреби;
пізнання (наприклад, потреба отримання, збереження та передавання інформації). Різноманітні форми рекреаційної активності, особливо туризм, задовольняють цю потребу. Пізнавальний процес, що реалізується в туристичній діяльності, дозволяє отримувати нові культурні цінності;
самовдосконалення та самореалізації, які не завжди можуть бути задоволені у професійній, громадській та іншій діяльності і не створюють повновартісні можливості для гармонійного розвитку особистості. У цьому аспекті рекреаційна активність може забезпечити нові можливості для гармонійного вдосконалення та самореалізації людини;
естетичні – також є специфічними потребами людини. Задоволення цих потреб досягається через безпосередній контакт із природою (краса природи), культурним середовищем, а також у процесі самовдосконалення, коли людина під час рекреаційної активності вдосконалює свої рухи, поставу, будову тіла;
соціальні (потреба відчуття приналежності до певної групи, соціальних контактів). Сучасна цивілізація нерідко породжує почуття самотності, особливо серед мешканців великих міст. У цьому сенсі рекреаційна активність може стати ефективною протидією наслідкам урбанізації. Соціальні контакти, які формуються у середовищі рекреаційних груп, є добровільними, що гарантує їх тривалість і корисний вплив на членів групи.
Отже, задовольняючи зазначені потреби у процесі рекреаційної активності, людина, по-перше, гармонійно розвиває емоційну сферу життєдіяльності; по-друге, задовольняє різноманітні потреби для підтримання функціональної рівноваги організму; по-третє, відкриває новий простір для вдосконалення особистості, нові форми самореалізації; по-четверте, як активний учасник рекреаційних форм стимулює процес самовдосконалення.
Людина отримує в процесі рекреаційної активності такі психолого-педагогічні здобутки:
постійне формування низки цінностей, прагнень і зацікавлень;
удосконалення та розвиток соціально-психологічних потреб;
вдосконалення характеру, управління психічним станом, відповідальності та самодіяльності;
ефективне формування навичок спільної діяльності з іншими людьми;
формування здатності розуміти потреби інших людей, співчуття.
Педагогіка вільного часу поглиблює наші знання рекреаційного стилю життя. Як зазначають фахівці, рекреаційний стиль життєдіяльності характеризує такі елементи:
активність і самодіяльність, що виявляються у виборі такої форми рекреаційної активності, яка відповідає власним переконанням, потребам, інтересам і є наслідком власних рішень;
спонтанність діяльності, а також обмеження самоконтролю на користь власних відчуттів, емоцій, фантазії;
формування соціальних контактів, що ґрунтуються на товариських потребах людини та підтриманні тривалих неформальних людських стосунків;
забезпечення релаксу, доброго самопочуття, звільнення від стресів і напружень;
отримання задоволення, приємності, участь у розвагах.
Рекреаційна активність людини на дозвіллі є також важливим чинником культури. Як зазначалося, „культура вільного часу” – це система напрацьованих та апробованих суспільством взірців поведінки людей на дозвіллі. Моделі проведення вільного часу формуються під впливом певної (домінантної) культури.
У педагогіці вільного часу виділяють такі категорії, як стаж рекреаційної діяльності та спеціалізацію. На певному рівні рекреаційного досвіду у кожної активної особи спостерігається своєрідна спеціалізація, виразом якої є вибір однієї чи кількох улюблених форм рекреаційної активності, яким присвячується більшість вільного часу. Такий процес супроводжується постійним прагненням до щораз більшого ускладнення рекреаційної активності, що пояснюється потребами змін та урізноманітнення форм активності.
Незважаючи на тенденції до збільшення кількості вільного часу, ще чимала група людей використовує вільний час неефективно, з малою користю для власного здоров'я. У фаховій літературі зазначається, що важливою складовою педагогіки вільного часу є рекреаційне виховання. Мета рекреаційного виховання – це формування мотивів, переконань і потреб систематичної рекреаційної активності (T. Wolańska, 1994).
Головними завданнями рекреаційного виховання є:
формування зацікавлень до систематичних рекреаційних занять;
формування потреб і переконань у рекреаційній активності;
інформування про сучасні форми та методи рекреаційної активності та створення умов для їх використання різними групами населення;
формування та зміцнення умінь і навичок рекреаційної активності, посилення мотивації у сфері активного дозвілля;
формування умінь самооцінки та прийняття рішення у виборі рекреаційних форм, ефективних для людини та суспільства.
Рекреаційне виховання може реалізовуватися на таких засадах:
систематичного формування усвідомлення, потреб і навичок адекватного використання вільного часу;
інтегрування виховної діяльності всіх без винятку осередків впливу, а саме – сім’ї, школи, громадських організацій, закладів праці, осередків відпочинку, засобів масової інформації, неформальних об’єднань людей.
Ефективність рекреаційного виховання зумовлюється систематичним впливом на такі сфери життєдіяльності людини:
пізнавальну сферу (інтелектуальну) – через усвідомлення ролі та значення для гармонійного розвитку людини задоволення рекреаційних потреб;
емоційну сферу – через формування позитивного ставлення до рекреації, а також її значення в системі людських цінностей;
сферу рухову (моторну) – через формування рухових умінь і навичок ефективного проведення вільного часу.
У сучасному суспільстві рекреаційна активність є безумовною цінністю. Більшість людей визнає користь та ефективність рекреації. На відміну від оцінювання рекреації, рекреаційна діяльність залишається на суттєво нижчому рівні. Отже, існує велика різниця в параметрах оцінювання та перетворенні цього знання у практичну рекреаційну активність. Впливаючи на особу для заохочення до активної участі у рекреаційних заняттях, необхідно послуговуватися правилом: „Виховання потреби до рекреації – через активну участь у рекреаційних заняттях”. Саме рекреаційна активність, в процесі якої особа отримує приємні відчуття, задоволення, є найкращим способом формування стійкої потреби до систематичних занять.
Для того, щоб рекреація повноцінно виконувала функції, суспільство повинно піклуватися про активний розвиток та використання рекреаційних ресурсів, розширення рекреаційно-оздоровчої сфери, збільшення обсягу вільного часу, вирішення соціально-побутових проблем (які скорочують дозвілля), підготовку кваліфікованих кадрів для рекреаційно-оздоровчої роботи.
Оптимальною формою рекреаційної діяльності вважається комплексне застосування різноманітних (із переважаючим психічним або фізичним компонентом) форм рекреаційної активності. Однак необхідно наголосити на тому, що сучасна людина, з огляду на умови її життєдіяльності, потребує в першу чергу фізичної рекреації, яка повинна стати органічним складником способу життя, приносити задоволення, радість, приємність, зменшувати вплив стресів.
Вільний час людини заповнюють заняття, обумовлені різними потребами, інтересами, психосоматичними особливостями людей.
Рекреаційні заняття можуть мати характер освітній, інтеграційний, рекреаційний, культурний, компенсаційний, виховний тощо. Необхідно зазначити, що надзвичайно складною справою є диференціація рекреаційної активності упродовж вільного часу людини для визначення головних функцій: відпочинку, розваги чи самовдосконалення.
Концепція дозвілля як форми проведення вільного часу полягає у багатовимірності та багатоаспектності цього важливого культурного, соціального та економічного явища й охоплює культурологічний, біологічний, комунікативний, оздоровчий, спортивний та інші аспекти, що дозволяє розглядати дозвілля як пізнавальний, перетворювальний і ціннісно орієнтований різновид психофізичної активності людини. Отже, дозвілля – це не сама свобода, а час, коли відбувається діяльність, основою якої є вільний вибір.
Вільний час людини є важливою соціальною, економічною та психолого-педагогічною проблемою сучасної цивілізації. Розподіл вільного часу є нерівномірним, а суспільство не готове до правильного його використання.
Педагогіка вільного часу є важливим елементом педагогіки як гуманістичної науки про основи навчання та виховання людини. Загальна педагогіка вивчає проблеми виховання та навчання у широкому розумінні, а педагогіка вільного часу – проблеми підготовки людини до відповідного використання вільного часу.
ЛЕКЦІЯ №16-17 (4 год.)
Вплив фізичної рекреації на збереження і зміцнення здоров’я сучасної людини
План лекції
1. Визначення поняття здоров`я людини.
2. Компоненти та передумови здоров’я.
3. Показники здорового способу життя.
4. Якість життя – сучасна характеристика розвитку суспільства.
Сучасні уявлення світової науки стосовно феномена здоров`я людини ґрунтуються на новому розумінні актуальності проблеми виживання людства взагалі. На початку ХХІ століття лідери світової науки зарахували проблему здоров`я до кола глобальних проблем, вирішення яких обумовлює факт подальшого існування людства як біологічного виду на планеті Земля.
Нині у науковому обігу виникло нове визначення – антропологічна катастрофа, сутність якої полягає в тому, що згідно з основним біологічним законом кожен біологічний вид вимирає, якщо змінюються умови існування, до яких він був пристосований тисячоліттями під час еволюції. До останнього етапу розвитку людства (до початку ХХ століття) умови його існування формувала природа, і саме до цих умов організм людини і пристосувався біологічно впродовж попереднього еволюційного періоду. Але з того часу як людина охопила своєю діяльністю майже всю планету, вона почала істотно змінювати умови життєдіяльності, до яких була адаптована в своєму історико-біологічному розвитку.
Ці зміни в останній чверті століття, як свідчать об`єктивні дослідження, набули катастрофічного масштабу. За показниками медичної статистики, підвищення показників захворюваності і смертності спостерігається саме з другої половини ХХ століття, і деякі вчені пов`язують це з тим, що негативні процеси набули планетарного розмаху.
Глобальна вагомість і актуальність проблеми спонукала до ґрунтовних досліджень феномена здоров`я людини і його складників, пошуку нових шляхів позитивного впливу.
Поняття здоров`я. Сьогодні здоров`я розглядають не як суто медичну, а як комплексну проблему, складний феномен глобального значення. Інакше кажучи, здоров`я визначається як філософська, соціальна, економічна, біологічна, медична категорії, як об`єкт споживання, вкладу капіталу, індивідуальна й суспільна цінність, явище системного характеру, динамічне, постійно взаємодіє з навколишнім середовищем. Стан системи охорони здоров`я обумовлює в середньому лише близько 10 % всього комплексу впливів. Решта 90 % припадає на екологію (близько 20 %), спадковість (близько 20 %) і найбільше – на умови і спосіб життя (близько 50 %) .
Є декілька визначень поняття «здоров’я». Здебільшого зміст тлумачень ґрунтується на тому, що здоров’я є конкретним якісно специфічним станом організму людини, який забезпечується досягненням свого функціонального оптимуму. Цей оптимум характеризується відповідністю внутрішніх і зовнішніх умов (вік, стать, професія, спадковість, економічні та інші чинники).
У загальному контексті здоров’я розуміють як здатність організму адаптуватися до навколишнього середовища, взаємодіяти з ним на основі біологічної, психічної і соціальної сутності людини.
У загальнобіологічному контексті «здоров’я» – це гармонійна єдність усіх обмінних процесів між організмом і середовищем. А також узгодження протікання різних обмінних процесів усередині організму, які виявляються в оптимальній життєдіяльності.
У фізіології поняття «здоров’я» пов’язують з поняттям «норма» – специфічний стан при відсутності суттєвих відхилень від норми основних життєвих показників. Оптимальне протікання в організмі процесів життєдіяльності свідчить про нормальний стан людини. Здоровий організм забезпечує функціонування своїх систем при зміні умов зовнішнього середовища. Таким чином, нормальний стан слід розуміти як не стільки знаходження певних показників у заданих діапазонах середньостатистичних значень, скільки збереження здатності так регулювати свої параметри, щоб забезпечувати їх рівновагу зі середовищем у певних ситуаціях.
Здатність організму правильно змінювати свої функціональні параметри і зберігати оптимальність у різних умовах є найхарактернішим поняттям здоров’я.
Соціальні чинники відіграють ключову роль у забезпеченні здоров’я населення. Але за певних умов, при протіканні тієї чи іншої хвороби, на перший план можуть вийти різні біологічні чинники.
Стан здоров’я людини є динамічним, постійно змінюється відповідно до змін зовнішніх умов. У зв’язку з цим, здоров’я можна визначити як процес збереження та розвитку фізіологічних, біологічних та психічних функцій оптимальної трудової і соціальної активності при максимальній тривалості творчого життя.
Базовим було таке визначення: "Здоров`я – це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб або фізичних вад" (ВООЗ),
Поняття передумов здоров`я. До основних передумов здоров`я зараховують вісім чинників: мир, дах над головою, соціальну справедливість, освіту, харчування, прибуток, стабільну екосистему, сталі ресурси.
Мир. Поняття миру розуміється ширше, ніж відсутність стану війни в державі. Очевидно, що відсутність мирних стосунків в сім`ї, конфлікти з ближнім оточенням, на роботі, наявність конфліктів у громаді або поміж громадами (міжетнічних, міжконфесійних) суттєво зашкоджують усім складовим здоров`я – фізичній, психічній, духовній, соціальній.
Дах над головою. Поняття даху над головою дещо більше, ніж наявність будь-якої домівки. Потрібен певний рівень побутових умов, сталість майнових правовідносин, наявність інших чинників, що створюють відчуття впевненості у захисті власного майна від можливих негараздів природного або суспільного походження у майбутньому. Важливим є рівень розвитку соціальних інституцій, дія яких забезпечує відчуття захищеності особистості та її майна (правопорядку, аварій, надзвичайних ситуацій тощо).
Соціальна справедливість, рівність, неупередженість. Наявність цих передумов здоров`я гарантує всім громадянам однакові можливості доступу до послуг соціальних інституцій, рівні громадянські, майнові, соціальні права, неможливість обмежень законних прав та інтересів людини з боку будь-яких сильних або владних структур. Наявність цих передумов створює у людини відчуття захищеності і впевненості в майбутньому, а також надає рівні (в межах чинного законодавства) потенційні можливості в реалізації потреб і здібностей, набуття гідного соціального статусу незалежно від раси, національності, релігії, майна, статі, віку. І незалежно від ступеня використання цих можливостей конкретними особистостями, сам факт їх наявності у суспільстві позитивно впливає на стан індивідуального і громадського здоров`я.
Освіта. Рівень здоров`я, як правило, безпосередньо пов`язаний із рівнем освіти. Чим вище середній рівень освіти в певному соціальному середовищі, тим кращі узагальнені показники здоров`я він демонструє. Природно, що піклування про власне і громадське здоров`я неможливе без знання того, чому це необхідно і як це робити. Притому доцільно розуміти поняття освіти в такому контексті не тільки як освіту суто валеологічну, а значно ширше – як загальну освіту в цілому. Чим ширше знання основних природничих, наукових, філософських, гуманітарних положень, тим більше можливостей створювати у суспільстві системне уявлення про проблему здоров`я взагалі. Крім того, поняття освіти потрібно розуміти комплексно: і як надання інформації, і як навчання методам, прийомам та навичкам здорового способу життя, і як виховання в дусі безумовного пріоритету цінностей індивідуального і громадського здоров`я в усіх його проявах, сферах, рівнях.
Харчування. Це поняття розглядається не тільки практично як засіб ліквідації почуття голоду або мінімальної підтримки життєдіяльності організму. Воно передбачає забезпечення широким верствам населення доступу до споживання якісної питної води, необхідної кількості вітамінів, мікроелементів, протеїнів, жирів, вуглеводів, продуктів підвищеної біологічної цінності, фітопродуктів, спеціальних продуктів і харчових добавок тощо, що поліпшує стан здоров`я і протидіє природному процесу старіння.
Прибуток. Передбачається наявність фінансових можливостей для забезпечення не тільки мінімальних потреб існування, а й для створення в суспільстві послуг і товарів, необхідних для здорового способу життя.
Стабільна екосистема. Мається на увазі не тільки стабілізація нормальних екологічних умов там, де вони ще не зазнали шкоди від попередньої виробничої діяльності, а й відновлення пошкоджених екологічних утворень для покращення екобалансу планети.
Сталі ресурси. Мова йде про зважене господарювання відносно фінансових і матеріальних можливостей країн, громад, окремих людей, незадіяного виробництва, інтелектуального потенціалу, а не тільки збереження енергоресурсів.
Спосіб життя – це соціальне обличчя кожної людини. Будь-які високодуховні принципи, найсучасніші знання залишаться мертвим тягарем, якщо вони не реалізуються в способі життя людини – інтегральній характеристиці особистості.
Здоровий спосіб життя є важливою складовою культури, сприяє формуванню здоров’я. Його вагомою рисою є гармонійне виявлення фізичних і духовних можливостей, пов’язаних із соціальною та психологічною активністю в навчально-трудовій, суспільній та інших сферах діяльності.
Здоровий спосіб життя розуміють як такі форми повсякденного життя, які відповідають гігієнічним принципам, розвивають адаптивні можливості організму, сприяють успішному відновленню, підтримці і розвитку його резервних можливостей, повноцінному виконанню особистістю соціально-психологічних функцій.
Кожній людині необхідно володіти засобами, які формують здоровий способу життя та відкривають у нашому організмі приховані резерви, що дозволяють почуватися здоровим, повним сил.
Активний спосіб життя вносить свій вклад у стан здоров’я людини, а дотримання певного рівня рухової активності дає можливість:
справлятися з фізіологічними потребами повсякденного життя без додаткової втомлюваності;
активно відпочивати, отримуючи максимум задоволення;
долати крайні фізичні зусилля в екстремальних ситуаціях і додаткові стреси, з якими людина стикається в житті;
ліквідувати певні дисфункції в організмі людини;
контролювати вагу, якщо загрожує надмірна вага, і сповільнювати процес старіння організму;
швидко відновлювати сили.
У філософському розумінні спосіб життя – це синтетична характеристика сукупності типових видів життєдіяльності людей (індивідів та соціальних утворень) у поєднанні з умовами життя суспільства. Спосіб життя охоплює всі сфери суспільства: працю і побут, суспільне життя і культуру, поведінку (стиль життя) людей та їх духовні цінності. Тобто поведінка, або стиль життя, є одним з найважливіших елементів способу життя в цілому, який не може не впливати на здоров’я окремої особи або на здоров’я тих чи інших соціальних груп населення.
Поведінка є однією з основних детермінант здоров’я, ступінь впливу якої значно перевищує вплив багатьох інших детермінант. Разом із біологією людини, медичною допомогою та навколишнім середовищем поведінка належить до чотирьох основних чинників, що визначають рівень здоров‘я. Результати спеціальних досліджень, проведених у 90-х роках у США для кількісного оцінювання впливу різних чинників на здоров‘я, виявили, що група чинників, які назвали «поведінковими», постійно випереджувала інші. Найважчі хвороби у розвинених країнах у наш час пов’язані з індивідуальними звичками, особливо постійними, які у сукупності часто називають способом життя.
Поведінкові чинники можуть бути як сприятливими, так і шкідливими для здоров`я. Це залежить від вибору способу життя конкретною особою. Поведінка людини важлива для здоров`я ще й тому, що впливає на нього безпосередньо через спосіб життя або опосередковано – через економічні чи соціоекономічні умови, які, безперечно, є основною детермінантою здоров‘я. Щоб вплинути на поведінку людини, необхідні зусилля самої людини, сім`ї та суспільства.
З позицій викладеного розуміння феномена здоров`я людини походить визначення поняття здорового способу життя (ЗСЖ) – це все в людській діяльності щодо збереження і зміцнення здоров`я, все, що сприяє виконанню людиною своїх людських функцій через діяльність з оздоровлення умов життя – праці, відпочинку, побуту.
Складові ЗСЖ містять різні елементи стосовно усіх сфер здоров`я – фізичної, психічної, соціальної і духовної. Найважливіші з них – харчування (в тому числі споживання якісної питної води, необхідної кількості вітамінів, мікроелементів, протеїнів, жирів, вуглеводів, спеціальних продуктів і харчових добавок), побут (якість житла, умови для пасивного та активного відпочинку, рівень психічної і фізичної безпеки життєдіяльності), умови праці (безпека не тільки у фізичному, а й психічному аспекті, наявність стимулів і умов професійного розвитку), рухова активність (фізична культура і спорт, використання засобів різноманітних систем оздоровлення, спрямованих на підвищення рівня фізичного розвитку, його підтримку, відновлення сил після фізичних і психічних навантажень).
Розглянемо деякі основні показники, від яких залежить формування навичок здорового способу життя.
Рухова активність. Одним із найважливіших показників здорового способу життя є обсяг фізичних навантажень. Як безпосередні показники рухової активності, що впливають на визначення здорового способу життя (чи нездорового), використано індикатори про наявність (чи відсутність), характер і обсяг фізичних навантажень, які дають чіткі підстави для розподілу респондентів стосовно цього аспекту здорового способу життя.
Упродовж останніх десятиліть склалася тривожна тенденція погіршення здоров’я та фізичної підготовленості. однією з причин цього явища є зниження рівня рухової активності людей. Це пов’язано не тільки з проблемами економіки, екології, а й із недооцінкою оздоровчої та виховної ролі фізичної культури і з нерозумінням того, що рухова активність значною мірою залежить від нас самих.
Тривале зниження рухової активності призводить до атрофії м’язів, порушень постави і функцій внутрішніх органів, зниження психічної і фізичної працездатності, виникнення хронічних захворювань серцево-судинної системи та обміну речовин.
Рухова активність поєднує в собі різноманітні рухові дії, що виконуються в повсякденному житті і трудовій діяльності. Вона має велике значення для організму людини і є, на нашу думку, основою формування здорового способу життя.
Рухова функція людини забезпечує збереження взаємозв’язку організму з навколишнім середовищем як за рахунок удосконалення механізмів, що забезпечують виконання складних за координацією рухів, так і в розвитку фізичних якостей людини. Тому рухова активність – це основна функція людського організму, розвиток та вдосконалення якої сприятиме формуванню здорового способу життя. Той, хто постійно вдосконалює її, удосконалює свій організм. Удосконалення рухової сфери одночасно сприяє розвиткові та активності різних м’язів, поліпшує функції внутрішніх органів і систем. Установлено, що активна м’язова діяльність викликає посилення та зміцнення діяльності серцево-судинної, дихальної та інших систем, визначає фізичний розвиток та фізичну підготовленість.
Перебороти негативні наслідки, викликані зниженням рухової активності, можна тільки за допомогою раціональної системи рухового режиму. Оптимальний руховий режим розуміють як регламентоване за інтенсивністю фізичне навантаження, яке повністю задовольняє біологічну потребу в рухах, відповідає функціональним можливостям організму, враховує спеціальність та специфіку професійної діяльності і таким чином сприяє вихованню здорового способу життя та зміцненню здоров’я. Мета такого режиму – досягнення оптимального рівня функціональної активності. Саме оптимальний руховий режим забезпечує потрібний рівень реакцій на вплив чинників зовнішнього і внутрішнього середовища. При розробленні норм рухового режиму насамперед ставиться мета: зміцнення здоров’я і гармонійний розвиток.
Основне правило здорового способу життя – правильно організована рухова активність упродовж дня. Усе це необхідно для збереження і зміцнення здоров’я, підвищення продуктивності праці, у тому числі в нових і часто незвичних для організму людини умовах.
Основними характеристиками рухової активності є фізична підготовленість та фізичний стан.
Фізична підготовленість – це результат фізичної підготовки, що досягається при тренуванні рухових навичок і підвищенні рівня працездатності організму, які потрібні для засвоєння і виконання людиною визначеного виду діяльності.
Важливим прогностичним показником стану та рівня здоров’я людини є оцінювання фізичного стану, фізичної підготовленості. Попри давнє використання цього терміна, ще немає єдиного трактування цього поняття.
Фізичний стан залежить від багатьох чинників як природних, так і соціально зумовлених. Фізичний розвиток людини – соціально керований процес. Необхідно пам’ятати, що за допомогою відповідним чином організованих заходів із використанням фізичних вправ, режиму праці і відпочинку, раціонального харчування можна в широкому діапазоні змінювати показники фізичного розвитку і фізичну функціональну підготовленість організму. При розв’язанні будь-яких спеціальних завдань обов’язково повинна бути вирішена основна проблема – досягнення оздоровчого ефекту, що, головно, і визначає фізичний стан та фізичну підготовленість.
Фізичний стан слід розглядати як результат взаємодії різних аспектів діяльності людини (сили, швидкості, координації, спритності та витривалості), адаптаційних здібностей організму і його функціональних можливостей, які забезпечують успішну реалізацію рухових завдань.
Харчування. Показовим чинником здорового способу життя є структура (якісний склад) продуктів харчування, що вживаються повсякдень. Уявлення про ці показники дають відповідні індикатори, структуровані за кількістю вживання продуктів у часі і ступенем їх користі для організму.
Шкідливі звички. Питома вага шкідливих звичок (куріння, вживання алкоголю, наркотиків, інших хімічних речовин) у комплексі впливів, що визначають спосіб життя, надзвичайно суттєва. Саме тому цей аспект містить велику кількість індикаторів, які досить повно відображають діапазон проблеми – причин не паління, віковий і кількісний зріз тих, хто курить, куріння в оточенні, віковий, кількісний і якісний ознаки вживання алкоголю, віковий і структурний аналіз наркотизації, ступінь інформованості і усвідомлення шкоди подібних звичок.
Безпечна сексуальна поведінка. Статистика поширення в Україні в останні роки захворювань, що передаються статевим шляхом і СНІДу, відомості щодо погіршення репродуктивного здоров’я потребують ретельного вивчення цих явищ у вітчизняному середовищі. З огляду на це, важливими є речі, які достатньо повно і різноманітно відображають основні аспекти проблеми: інформація про початок статевого життя, характеристики статевих контактів молоді, ступінь обізнаності щодо засобів запобігання статевим захворюванням і засобів контрацепції, сексуальна орієнтація, ступінь задоволення статевим життям, обізнаність із проблеми ВІЛ/СНІДу, ставлення до груп ризику і хворих.
Можливості реалізації здорового способу життя. Проблема здорового способу життя, звичайно, не може обминути питання, щодо можливостей його реалізації молоддю в сучасних умовах. Але складність полягає в тому, що питання можливості (неможливості) вести здоровий спосіб життя надзвичайно суб’єктивне, тому що воно насамперед детерміновано ступенем усвідомлення людиною важливості дій у цьому напрямі. Навіть за відсутності деяких об’єктивних умов (комфортне житло, належне харчування, достатній дохід тощо) особи з високим рівнем свідомості стосовно здорового способу життя прагнуть діяти заради власного здоров’я. І, навпаки, за достатньо об’єктивних умов нестача особистісних стимулів унеможливлює прагнення бути здоровим. Тому вельми проблематично відшукати аспекти, які б об’єктивно висвітлювали реальні можливості (неможливості) реалізації здорового способу життя – ці можливості переважно залежать від самої людини.
Існує, звичайно, певний мінімум об’єктивних умов життя, які хоч і опосередковано, але все ж обумовлюють можливості реалізації здорового способу життя. Це добробут родини, який характеризує потенційну можливість реалізації здорового способу життя, ставлення найближчого оточення до цінностей здоров’я – теж певний показник такої можливості, оскільки складно вести здоровий спосіб життя при негативному ставленні друзів і знайомих. Безумовно, суттєво впливає на здоровий спосіб життя рівень захворюваності – хвора або постійно психічно напружена людина обмежена в реалізації здорових дій.
Крім того, опосередковано впливає на можливість вести здоровий спосіб життя матеріальний достаток. Звичайно, необов’язково відвідувати дорогі спортивні клуби, можна займатися оздоровчим бігом, що не потребує великих матеріальних затрат. Однак і для цього потрібно мати елементарні речі: спортивну форму та взуття.
Можливі засоби впливу на формування здорового способу життя. З огляду на необхідність впровадження політики здоров’я, питання засобів цього впровадження є одним із головних. Характер впливів різних джерел на формування способу життя відображає наявність джерел інформації та їх ефективності.
Крім того, слід зазначити, що тільки рекреаційна активність може бути спрямована на задоволення власних зацікавлень для самореалізації та слугувати способом зміцнення та відтворення здоров’я. Сутність фізичної рекреації у цьому сенсі полягає насамперед у визначенні цього явища (процесу) як системи різноманітних занять, яка ґрунтується на використанні спеціально-організованої рухової активності у формі фізичних вправ із застосуванням природних і гігієнічних чинників упродовж вільного часу людини добровільно та для відпочинку, відновлення власних сил, отримання задоволення, вдосконалення своїх психічних і фізичних здібностей, відтворення та зміцнення здоров’я. До рекреаційних форм рухової активності зараховуються не всі різновиди рухової активності, а лише ті, які відповідають ознакам рекреації. Йдеться про форми рухової активності, які використовуються тільки для вдосконалення психофізичних якостей людини, задоволення людської потреби у русі, а в науковій літературі ці форми найчастіше окреслюються як фізичні вправи.
Отже, розглянуто основні компоненти чи складові здоров‘я та здорового способу життя. Але вони не є рівнозначними. Крім того, не існує концепції кількісного виміру «здоров’я» як комплексного інтегрального показника. Якщо для оцінювання фізичного здоров‘я людини використовуються інформативні методики, що залежно від віку, статі, фізичного стану, функціональних можливостей організму, рівня підготовленості дозволяють віднести кожного індивіда до одного з п’яти рівнів фізичного розвитку, то для психічного, духовного та соціального здоров’я методи кількісного оцінювання поки що тільки напрацьовуються.
Підвищення якості життя громадян у площині європейського стандарту розвитку країни, безпосередньо пов'язане з категорією здоров'я населення, оскільки конституційно було визнано, що найвищою соціальною цінністю держави є життя і здоров'я кожної людини. Отже, збереження та зміцнення її здоров'я — головна мета нового демократичного суспільства.
Не буде зайвим звернути увагу й на те, що процеси трансформації суспільства у створенні принципово нової моделі економіки новітньої держави супроводжуються вже не одне десятиліття гострою й затяжною політичною та соціально-економічною кризою, а також розбалансуванням процесу управління влади країни, наслідки чого негативно позначаються і на стані здоров'я населення.
Якість життя як основа для розвитку людського капіталу є одним із ключових чинників національної конкурентоспроможності. Необхідність зміни парадигми стратегічного планування розвитку людського капіталу, застосування системного підходу до аналізу і програмування поліпшення якості життя набуває особливої актуальності у зв'язку з втратою нашою країною позицій у світових рейтингах конкурентоспроможності.
Стає очевидним, що головною рисою економіки під впливом глобалізації стане конкуренція між країнами за якість життя, що забезпечує формування та розвиток людського капіталу та визначить позиції країни на міжнародній арені. Але слід зазначити, що не можна ототожнювати поняття якості життя з рівнем життя. За визначенням ВООЗ, якість життя – це «визначення людиною свого місця в житті в контексті культури та системи цінностей, в яких вона живе, і у зв’язку із завданнями, очікуваннями, стандартами та інтересами цієї людини». Тобто, якість життя кожна людина визначає особисто для себе, наскільки вона добре себе почуває фізично, емоційно, наскільки вона задоволена своїм добробутом, своєю роботою, друзями, сім’єю, політикою держави.
Загальновизнано, що зміцнення та утримання конкурентних позицій країни в глобальному світі залежить від таких параметрів якості життя, як рівень охорони здоров'я і початкової освіти; якість послуг вищої освіти та професійного вдосконалення; рівень розвитку соціальної інфраструктури, інноваційна активність тощо.
Основними причинами неінфекційних хвороб є недостатня фізична активність і нераціональне, нездорове харчування. Незважаючи на системні оздоровчо-профілактичні заходи, у розвинених країнах світу спостерігається зростання надмірної ваги (ожиріння) серед дорослих і дітей та тісно пов’язане з ними поширення діабету.
Незалежно від рівня соціально-економічного розвитку, наукові дослідження свідчать: основні детермінанти неінфекційних хвороб загалом однакові. Вони містять підвищене споживання енергетично багатих, але бідних на поживні елементи продуктів із високим вмістом жиру, цукру та солі; зниження рівня рухової активності вдома, на робочому місці, під час відпочинку, у транспорті, а також куріння. Неінфекційні хвороби лягають важким економічним тягарем на вже досить перевантажену систему охорони здоров’я України і зумовлюють великі соціальні витрати. Тому здоров’я українського народу є ключовим чинником соціально-культурного розвитку і важливою умовою економічного зростання молодої європейської держави.
Фізична активність у розумних, помірних дозах може замінити всі відомі ліки, але жодні ліки світу за своїми оздоровчими і профілактичними властивостями не можуть замінити сучасній людині фізичної активності. Слід підкреслити, що в Україні є багаті вітчизняні традиції наукової школи академіка Олександра Богомольця, науково-дослідного інституту медичних проблем фізичної культури, де зароджувалися передові ідеї і концепції валеології, геронтології, геріатрії.